[Минуле] Завдання темного володаря. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

[Амір Деліон]

Час та місце дії. Планети та космічний простір Прикордонної зони Незалежного сектору.

Опис.
Коли ти пірат, ти маєш завжди бути готовий до несподіванок. Наприклад, пограбування невеличкого транспортника з незнайомої планети може завершитися пошуками таємничого артефакту на межі Сутінкового Кола. Бо володар із найсумнівнішою репутацією не завжди той, ким його вважають, а коти... Такі коти.

Учасники. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

Обговорення

[Аліса]

- Суха витримка з довідника дає мало інформації, - сказала Аліса спокійно і тихо. - Ти був там? Ти бачив планету своїми очима?
Аліса не сумнівалася в тому, що на планеті було щось таке, про що Талір не сказав піратам. Але все одно у них немає вибору.
Хлопець не поспішав закінчувати розмову, і Алісу це влаштовувало. Нав'язуватися не хотілося, але і залишити його одного Аліса не могла.
Знову повисла пауза. Поки Аліса думала, що ще запитати, пролунав сигнал, який попередив про те, що корабель готується до старту.
- Злітаємо. Раджу пристебнутися.
Сама вона пристебнулася до сусіднього ліжку і взяла на руки кота. Після старту повинен був прийти Амір. До його приходу Аліса не збиралася залишати пасажира одного.

[Кайфас де Корлеоніс]

- Ні, звісно ні. Не знаю, хто взагалі бачив її власними очима. Якщо й була якась розвідка, то точно без десанту. - Тут було над чим порозмислити, але Кайфаса це не сильно турбувало.
Він також почув сигнал і вирішив послідувати рекомендації вертикальноокої.
- Так, дякую. - промовив хлопець, коли дівчина трохи детальніше пояснила, як пристебнутися, бо на кораблях роду Корлеонесів використовувався інший тип крепіжа.
Кайфас вирішив продовжити розмову, розраховуючи на те, що капітана чекати вони будуть довго.
- Взагалі, через це, нам майже не відомо про устрій на планеті. Чи залишилися підземні комунікації герметичними, є там якесь населення, чи ні. Нам навіть не відомо на сто відсотків, що саме відбулося на планеті. Якщо усе буде добре, то дізнаємось це усе, ще й знайдемо щось цікаве.

[Амір Деліон]

Далі все відбулося без особливих несподіванок. Підготуватися до старту мінімальним екіпажем піратам було складно, але їхні "замовники" люб'язно надали працівників космопорту на допомогу. Не хотілося б, щоб сторонні люди вешталися кораблем, тож довелося ненав'язливо організовувати роботу так, аби не довіряти працівникам космопорту зайвого. Відслідковувати Кайфаса у Аміра часу не залишилося, ця задача лягла на плечі Аліси. Тож можливість взяти участь у переговорах у Аміра з'явилася лише після старту.
З'явився в каюті принца Амір у трохи замурзаній куртці, з планшетом у руках і загальним виглядом людини, у якої не безліч вільного часу.
- Треба переговорити.
Окремої кімнати для переговорів на кораблі не було, якщо не вважати за таку ту кабінку. Поговорити наодинці можна було, просто замкнувшись у каюті. Тож Амір кинув швидкий погляд на Алісу, а потім на пояс, де був закріплений комунікатор, мовляв, я запишу розмову і ми зможемо потім усе обговорити, але зараз нас краще залишити наодинці. Як це зрозумів Кайфас - було вирішувати вже йому самому.

[Аліса]

Аліса задумалась. Кайфас не сказав нічого нового. Він більше нічого не знає? Або не говорить? У будь-якому випадку, йому доведеться ділити небезпеки подорожі з піратами. Тому навряд чи у нього є причина приховувати інформацію про планету. Якби Талір хотів їх убити, він міг зробити це давно. А якщо відправляє в подорож разом зі своїм сином, значить, сподівається, що вони повернуться живими. Такі думки заспокоювали.
- Ти нам не довіряєш? - запитала Аліса.
Пірати не довіряли Кайфасу. Це було зрозуміло без зайвих слів. У Кайфаса не було причин довіряти піратам. І не було сенсу удавати, що вони друзі та напарники.
Але Кайфас не встиг відповісти. В каюту увійшов Амір.
Аліса зрозуміла без слів і кивнула. Вона мовчки вийшла з каюти та залишилася за дверима.

[Кайфас де Корлеоніс]

На своє питання дівчина встигла отримати лише трохи здивований погляд хлопця. Не можна було сказати, що він довіряв піратам, але не мало ніякого сенсу відноситися до них з великою недовірою. Звісно, секрети роду видавати він не став би нізащо, але був ладен дати будь-яку інформацію, що допоможе у завданні. Проте, в решті решт, це запитання залишилося за дверима каюти.
Капітан виглядав зовсім не взірцево. Було зрозуміло, що часу на покращення власного вигляду не було та й далі займатися подібним буде не зовсім доречно, не тільки для капітана. До того ж, мабуть, він втомився.
- Так, звісно.
Хлопець не збирався та й, можливо, не міг суперечити, хоча поки що йому й нічого не погрожувало.
- Прямо тут? Добре.
Так, логічно, але секундний подив все ж з'явився. Кайфас ще з досадою помітив, що котик також кудись зник, але не помітив як саме. Він почув якесь хвилювання, бо зазвичай був дуже уважним і не пропустив би мимо себе навіть пацюка, чи муху.

[Амір Деліон]

- Між каютами чудова звукоізоляція, нас не почують. До того-ж, я не планую обговорювати нічого дійсно таємного, хоча це вже як вийде. Можемо піти до моєї каюти, але сумніваюся, що це щось змінить.
Здається, хлопець був здивований, але не надто проти поговорити у такому форматі.
- Це важкий корабель. Для посадки нам потрібна якщо не злітна смуга, то принаймні рівна тверда поверхня, найкраще скеля. Оскільки я не знаю, що там коїться, то не можу навіть впевнено сказати, чи зможемо ми приземлитися. Якщо ні - спустимося на легких апаратах, частину з них залишимо на місці, частину відправимо назад в автоматичному режимі. З собою - речі першої необхідності та обладнання. Іще одна група залишиться на кораблі, щоб забрати нас, якщо що: щось з того, що залишиться на планеті без нагляду, ми можемо знайти у стані амальгами або не знайти зовсім. Далі... Вирішуємо на місці. За можливості - пробуємо піти під землю, якщо ні - принаймні віднайти укриття. - Амір зітхнув, стараючись зробити це непомітно. Не про це він хотів поговорити.
- Нам потрібно визначити з вертикаллю командування. Я не можу заборонити вам втручатися, сила зараз на вашій стороні. Тому просто прошу: нехай ви визначатимете, які результати ми маємо отримати, а як саме - то вже буде нам вирішувати. Я вірю, що ви можете знати більше за мене про цю планету, але ви дуже мало знаєте про нашу команду і про цей корабель.

[Кайфас де Корлеоніс]

-Важкий корабель, кхм... Мені здається краще взагалі не сідати на планету. Я взагалі не експерт, але там відбулася катастрофа, тож на тверду поверхню розраховувати не варто. Легкі апарати, човни? Їх також краще не залишати там надовго. Наскільки я зрозумів данні розвідки, які, щоправда, можуть бути застарілими, там відбувається дуже незвичайний щоденний погодний цикл. Удень ртуть, якої, чомусь, дуже багато на планеті, випаровується в атмосферу, а під вечір падає дощем і застигає на ніч. Мені здається, це може пошкодити апарати.
Почувши про вибір між пошуком підземелля та укриття, Кайфас подивився на капітана здивовано та трохи зверхньо.
-Не думаю що там можливо знайти чи зробити не підземне укриття. У самий сонцепек наші костюми можуть розплавитися, а уночі, коли навіть рідкий метал застигає, нам буде важко не задубіти, єдиний варіант-знайти непошкоджену підземну базу, чи щось таке. Хіба що у вас знайдеться надсучасний переносний будинок.
Він помічав кожну емоцію чоловіка, що був перед ним. Кайфас був сконцентрований на Амірі настільки, що ледве не втратив контроль над очами, вони на пів секунди стали вертикальними.
Хлопець знав, що він тут головний, але для нього не було важливо, щоб його так називали, або щоб він сам командував. Ні, якщо буде необхідно-він скаже. До речі, сказати дещо було необхідно.
-Добре, мене не цікавить пряме командування твоїми людьми, але пам'ятай, що і я не зобов'язаний підпорядковуватися тобі. До речі, я все ж хоті в би отримати доступ до усього корабля, я не полонений, тож, думаю, мушу мати можливість вільно рухатися по кораблю.
За цей етап Кайфас не зміг зробити остаточний висновок про капітана, з яким доведеться працювати. Хлопцю найбільше не сподобалося, що, схоже, тільки він читав данні розвідки, хоча точно знав, що їх мали надати й команді. "Сподіваюся у них просто не було часу, інакше доведеться кожному тут це повторювати, ніби я не кетлорд, а парротлорд якийсь"-подумав він.

[Амір Деліон]

- Я розумію це. - Підтвердив Амір підозру про те, що апарат на поверхні буде пошкоджений. - Але апарат, який невідомо, працює, чи ні, може виявитися кращим, аніж точно ніякого. Такий собі план С (або план Ж, якщо відверто), на випадок, якщо з якоїсь причини в нас не буде іншої можливості вшитися звідти. Щодо пошуку укриття на поверхні... З того-ж розряду. У скафандрах і десь у бодай частково вцілілій будівлі в нас буде деякий час принаймні на те, щоб оцінити ситуацію і прийняти рішення про можливість подальшої роботи.
Аміру дійсно здалося на секунду, що очі в співрозмовника стали якісь... Не ті. Але він не встиг усвідомити, що то було, і подумав, що це просто якась невисловлена думка про ситуацію. Багато в кого очі ставали якимись іншими в певні моменти. Можливо, коли вони поспілкуються довше, Амір зрозуміє, що це означало в той момент, але поки що варто було полишити цю думку.
- Прошу вибачити мою підлеглу, вона занадто серйозно поставилася до мого прохання. Звісно, ви можете пересуватися кораблем. Але прошу все-ж попросити про супровід, якщо вам буде потрібно відвітати технічні відсіки. Звісно, ми намагаємося дотримуватися техніки безпеки, але... Є місця, де не знайомій з деталями людині одній краще не ходити. Щодо командування... Я розумію і не сперечаюся. Але якщо справа піде кепсько, і потрібно буде скоординовано діяти негайно... Нехай керуватиме той, хто у конкретній ситуації буде краще розуміти, що коїться, незалежно від того, ви чи я.

[Кайфас де Корлеоніс]

Слова капітана майже цілком задовольняли хлопця, діалог підходив до завершення. Кайфас з нетерпінням чекав часу, коли зможе висадитися на "Ртутянці", як він про себе прозвав місце призначення, бо це все ж яка-не-яка авантюра, та й батько тут не зможе за ним стежити, відмінно від того, коли він на його планеті... Хоча дурощів краще було не робити, це хлопець також розумів. На жаль до планети було далеченько, тож треба було якось провести час. Звісно, треба було ще подивитися ту стару карту, яку надала розвідка, обговорити де потенційно може бути вхід до підземних комунікацій, проте на це буде час, немало часу. Ось Амір вже готовий вийти з кімнати та надати пасажира та нового члена команди самому собі.
-У вас тут є спортивна зала?

---

Ні, Кайфас не був бодибілдер. Так, він це запитав щоб згаяти час. На подив юнака щось таке все ж було на посудині. Це важко було назвати залою, кімната була не дуже великою, скоріше навіть тісною, і тренажерів було небагато. "Ну, в решті решт, тут також можна провести деякий час"-подумав він. Він сказав капітану, що зможе, якщо буде потрібно, з ним зв'язатися, вказавши при цьому на пристрій, що був на його руці, та на аналогічний на руці Аміра, через що немає потреби, щоб хтось його супроводив. Можливо це не те, чого хотів капітан, але на його місці непогодження виглядало б як прояв недовіри, він також розумів це, і Кайфас розумів, що він розумів це. Коли Кайфас дійшов до цієї думки, він зрозумів що так можна нескінченно і можливо тут взагалі нічого такого немає, сам же Амір казав що не може змусити щось робити чи не робити та лише рекомендував мати супровід, можливо заради добробуту та цілісності самого Кайфаса. Цим він закінчив цей внутрішній монолог. Комбінезон-не кращий одяг для зайняття спортом, верхня його частина була спущена, досить рельєфний торс тепер був закритий лише футболкою. Верхню частину комбінезону Кайфас вміло пов'язав навколо поясу та приступив до діла. Він не відчував що за ним хтось спостерігає, але йому цього хотілося, бо було б дуже кумедно побачити обличчя того, хто розуміє, що він прийшов сюди справді для того, щоб зайнятися спортом. Хлопець посміхнувся, уявивши миле обличчя Аліси з подивом у котячих очах. Ця дівчина здавалася йому тою, що зараз може бути найближчою до нього, вона була абсолютно невинною та безпечною для юнака, але він розумів, що так може лише здаватися, до того ж Амір міг грати використовуючи її зовнішність та манери, що викликають довіру. Кайфас знову занурився у цю конспірологію і щоб відігнати її зробив серію сильних ударів по чомусь, схожому на грушу для биття. Хлопцю здалося, що хтось пройшов ззаду, зовсім поруч, від чого той здригнувся та дуже швидко повернувся.

[Аліса]

Запис розмови Амір і Аліса слухали разом з командою корабля. Аліса посміхнулася, коли Амір сказав, що вона занадто серйозно поставилася до прохання.
- Я від нього не полишу, - сказала вона. - Придумаю привід крутитися поруч.
- Ми можемо замкнути технічні відсіки та залишити доступною для нашого гостя тільки безпечну пасажирську зону, - запропонував один з піратів. - Пересування гостя можна контролювати за допомогою камер. Куди б він не пішов, там завжди буде хтось із нас.
- З мінімальним складом екіпажу це буде непросте завдання, - заперечив інший пірат.
- Він мені не подобається. Краще перестрахуватися.
- Мені здається, він сам не радий тому, що його відправили супроводжувати нас, - сказала Аліса. - Я не думаю, що в його інтересах влаштовувати нам диверсії. Але я постараюся спостерігати за ним і увійти до нього в довіру.

Аліса увійшла в каюту, яка заміняла спортивний зал. На ній був обтислий спортивний костюм з високим коміром. Він ефектно підкреслював фігуру. Волосся було заплетене в косу та укладені на потилиці. Комір успішно прикривав зябра на шиї дівчини.
Легко сказати «постараюся увійти в довіру». Аліса не знала навіть, з чого почати розмову, щоб не виглядати підозріло.
- Уже освоївся на кораблі? - запитала вона після того, як зайняла місце на сусідньому тренажері.

[Кайфас де Корлеоніс]

З початку йому не було неприємно, але все ж переслідування не може бути не некомфортним, навіть коли переслідувач-приємна зовнішністю та манерою розмови особа жіночої статі. До того ж посилилися думки, що він тільки що намагався відігнати від себе. Починати розмову було важко, точніше юнак просто стояв і, знаходячись у легкій прострації, пустим поглядом мірив дівчину, що була на пів голови нижче за нього. Взагалі-то зі сторони це було більше схоже на подив. Мабуть на щастя, починати розмову йому і не довелося.
-Ну, - протягнув він, поки збирав думки для формування більш-менш адекватної відповіді, - думаю що ні. Я, здається, був на меншій частині корабля, але не думаю що зможу тут заблукати.
Кайфас дивився прямо на Алісу, та дивилася на нього, не зрозуміло чи вона це робила у відповідь на його погляд, чи просто з іншої причини. Дивною, врешті решт, була і сама її поява: навряд чи так чудесно співпало, що, можна сказати, його супутниця, що була поруч з самого старту польоту, саме у цей момент випадково вирішила доглянути за фізичним станом і фігурою. Так, безперечно вона тут не просто так і через це бажання підтримувати бесіду, говорячи щось більше ніж відповіді на Алісові питання, пропадало, настільки було неприємно від відчуття використання її як наглядача. Кайфас відвернувся до груші, на якій тільки що відпрацював серію, та продовжив працювати над постановкою ударів.

[Аліса]

- Все інше - технічна зона, - відповіла Аліса. - Там немає нічого цікавого. Але в деяких місцях може бути небезпечно.
Хлопець зрозумів, що його навмисно обмежують і спостерігають за ним. Ну і нехай. У Аліси ніколи не було шпигунських здібностей.
Кайфас відвернувся до боксерської груші. Аліса залишилася на своєму тренажері. На деякий час повисло незручне мовчання. Аліса вирішила порушити його першої.
- Може бути, поб'ємося? - запропонувала вона. - Раз вже ми обидва сюди прийшли, а шлях ще довгий.
Заодно вона хотіла подивитися, який Кайфас в бійці.

[Кайфас де Корлеоніс]

У відповідь Кайфас зміряв Алісу поглядом. Вона виглядала атлетично, але, звісно, не була схожа на зірвиголову, що живе боєм. Така пропозиція була... Незвичною? Взагалі, нічого такого у цьому не було, але той факт, що на спаринг запрошувала саме дівчина, викликав дисонанс думок. Трохи більше хлоп'як задумався над тим, щоб не нашкодити одне одному і, озвучивши свої хвилювання щодо цього, отримав вказівку на непомітну шафу що знаходилася найдалі від входу. Окрім іншого знаряддя там знайшлися рукавиці та шоломи.
- Добре, - сказав він, діставши один з досить м'яких шоломів, і кинувши його Алісі, - цей, схоже, підійде тобі.
Підготувавши місце, тобто простягнувши по периметру канат, щоб випадково не наткнутися на один з тренажерів, та підготувавшись самостійно: надягнувши шолом та рукавиці, Кайфас зайшов на імпровізований ринг. Місця було не багато, в цілому вийшов чотирикутник у п'ять довгих кроків в довжину та три-чотири середніх у ширину.
Було помітно, що опонентка не мала гарних бойових навичок, невідмінно від Кайфаса. Та, хоча вона не могла пройти крізь його захист, хлопець також рідко міг влучити своїми атаками: Аліса майже щоразу в останній момент вклонялася від його ударів та вела контратаку. До того ж її темп не був постійним, це могло позначати, що вона або не викладається на повну, або просто випадково його змінює. Через деякий час це все ж набридло і Кайфас вирішив закінчити бій ефектно: він дуже помітно відкрився і, коли Аліса спробувала пройти захист, він зайшов за неї, плануючи узяти у клінч та покласти на підлогу. Вдалося не дуже, хоча в результаті Аліса опинилася на підлозі, але за нею туди ж відправився й сам Кайфас, за якого вона вхопилася. Німа сцена з комедії відомого земного письменника, яку Аліса могла колись читати, здавалася б для її учасників чимось й справді смішним, у порівнянні зі сценою, що розгорталася тут.

[Аліса]

Аліса помітила, замішання хлопця і посміхнулася. Вона хотіла бути ввічливою. Вона не хотіла образити. Кайфас не винен в тому, що трапилося з піратами.
Бійка відвернула від зайвих роздумів. Спочатку Аліса хотіла вивчити Кайфаса так, щоб якомога менше показати себе. Потім вона захопилася і забула про це. Коли вони впали обидва, Аліса сіла на підлогу і втомлено посміхнулася противнику.
- Дякую. Це було круто.
Ніяк коментувати бойову майстерність Кайфаса Аліса не стала, але про себе висновки зробила. Чим менше слів, тим менше ймовірності взболтнуть зайвого. Тому Аліса залишалася стриманою і мовчазною.
Пірати продовжували вести спостереження за пасажиром. Спочатку його зовсім не залишали одного надовго. Потім дали більше самостійності, але почали уважно стежити за камерами спостереження. Нічого підозрілого в поведінці Кайфаса не було. Пірати не зняли спостереження, але стали вести його менш помітно. Так, щоб пасажир не відчував стеження на кожному кроці.
Пірати долетіли до планети без нових пригод. Відправили автомати, щоб зібрати проби, і почали готуватися до спуску на поверхню планети. Мінімальним екіпажем. Наче після бою, коли частина команди знаходиться в медвідсіке. Аліса намагалася не думати про те, що вони можуть не вибратися з планети і не повернутися за друзями.
"Ти впевнений в тому, що твій батько виконає обіцянку?" - хотіла запитати Аліса Кайфаса, але промовчала. Від подібних питань їх положення не стане краще. Відповідь все одно ні на що не впливав.
"Чорний фенікс" завис на орбіті. З корабля вилетіли три винищувачі. Кайфас летів з Аміром. Аліса - з Томом. Аня летіла без пасажира. Внизу чекав повний небезпек незвіданий світ.

[Амір Деліон]

Амальгама... Про що Амір подумав би, почувши це слово до цієї пригоди? Щось у реакторі... Інститут... Цвіркуни на фоні. Але відтепер піратьський капітан мав найстійкішу асоціацію з цим типом сполук: це. На планеті не було такої температури, аби плавився бетон чи сталь. Вони просто поволі... Розчинялися. Розчинялися у ртуті під впливом температури, формуючи напрочуд сюрреалістичну картинку. Їм доведеться сідати туди. У метрах до місця, що має позначати вхід у катакомби. Їм потрібні важкі громіздкі скафандри для агресивного середовища просто щоб подолати ці метри і потрапити всередину. Або з'ясувати, що вони не можуть цього зробити і вшитися звідси для перегрупування. Або виконати мінімальну поставлену задачу і вшитися звідси... Принаймні, якщо вийде. Що з цього - доведеться вирішувати на місці, і часу на це в них буде дуже мало.
- Розрахунковий час нашого прибуття - три хвилини. Приготуйтеся, нам треба буде діяти швидко.

[Кайфас де Корлеоніс]

Висадка на планету йшла... Непогано. Так, це, мабуть, максимальна характеристика, яку можна було б дати. Комфорту тут було значно менше, ніж у будь-якому кораблі батька, але в Кайфаса це не викликало обурення, яке точно було б в його розпещених братів та сестер. Іноді, зовсім рідко, здавалося ніби його родичів взагалі більше кохали: молоді нянечки, що майже нічого не забороняли; велика кількість видів дозвілля, як у палаці, так і за його стінами; менш серйозне відношення до помилок, які вони здійснюють.
Це було не правдою. Кайфас знав, що це було неправдою. Він вірив, що це було неправдою, бо ж літня годувальниця не була старою каргою, вона була суворою, але й справедливою і, до того ж сильно підтримувала своє кошеня, довірене батьком, якого вона сама колись колисала та пеленала. Звісно, мало кому сподобається залишитися в палаці на добрі пів місяця, лише за те, що розбив дорогоцінну вазу... Ну, може декілька дуже дорогоцінних ваз та тарілок.
Винищувач, шлюпка, "Чайка", як би не звався цей транспорт типу "корабель-планета", вилетів з корабля, напрямившись до планети, голосно задзвенівши просто усім, що могло дзвеніти. Коли він пролітав крізь сріблясто-сіру хмару, здавалося ніби він занурюється під воду. Але за шаром ртутних випарень відкрилася така ж срібляста планета. Було темно, промені світла місцевої зірки майже не пробивалася крізь хмари важкого металу. Нерівну місцевість було важко проаналізувати, бо усе було в один колір, лише в деяких місцях з землі виходили високі різнокольорові амальгами, сформовані завдяки реакції ртуті на інші метали. Добре, що навіть в таких неприємних умовах вхід в катакомби хоча б було можливо знайти, хоча що до того як потрапити в них ніхто впевнений не був.
Посадку можна було б назвати м'якою, якби їх з Аміром винищувач не видав скрегіт, потершись з амальгамами. Десь тут мав бути той самий вхід. Й справді, справа був крутий, ніби зрізаний, схил в метри чотири в висоту. Внизу було щось схоже на двері з терміналом, який навряд чи працює. Капітан сказав, що часу було обмаль і Кайфас охоче йому повірив. Важкий комбінезон, на щастя, не важив на цій планеті свою масу, тож рухатися було не настільки важко, як могло бути. Підійшовши ближче до схилу, стало зрозуміло, що тут й справді були двері, точніше кажучи, гермозатвор. Відкрити його механічно не представлялося можливим за короткий термін, але термінал, здавалося, все ще працював. Кайфас зовсім не розбирався у подібних речах і, якщо інші мали такі ж самі пізнання в цій сфері, їм усім довелося б шукати інший спосіб проникнути всередину.

[Аліса]

- Як тут гарно, - сказала Аліса.
Вона дивилася в ілюмінатор на незвичний пейзаж і думала про те, як багато різних прекрасних планет в галактиці, але майже завжди люди бачать один і той вид, який освоєний і придатний для життя. Чужа краса видна тільки фахівцям, яких мало.
Алісі і її друзям загрожувала небезпека, але Аліса все одно звертала увагу на красу.
Вони стояли перед входом в катакомби. Очі Аліси бачили в сутінках краще, ніж очі Аміра, тому Аліса пішла вперед.
А ось і двері бункера. Поруч з нею термінал. Аліса мовчки підійшла до нього. Ніхто не міг знати, як страшно стало Алісі. Що буде, якщо вона не зможе зламати незнайому систему? На вивчення і підготовку не було часу.
- Дивіться! - Аліса вказала на щілину в корпусі термінала. - Тут уже хтось був.
До терміналу було підключено невелике саморобний пристрій. Аліса уважно його оглянула. З'ясувати призначення приладу було не складно.
- Вхід відкритий, - сказала Аліса після того, як уважно вивчила техніку. - Пасток я не бачу. Можна йти, але готуватися до зустрічі з тим, хто пройшов тут раніше нас.
Важкі двері бункера повільно почала відкриватися.
- Я думаю, що про наш прихід вже знають. Якби я була на місці зломник, я б залишила посилання повідомлення про те, що був здійснений повторний вхід в систему.
Аліса повернулася до Кайфасу.
- Твій батько міг найняти кого-небудь ще, крім нас?
- Може бути, пошукаємо інший вхід? - запропонував Том.
- Ні, - відповіла Аліса. - Я вже увійшла в систему. Якщо повідомлення про вхід відправлено, про наш прихід вже відомо. Немає сенсу втрачати час на пошуки іншого входу і злом. Ми пройдемо через цей шлюз і будемо готові зустріти конкурента.
Так і зробили.
Час, за яке закривалася зовнішні двері і відкривалася внутрішня, здалося Алісі нескінченно довгим.
Всередині було світло. Аліса прищулилася. Після мороку на поверхні планети, очі не відразу звикли до яскравого світла ламп.
На стіні Аліса побачила термінал зі розібраним корпусом і підключеними приладами.
- Непогано, - оцінила вона. - Спробую відкрити ангар, щоб заховати винищувачі.
Решта пірати в цей час оглядали приміщення.
- Амір! - покликала Аня. - Тут щось є.
На підлозі розтеклася калюжа слизу. Якщо розглянути її уважно, можна помітити сплетіння тонких і товстих ниток, як сітка доріг в місті, якщо дивитися на нього з великої висоти. Ці нитки ледь помітно пульсували, а калюжа дуже повільно пересувалася в бік від піратів.
В цей час Аліса відкрила ангар.
- Вийшло! - сказала вона. - Сховаємо в ангарі винищувачі і підемо далі? Ще я можу залишити для нашого попередника повідомлення про те, що ми не є небезпечними для нього, і запропонувати об'єднатися. Треба?

[Амір Деліон]

- Якось воно... Неприродньо. Э щось у планетах, непридатных для життя, але тут... Не має так бути. - Амір теж зацікавився планетою, не зважаючи на складні обставини, однак склав про неї дещо інше враження.
Їм так і не довелося переконатися в тому, що Аліса впорається зі зломом. Хтось вже був тут. Цікавенько... Що і кому тут знадобилося, до того-ж, саме зараз?
- Не подобається мені це... Але, так чи інакше, нам всерівно треба в середину, і боюся, що ми шукаємо одне й те саме. Хто б тут не був, ми, їмовірно, так чи інакше зустрінемося. А лишатися зайвий час ззовні мені абсолютно не хочеться.
Поки тривав злам, Аня знайшла на підлозі... Щось. Предмет чи істоту - з першого погляду було не зовсім зрозуміло. Хм...
- На слизовичка схоже. Така... Істота, щось типу амеби. Колись трохи вивчав їх.
- Не знала, що ти займався біологією...
- Ні, це з програмування. Їх використовують в деяких алгоритмах... Сфотографуєш? Про всяк випадок.
Довго роздивлятися знахідку не було часу. Треба було діяти далі.
- Так. Якщо ми вважаємо, що він вже все про нас знає... Гадаю, варто. Думаю, він так само не очікував нікого тут зустріти, і буде не менш здивований, що він тут не один.

[Кайфас де Корлеоніс]

Старе й зовсім нечепурне місце зустріло гостей напівтемрявою й жалібним стогоном окисненого металу. Кайфас, огледівшись котячими очима (за склом все одно ніхто не побачив би, то навіщо їх маскувати?), майже одразу побачив на підлозі якусь жижу, але не звернув на неї уваги. Його, як і ту дівчину, Алісу, більш зацікавив термінал. Коментувати чи наказувати він не збирався, намагаючись зосередитись, щоб не пропустити щось важливе навколо. На питання відповідав односкладово, або жестами.
І все ж у приміщенні не було більш нічого цікавого, лише якесь сміття й залишки минулих часів: металеві шафи, позначки на стінах, якісь стільці та інший побут.
Заховавши винищувачі, команда планувала рухати далі. Ще одні двері встали на заваді, але відкрити їх було не важко. Тепер перед піратами й Кайфасом розгортався досить широкий темний коридор. Ввімкнений ліхтар не дозволив побачити кінця.
- Тут доведеться рухатись обережно - констатував очевидне Кайфас.

[Орина Лакi]

Мерзеннішої і бруднішої справи, ніж та, в яку встрягла Орина на цей раз, ще треба було пошукати. Здається, ще ніколи їй не замовляли знайти перлину в багнюці, і цей вираз у даному випадку майже не був метафорою. Дуже нелегко було погодитися на таку брудну авантюру, але замовник вже надто благав, ледь у коліна їй не вкланявся... хе-хе, ну, так кортіло думати Орині, насправді ж усе було значно простіше: їй запропонували суму, від якої відмовитися було вище сил злодійки, таку суму, що дозволить дівчині, яка полюбляє жити на широку ногу, провести у розкошах найближчі місяці, не звертаючись до нових завдань. Було й ще дещо, але Лакі не хотіла про це згадувати ані подумки, ані тим паче вголос - якщо коротенько, вона була винна замовнику одну невеличку послугу, але ж не задарма... не хотілося пригадувати минулі помилки, краще вже їх не повторювати надалі.
Замовник досить чітко вказав, де саме їй шукати цю «перлину» і як вона виглядає. Доведеться ще в підземеллі лазити, але то на краще - там безпечніше, ніж назовні, під справжнісіньким живосрібляним дощем. Цей грошовий лантух міг би за свої кошти спорядити цілу експедицію у пошуках свого скарба, але ж, бачте, ця паскудна планетка навіть після нещодавньої катастрофи начебто чиясь власність і він не міг отак відверто прилетіти туди, щоб забрати цю річ, яка - Орина була впевнена - йому навіть не належить. Але останнє її вже не обходило - як то кажуть, будь-яку примху за ваші гроші.
Із гарних новин було те, що сама по собі операція «Перлина у багнюці» була доволі безпечна, якщо маєш потрібне обладнання, а замовник навіть був такий люб’язний, що надав його Орині. Ані тобі поліції та інших органів, що перешкоджали би справі. Ані конкурентів, як часто-густо бувало у дівчини під час гучних пограбувань, принаймні замовник завірив її у цьому і їй дуже хотілося у це вірити. Небезпека була головним чином лише в природньому ворожому середовищі, тобто небезпечною була атмосфера планети та ті істоти, що могли в ній вижити, але крадійка мала сумніви відносно того, що лише за кілька місяців на планеті встигли б виникнути цілком нові, пристосовані до надважких умов і небезпечні для людини життєві форми. Та все одно треба бути обережною.
Мабуть, Орину Лакі підвело те, що раніше їй ніколи не доводилося працювати у настільки екстремальних умовах. Здавалося, вона зважила все, що можна і не можна, коли обмірковувала, як саме здійснюватиме висадження, що треба врахувати, які пристрої з собою брати, як себе максимально убезпечити від цієї ртутної бридоти. Злодійка була впевнена на 99 відсотків, що нічого не забула, але ж той єдиний відсоток, якого бракувало... той самий закон підлості зіграв проти неї... і навіть двічі.
По-перше, ще під час приземлення вона зрозуміла, що в неї будуть досить серйозні труднощі з поверненням. Невеличкий одномісний корабель чекав на неї на орбіті, виставлений на автопілота. Висаджувалася Лакі на шлюпці, яку приховала недалеко від входу до бункеру, і на ній же повинна була знову піднятися на орбіту. Але нестійкі природні умови призвели майже до аварійної посадки, під час якої щось трапилось зі шлюпкою - щось дуже неприємне, судячи з хрусту ззовні, який почула дівчина, і блиманню тривожних сенсорів на панелі управління. Блимати вони невдовзі припинили, але Орина тепер була не впевнена, чи підійметься шлюпка знову. Чесно кажучи, вона дуже сильно злякалася - зостатися самій на цій клятій планеті було не те що страшно... це було жахливо і скоріш за все це був би її кінець. Корабельний комп’ютер, звісно, був запрограмований надіслати запит про допомогу куди треба у разі неповернення Орини вчасно, але поки прийде ця допомога, вона вже сто разів встигне померти якщо не від суворих природніх умов, то вже точно від голоду та спраги. Та й ще невідомо, чи ризикне «допомога» рятувати її з цього пекла. Кортіло перевірити шлюпку негайно, але бувала злодійка взяла гору над переляканою дівчиною і вирішила, що вже коли посадку здійснено, то треба довести справу до кінця, тим більше що спуститися під землю і забрати потрібне не дуже складно... а шлюпка якщо не зламана, то і пізніше злетить. Ох, хоч би злетіла...
Другою причиною нервувати став сигнал, що надійшов з терміналу біля входу. Хтось іще увійшов у систему майже відразу після неї. А значить, треба чекати на гостей. Це було цілком несподівано, адже конкурентів не повинно було бути. Можливо, це лише якісь випадкові «туристи», але вже дуже підозріла подібна випадковість. Не вірила злодійка у такі збіги обставин. Її «перлину» шукав хтось іще. Подумки осипавши прокльонами замовника, який її вочевидь надурив, дівчина стала готуватися приймати гостей. Ставити пастки було пізно - конкуренти напевне вже тут, зовсім близько. Залишалося лише взяти до рук зброю і знайти схованку, звідки можна буде напасти. Орина не знала кількості гостей, але зрозуміло, що вони теж про неї знають, тож сховатися буде на краще.
Вимкнувши ліхтаря на чолі шолому від свого захисного костюму, Лакі прислухалася і почула голоси з того боку тунелю, який щойно проминула. Дівчина скрипнула зубами - гість був не один, навіть не двоє, судячи з кількості голосів. Це було дуже, дуже кепсько. Серце шалено калатало, але у будь-якій ситуації Орина Лакі намагалася знайти зиск. І зараз вона побачила зиск в тому, що може використати транспорт, на якому прибули гості, у випадку, якщо її шлюпка таки зламалася. Але спершу від нежданих гостей треба було позбутися. Цікаво, хто вони і за чим прийшли? Невже справді конкуренти? Це було ймовірніше.
Дівчина причаїлася за рогом, обережно видивляючись у той коридор, де зараз блиснуло світло чужого ліхтаря. Пістолет був напоготові, але раптово виникла третя несподіванка після невдалої посадки та неочікуваних гостей. Орина відчула, як у темряві щось доторкнулося до її ноги, здригнулася від переляку і спробувала зрозуміти, що то є. І в наступну мить її раптово щось потягнуло за ногу так різко, що злодійка не втримала рівноваги і попросту впала, знайшовши себе у якійсь калюжі, яка під нею ворушилася і, начебто вивчаючи, обмацувала людину. Орина мало не стрельнула в цю калюжу, важко дихаючи від переляку, лише в останню мить зрозуміла, що цим себе видасть тим, хто проник у бункер. Якщо вже не видала шумом від падіння.

[Амір Деліон]

Було цілком очевидно, що зайва обережність не завадить. Однак навряд чи хтось очікував на гучне падіння чогось у кінці того самого непроглядного коридору. Звісно, могло щось прогнити і відвалитися, абощо... Але варто було перевірити.
Амір жестом наказав усім зберігати тишу, хоча сенсу в цьому, за великим рахунком, не було: якщо там хтось і є, то точно вже почув їх.
Притискаючись до стіни, Амір обережно просунувся до кінця коридору... І пляма ліхтарика вихопила дівчину, що сиділа в калюжі такого самого слизовика, якого піратам довелося побачити, тільки більшого. Чомусь у голову запало питання про те, звідки вони тут взялися, але Амір одразу відкинув цю думку.
Можна (а може й не можна, окреме питання) було б вистрілити транквілізатором... І потім тягатися з безсвідомим тілом кілька годин. А поговорити усерівно доведеться.
- Хто ви в біса? - Зрозуміло, що перед незнайомкою зараз стоїть абсолютно аналогічне питання стосовно Аміра, але що ж вже з цим поробиш?

[Орина Лакi]

Шум від падіння таки виказав її. Хтось вже йшов крізь тунель в її напрямку, а вона борсалася у цій живій калюжі, не в змозі швидко випростатися. Лакі знову скрипнула зубами, наче це могло якось допомогти. Але допомоги чекати було нізвідки. Вона завовтузилася сильніше, не стріляючи в цю істоту, що її схопила, тільки тому, що боялася пострілом нашкодити самій собі. А потім раптово зовсім поруч почула чоловічий голос, питавший, хто вона така.
- Може, допоможете дівчині, перш ніж знайомитися? - обравши нейтрально-жалісний тон з невеличкою кількістю єхидства, відповіла Орина запитанням на запитання.
Починати бій вона не збиралася - сили вочевидь були нерівні, тож і не намагалася наставляти на незнайомця зброю. Мало того, відвела руку з пістолетом у бік, обпершися ліктем о стіну, всім виглядом демонструючи відсутність ворожих намірів, а другою рукою увімкнула ліхтар на шоломі і нарешті змогла роздивитися, хто перед нею. Хоча крізь шолом усе одно було не розгледіти обличчя як слід. Похмуро погледівши на істоту під ногами, Лакі заховала зброю і простягнула до незнайомця порожню руку, щоб допоміг підвестися.
- І що воно таке? Яка гидота... - нібито мимоволі зірвалося з її язика. Але це питання Орина задала цілком свідомо. Можливо, відповідь незнайомця дасть їй зрозуміти, що це за «туристи» такі.

[Кайфас де Корлеоніс]

Амір пішов попереду у темряву, а Кайфас вирішив рухатися слід у слід за ним. Побачив незнайомку він одразу після капітана й у мить зосередився, аби не пропустити когось. Темне приміщення було нелегко розгледіти, але на щастя крім когось у калюжі тут нікого не було. Кетлорд не став наставляти свій автомат, який на відміну від більшої частини піратської зброї був летальним, безпосередньо на "знахідку", але був готовий до будь-чого.
- Ні, краще все ж спочатку познайомитись. - говорити доводилося голосно, щоб незнайомка могла хоч щось почути - Ви знаєте, навряд чи доброчесна леді може випадково потрапити на мертву планету, що знаходиться за декілька зір від найближчого цивілізованого світу. То хто ти?
Поки говорив це, Кайфас не помітив як хтось наблизився з-за спини, та на щастя це були лише ще декілька членів команди.