[Минуле] Завдання темного володаря. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

[Амір Деліон]

Час та місце дії. Планети та космічний простір Прикордонної зони Незалежного сектору.

Опис.
Коли ти пірат, ти маєш завжди бути готовий до несподіванок. Наприклад, пограбування невеличкого транспортника з незнайомої планети може завершитися пошуками таємничого артефакту на межі Сутінкового Кола. Бо володар із найсумнівнішою репутацією не завжди той, ким його вважають, а коти... Такі коти.

Учасники. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

Обговорення

[Амір Деліон]

Другий рівень готовності до бою, штурмова група на позиції, усі системи напоготові. Ціль - невеликий вантажний корабель, що зовсім не виглядав добре захищеним. Все-ж, пірати, хоч би й найблагородніші, лишалися піратами. Хоча не так вже й рідко - можна сказати навіть, частіше, ніж хотілося б - команді "Чорного фенікса" доводилося ціною власного здоров'я та нервів витягати когось з неприємностей, зараз пірати планували звичайнісіньке пограбування. Врешті-решт, вантаж напевне застрахований, і для перевізників все це вартуватиме лише кількох неприємних хвилин і потому - кількох днів бюрократії.
- З якої вони планети?
- Не знаю. Корабель стандартний, сюрпризів бути не повинно, а звідки саме... Яка різниця?
- Не виявилося б, що вони везуть якийсь пісок...
- Вони нам завчасно не скажуть...
...Може, краще б там був пісок. А може, й ні. Врешті-решт, Амір вже не один раз потрапляв у халепу, але зрештою розумів, що зовсім про це не шкодує. Так чи інакше, пірати іще не знали, кого зустрінуть на невеличкому транспортнику з незнайомої планети і до чого це призведе. Зараз пірати лише налагоджували зв'язок із потенційною жертвою і Амір готувався до заяви на кшталт "ми не посягаємо на ваші життя, нам потрібний лише ваш вантаж".

[Аліса]

Аліса напросилася в штурмову групу. Відсиджуватися в машинному відділенні було нудно, тому що Рік як і раніше не бажав ділитися секретами корабля з «позаштатним співробітником», а після інциденту з Шамановим ще й безглуздо. Щоб розраховувати на кар'єру в проекті «Відродження», треба було обірвати всі зв'язки з піратами та намагатися працювати так добре, щоб про всі проступки забули. Відректися від друзів-піратів Аліса ніяк не могла, тому про успіх в проекті можна було забути. Але зараз це її не дуже турбувало.

Транспортні кораблі рідко чинили опір, якщо погоджувалися на стиковку, тому Аліса не сильно хвилювалася, чекаючи команди на штурм. І коли вона пролунала, зробила крок в шлюз однією з перших перших.
Команду і пасажирів належало замкнути в кают-компанії, щоб не заважали піратам спустошувати вантажний відсік. А після пограбування - залишити на кораблі. Піратів дійсно цікавив тільки вантаж. Так було б і зараз, якби Аліса не звернула увагу на чоловіка, який був схожий більше на пасажира, ніж на члена екіпажу. Їх погляди зустрілися випадково, і в його зелених очах Аліса замість звичайного в таких випадках страху побачила стриманий аристократичний спокій, з яким вже стикалася в очах принца Лейфа Ламдера і його рідних. А ще помітила, як інші зібрані в кают-компанії люди розташувалися так, щоб закрити зеленоокого ... ніби захищаючи його.
- Назвіть своє ім'я і посаду, - попросила Аліса, відчувши, що її інтерес непоміченим не залишився.
Інші пірати, які стояли поруч з нею і блокували вихід, тепер теж звернули увагу на пасажира.

[Талір де Корлеоніс]

Коли пірати атакували корабель, Талір швидко зрозумів, що це може обернутися страшною халепою. Звичні міри обережності - максимальні, які він міг собі дозволити без того, щоб привертати до себе сторонню увагу - не були зараз достатні, щоб відбити піратський напад. Оцінив сили - свої та нападника - він вирішив, що сенсу зображати відчайдушний опір нема і дав наказ на стикування. Все одно ті цінності, які були присутні на вантажнику, може й мали велику ціну для піратів, але не для нього, і якщо пощастить, все обернеться лише невеликими матеріальними збитками.
Доля, однак, вирішила розпорядитись інакше - і коли його помітили нападаючи, стало зрозуміло, що ховатися за спини своїх підлеглих було вже пізно. Він уважно оглянув штурмуючих. Йому стало трохи прикро, коли він помітив котолюдину - дівчину з пурпуровими очима - серед ворожой команди. Одна справа, яко б це були лише люди або інші кетлорди, але відступатися перед якимось котолюдьми було для нього неприємно. Однак він, звичайно, цього не виявляв.
Годі було й думати приховати свій статус поміж команди корабля тепер, коли на нього звернули увагу. Він завжди мав вигляд типового аристократа, і хоча така його харизма часто допомагала в політиці, тут і зараз вона не давала йому змоги зіграти іншу роль без попередньої підготовки. Але якщо вони не впізнали його самі - це було добрим знаком.
Власне ім’я краще було не використовувати - вони могли хоча б чути про нього, навіть якщо не знають його зовнішності. Він швидко перебрав у своєї пам’яті відомих йому малого статусу феодалів його планети. Хтось з тих, хто не буде підіймати крик, навіть якщо інцидент вийде за межі кораблю и чутки дійдуть до нього.
- Барон Джакомо де Верде, - нарешті відповів він незворушно, немовби він не роздумував в цю секунду, а просто витримав гідну його паузу. Команда, звісно, й очами не блимнула, слухняно пітримавши легенду.

[Амір Деліон]

"Тут є з чого поживитися, але головне не це. З ними пасажир, і він якийсь місцевий аристократ. Може... Отримаємо ще трохи зиску з цієї справи?" - відволікатися від грабунку пірати не стали, капітану просто швидко відправили повідомлення.
Яке змусило його сильно замислитися. З одного боку, вассалітет - навіть не родина - не втратить багато на викупі, а коли твоє життя в основному складається з боїв і вештання космосом, грощі зайвими не бувають. З іншого... З Лейфом усе закінчилося не так вже й погано, але політичні інтриги у монархічному суспільстві зовсім не прийшлися піратам до смаку. Тоді пірати самі не напрошувалися на неприємності - так, вони просили за принца викуп, але якби й ні, самого того факту, що Лейф опинився на "Чорному феніксі", було цілком достатньо, аби вплутатися у те, що коїлося тоді на Ладкелармі - але зараз просто лишити пасажира на кораблі і не думати про те, хто може його переслідувати і кого може переслідувати він сам, було цілком можливо...
- Хто не резикує - той не п'є шампанського, авжеж? - Звичка інколи звертатися до самого себе залишилася в Аміра іще з Теплиці - і з того ж часу його дратувала. Пірат сподівався, що скоро це минеться.
"Згода. Спробуємо."

- Вам доведеться пройти з нами. Не бійтеся, ніхто не завдасть вам шкоди. - Спрямований на, як він назвав себе, Джакомо голкомет промовисто свідчив про імовірність протилежного, але якщо аристократ більш-менш знався на зброї, то міг би зрозуміти, що щось подібне зазвичай використовують не щоб вбити людину, а усього лише щоб приспати на кілька годин і тим самим знешкодити. Тим більш, що пірати навряд-чи мали б якийсь зиск з того, щоб отруїти можливого полоненого.

[Талір де Корлеоніс]

Звичайно ж, справа повинна була повернутися найбільш неприємним способом з усіх можливих. Він в покосився на голкомет з удаваним виглядом легкого подиву та невдоволення. Які гуманні пірати - не пожалілися на нейтралізуючу зброю водночас із звичайною вогнепальною.
Насправді адреналін в його крові значно підскочив, і це можна було помітити, незважаючи на його позерську акторську гру - хоча б по тому, як розширилися його очі та як сильно він стиснув губи. Але він добре зміг сховати свій переляк за маскою, здавалося, недоречно спокійної для таких умов чи навіть жартівливої поведінки. Звісно, він зрозумів з перших же слів пірата, що зараз станеться.
Але пірати, в свою чергу, не розуміли зовсім, з чим вони зв’язалися, коли вирішили його захопити. Це якийсь невеличкий барон не зможе їх потім дістати. А ось для нього це не було чимось складним. Головне було зараз - продовжувати підтримувати свою гру, а всі сюрпризи залишимо на потім.
- Маю надію, клопів у вас на кораблі нема? - все с тою же ледве помітною ноткою глузування спитав він, слухняно йдучи за своїми конвоїрами. Фактично, він балансував зараз на той межі, де він не порушував жодного слова піратів, але водночас тримав себе як людина, що була вище них всіх і пречудово це розуміла.

[Аліса]

Алісі стало ніяково від того, що вона перша звернула увагу на барона, і тому його взяли в полон. А могли б залишити на кораблі. Сперечатися з рішенням капітана вона не збиралася, і знала, що безпеці бранця нічого не загрожує, але від уколу совісті це не рятувало. Амір сам колись зізнавався в тому, що розуміє: піратство - це погано. Але Алісі подобалася романтика піратського життя, на кораблі Аміра вона відчувала себе серед друзів і розуміла: жити по-іншому вже не зможе. Тому темну сторону піратства Аліса прийняла разом з романтичною.
Джакомо прийняв «запрошення» спокійно, як і годиться аристократу. Це було гідно поваги.
Після знайомства з королівською сім'єю планети Лакделарм Аліса вже не судила про аристократів так само поверхнево та однозначно, як раніше. Тепер вона бачила в них людей, які живуть за іншими правилами. Тому питання барона її зовсім не образило.
- У нас немає ні клопів, ні щурів, - спокійно відповіла Аліса. - Каюти нашого корабля не можна назвати розкішними, але ми постараємося зробити ваше перебування у нас комфортним.
Аліса сказала це абсолютно щиро, водночас не опускаючи зброї. Вона справді готова була взяти на себе турботу про барона де Верде, як колись про принца Ламдера.

Пірати привели «барона» не в похмуру камеру, як можна було очікувати від піратів, а в двомісну каюту, як обіцяла Аліса. Обстава в ній була дуже скромна, але це все одно була каюта. Перш, ніж залишити його одного, ретельно обшукали в пошуках зброї, яку він міг ховати якраз на подібний випадок.
- Капітан зараз... зайнятий, - повідомила Аліса, коли обшук був завершений. - Але думаю, скоро він буде готовий з вами поговорити. А поки, якщо вам що-небудь потрібно, скажіть, я постараюся зробити так, щоб ви відчули мінімум незручностей у нас... у гостях.
Напевно, мова ця звучала нерозумно. Але Аліса не знайшла інших слів. Джакомо де Верде був їй симпатичний тим, що не втратив самовладання при зустрічі з піратами, і вона хотіла полегшити його положення, наскільки це було можливим.

[Талір де Корлеоніс]

Ні клопів, ні щурів, кажете. Щури б якраз навряд би чи його збентежили, і, мабуть, цю вертикальнозіницеву дівчину теж, якщо вона спокійно відноситься до національної кухні. "Джакомо" помітно посміхнувся у відповідь, і вже хотів пожартувати про це, але стримався - якщо бесіда перейде на таку тему, йому знадобиться бути дуже обережним, щоб не видати своб видову приналежність. Хоча б зараз це могло б зіграти йому і трохи в іншу сторону - якщо він скаже дівчини, хто він, вона, ймовірно, буде набагато більш прихильною до нього... але тут були дві проблеми.
Перша - він був майже певний, що її капітан теж не людина. В іншому разі, хто би став тримати таку вразливість в обороні на кораблі?
Друга - вона і була прихильною. Якось занадто прихильною для пірата, якого цікавлять лише гроші, що можна струсити з феодала. Це походило на те, що вона знає насправді більше, ніж зізнається. Або вона все-ж таки унюхала крізь маски, що він кіт - і це б стало потенціальною проблемою... або вона впізнала його, і тоді відкупитися малим не вийде, і взагалі це було б найбільш кепським варіантом з можливих.
З висновками він не спішив, але було варто обережно промацати тему. Він, не поспішаючи, огледівся навколо себе. Кошеня не обмануло про "гості": це й справді виглядало як одна з кают самих піратів. Звісно, порівняно з його власним кораблем тут не вистачало комфорту, але він би чекав гіршого. І це розбуджувало його підозрілість, так що радий він був таким умовам набагато менше, ніж вони, можливо, очікували.
- У гостях? Надзвичайна гостинність для тих, хто годує себе грабунками та викраденнями, - з цікавістю помітив він, оглянувши каюту - немовби недбало, але всередині нього ніби була стиснута пружина.

[Аліса]

Зі зброї у бранця знайшовся тільки пістолет. Звичайнісінький. Пірат, який проводив обшук, швидко дав його Алісі, тому що вона стояла ближче за всіх. Більше обшук нічого не дав. Аліса сунула зброю в кобуру від голкомета, який тримала в руках. Користі від бойового пістолета для Аліси все одно було мало.
Каюта була скромною, але чистою. І ніяких речей, які можна використати для втечі, по кутах не валялося.
- Ми пірати, але не вбивці, - відповіла Аліса «барону». - Ми заробляємо грабунком, але ми проти зайвої жорстокості. Для того, щоб пограбувати, не обов'язково вбивати, досить вистрілити транквілізатором. А викраденого не обов'язково замикати в найтемнішій камері, вистачить і звичайної каюти. Якщо вам щось знадобиться, покличте мене, я буду поруч.
З цими словами вона зачинила люк і сіла на підлогу. Голкомет вона поклала поруч з собою.
Звукоізоляції в каюті не було, і «Джакомо» міг почути розмову піратів.
- Береш на себе першу зміну? - спитав чоловічий голос.
- Так, - відповіла дівчина. - Може, побудеш зі мною? Якщо він зараз і правда щось попросить тільки потім, щоб врізати мені та втекти, недобре вийде.
- На що він тобі потрібен? Нехай сидить один. Люк-таки не зламає.
«Я перша його помітила. Значить, винна в тому, що він тут», - подумала Аліса. Але вголос сказала:
- Не хочу нового ворога заводити. Може, якщо ми з ним чемно, він потім мститися не буде.
- Ну, сама будеш його обслуговувати, якщо так хочеш. Я тут посплю поки. Втомився по кораблю лазити. Знадобиться увійти, буди.

[Амір Деліон]

Вантаж, що перевозив захоплений корабель, напрочуд швидко пересунувся до трюму "Чорного Феніксу". Однак, на диво, пірати не стали чіпати ані оснащення корабля, ані запаси їжі та медикаментів. Навіть не стали виводити з ладу чи розмонтовувати турелі, як зазвичай робили перед тим, як полишити пограбований корабель: навряд-чи перевізники стануть обстрілювати корабель, на якому залишився їхній пасажир. Тож перевізники мали змогу хоч і без нічого та, можливо, з ганьбою, але відносно безпечно дістатися пункту призначення.
Незважаючи на висновок про те, що атакувати після відстикування їх не стануть, пірати усе рівно поспішили вшитися з місця зіткнення. Далі - вимагати і в подальшому отримувати викуп і збувати награбоване - у вільному порядку... Хоча, краще почати з викупу: не варто нав'язувати пану барону свою гостинність довше за необхідне.
Саме з такою думкою Амір попрямував до каюти, де тримали полоненого.
...Амір на вході за пістолет не хапався, але він був озброєний, і це було чудово помітно. Та й ззовні каюти вартували двоє піратів. "Джакомо" міг вчинити спробу втечі, але ймовірніше за все, це завершилося би порцією транквілізатора, і навряд чи чоловік міг не розуміти цього.
- Давайте одразу до справи. Мені потрібні позивні, аби зв'язатися з вашим баронатом, і потрібно, щоб ви засвідчили, що ви живі й знаходитеся тут. Гадаю, нам обом піде на краще, якщо ми припинимо наше знайомство якнайшвидше.

[Талір де Корлеоніс]

Коли за Алісою закрився люк, Талір вже з чистим нерозумінням в очах подивився їй услід. Цікаво, чому вона першою справою відповіла щодо вбивств. Невже через той його пістолет її думки пішли таким дивним чином? Потім хмикнув и трохи розслабився.
Ті "прояви гуманності", що вона називала, насправді пояснюються звичайнісінькою практичністю. Мало хто стане вбивати заради пограбунку хоча б тому, що тоді піратів шукали б набагато активніше. І якщо в них і справді більш нікуди запирати полоненого, каюта і справді цілком логічний вибір. Справжня гуманність - це не бути піратом.
Здається, дівчина водить за ніс саму себе. Але навряд чи вона гарна актриса, і якщо вона просто не зрозуміла, що він мав на увазі під цим питанням, то це добрий знак. А розмова її, що була чутна скрізь стіни, остатньо запевнила, що принаймі це кошеня повністю безпечне.
А ось з капітаном ще доки що нічого не було відомо.

...Коли капітан зайшов в каюту, він міг помітити, як в першу мить в очах Таліра промайнуло здивування. Не кетлорд. Звичайнісінька людина, що задля чогось тримає кошенят у власній команді. Але потім він швидко зрозумів, що занадто поквапився з висновками: з тим же успіхом котом міг бути хтось з його підлеглих.
Але капітан йому сподобався - настільки, наскільки Талір взагалі міг сказати, що йому сподобався пірат. Ця людина говорила чітко, зрозуміло й по справі, а це була достатньо рідкісна риса, щоб почати її по-справжньому цінувати. Відповів він так само, без зайвих слів.
- Дайте, де і чим писати, і я запишу код планети та позивні моєї охорони. Місто зустрічі вирішите з ними, а доки що нам обом буде краще, якщо цей епізод не буде афішований, тому залишайтеся на орбіті. Коли встановите канал зв’язку, на кожне ваше повідомлення я буду ставити свій цифровий підпис.
Зараз і справді було в інтересах обох, щоб все пройшло швидко і якомога тихіше. А що буде після його звільнення - то буде вже інша справа.

[Амір Деліон]

Взагалі то Амір і не очікував від "Джакомо" реакції на кшталт тієї, що виявляв свого часу Лейф: врешті-решт, "барон" дорослий і розуміє, що відбувається. Тим не менш, спокійна, виважена відповідь його усе ж здивувала. Не було схоже на те, що полонений не вперше потрапляє в таку халепу. Скоріше просто людина, що не втрачає самовладання, що б не підкинула їй доля. Такі люди завжди викликали повагу.
Амір простягнув "барону" порожній записник та погано загострений короткий олівець - писати можна, але когось поранити дуже складно.
- Радий, що ми прийшли до взаєморозуміння. Постараємося владнати цю ситуацію якнайшвидше і привертаючи до цього якнайменше уваги.
...Однак коли пірати з'ясували, де знаходиться планета, стало очевидно, що швидко не вийде: летіти до місця призначення було щонайменше тиждень.

[Аліса]

Алісі подобалося слухати, як Амір веде переговори. Одного разу він і їй зробив подібне «пропозицію, від якої неможливо відмовитися». З точки зору полонянки, якою вона тоді була, звучало досить стрьомно, але з точки зору пірата ... було в цьому щось витончене і красиве. Професійне, якщо можна так висловитися. Аліса пишалася капітаном. Але і почуття заручника розуміла, тому що сама через подібне пройшла. Тоді Каміл дуже допоміг їй не втратити від страху голову, і вона, у свою чергу, намагалася так само допомагати іншим.

«Барона» залишили одного на кілька годин. Точного часу він не знав. Аліса відкрила двері тільки коли пролунав сигнал до обіду.
- Прошу вибачення, барон. Ви віддасте перевагу обідати тут? Або в їдальні? Якщо бажаєте пройтися по кораблю, прошу слідувати за мною.
Аліса недбало тримала в руках голкомет, а пістолет, який вилучили при обшуку, лежав у неї в кобурі. Другий охоронець теж був при зброї.
- Бігти вам нікуди, - пояснила Аліса про всяк випадок. - Житловий блок зараз ізольований від інших відсіків корабля, тому покинути його ви все одно не зможете. До їдальні звідси недалеко, і немає сенсу тримати вас під замком протягом усього польоту. Але вибір за вами, якщо хочете, я принесу обід у вашу каюту.

[Талір де Корлеоніс]

У стінах тісної каюти Талір доволі швидко занудьгував. Схоже було на те, ще це була каюта одного з пасижирів, оскільк тут вже були відносна чистота й порядок одразу, як його сюди відвели. Мабуть, того самого кошенятка, тому вона й сказала про "гості". Але тоді тут було надто чисто: він не знайшов тут ніяких її речей, окрім найбільш необхідних. Або вона їх вчасно забрала, або просто доволі аскетична натура.
Потім він астромив котячі вуха і слухав ті уривки корабельних бесід, що могли долетіти до його каюти. Але їх було доволі небагато, і в них теж не могло бути нічого цікавого. Тому, коли він почув кроки, а потому відкрився люк, він, на свій подив, зрадів появі Аліси.
Коли вона зайшла, вух вже не було, і ніщо не видавало його некотячого похождення.
- Краще подивлюся на вашу їдальню, - одразу відповів він. - А то розглядати одні й ті самі стіни цікаво лише перші декілька годин. Ви ж мені хочь папір з олівцем поверніть, або книжку дайте.
Втім, це не звучало так, ніби він якось скаржиться або жаліється. Скоріш просто як коментарі з приводу дивності його долі.
На коментар про "нікуди бігти" він просто підняв одну бров.
- Розслабся, - відповів він, - нікуди бігти я не збираюсь. - Хоча він би міг: якщо підгадати влучний момент і перетворитись, то є шанс узяти їх раптовістю. Але навіщо, якщо достатньо буде почекати на власну ж охорону? До того ж... - Навіть якщо я втечу з жилого відділу - ми летим посеред нічого на найближчі хтозна-скільки кілометрів, а уж на власному кораблі ви мене легко знайдете.
Він зробив паузу. Хм, йому спало на думку, чого це кошенятко так переживає з цього приводу.
- Це хто в вас на кораблі вже був такий нервовий? - спитав Талір.

[Аліса]

- Запитайте у капітана, - відповіла Аліса на прохання про папір та книгу. - Якщо він дозволить, я принесу вам планшет.
Навряд чи планшет без підключення до мережі міг бути корисний під час втечі, але без дозволу капітана Аліса не збиралася нічого видавати.
- Я рада тому, що ви це розумієте, - Аліса навіть посміхнулася, коли «барон» сам обгрунтував безвихідність свого становища.
Зрозуміло, Аліса насамперед згадала принца Ламдера. Але про це точно не варто розповідати.
- Були ... всякі, - відповіла вона. - Люди по-різному реагують на пропозицію капітана, але ні про кого з них я не можу розповісти. Ми не називаємо імен тих, за кого отримали викуп. Всі договори залишаються тільки між нами, і якщо історії набувають розголосу, то точно не через нас. А ви сміливий і не втрачаєте самовладання у важку хвилину. Такі, як ви, зустрічаються рідко. Це гідно поваги. Я на вашому місці свого часу тряслася, як осиковий лист.

Їдальня була звичайнісінька. Таку можна зустріти на різних кораблях. Пірати сиділи за одним великим довгим столом, але Талір не знав, обідають вони в одну зміну або в кілька, тому розмір піратської команди визначити не міг.
«Барона» посадили за цей же великий стіл. З одного боку від нього сіла Аліса, з іншого другий охоронець. Голклмет Аліса поклала так, щоб можна було в будь-який момент їм скористатися, але ніяких інших запобіжних заходів вжито не було. Їжа була смачною, майстерно приготовленою, але простою. Кок добре знав свою справу.
За столом пірати поводитися як звичайнісінька команда будь-якого нормального корабля. Вони зовсім не були схожі на розбійників. Розмовляли про щось несуттєве, жартували. На Таліра іноді поглядали з цікавістю, але ніхто не сказав йому ні грубого слова, ні нагадав про його положенні бранця. Навіть ніж і виделку видати не побоялися. Правда, ненав'язливо простежили, щоб з собою він столове приладдя не забрав. Серед тих, кого він бачив, були в основному люди. Крім Аліси Талір міг помітити тільки одного «кошеня». Пахло, правда, ще й котом. Звичайнісіньким чотириногим котом. Напевно, саме завдяки йому на кораблі не водилися щури.

[Талір де Корлеоніс]

Талір кивнув на відповідь Аліси: вона, мабуть, і справді не мала на таких дозвіл повноважень. Хоча його здивувало запрошення спитати його самостійно, але не через Алісу. Але хтозна, як саме тут в них заведено.
- А де і коли його можна знайти? - перепитав він, роздивляючись обличчя інших піратів. Потім обережно принюхався. Здається, тут були ще якісь кошенята, або принаймі одне, але кетлордів не було. Зовсім. Він би зрозумів, якщо б такі тут з’являлися хоч іноді. Якщо капітан тримає котолюдей в команді, незважаючи на те, як вони відносяться до своїх лордів... це дуже нерозумно з його боку.
Він запам’ятав цей факт. Можливо, пізніше буде привод цим скористатися.
На комплімент Аліси Талір посміхнувся. Дякувати, звичайно, не став, але було помітно, що йому було приємно це чути. Тим паче, було чутно, що це було сказано щиро.
- Я все-ж таки дворянин, - відповів він після паузи - дещо тихше, ніж він говорив перед цим. - Я повинен бути прикладом для свого народу, і тим паче повинен вміти зберігати холодну голову. В мене взагалі нема такой розкоші - боятися чогось.
Він став трохи серьознішим. Мабуть, якщо б він мав хоч трохи менше сміливості й рішучості, він би не досяг й десятої частки того, що мав зараз.
- Хіба ти можеш собі уявити собі, наприклад, графа, що труситься від переляку перед урочистою промовою? Або короля, що невпевнено каже "Мабуть, буде краще все-ж таки відправити військо в бій?" Це було б смішно.

[Амір Деліон]

До запаху кота незабаром додався і сам кіт. Рудо-смугасте кошеня-підліток вилетіло з кухні, як із гармати, тримаючи в зубах котлету. За ним так само вилетіла літня жінка з величезним тесаком для м'яса у руці. Усі, хто потрапив на траєкторію руху милої парочки або знаходилися близько до неї, відсахнулися або й відбігли подалі. І недаремно: зрозумівши, що кіт її все-ж обігнав, жінка жбурнула тесак кудись в той бік, куди побіг кіт. На щастя, м'ясницький тесак не був призначений для метання і не відзначався унікальними аеродинамічними властивостями, тож впав за кілька метрів, лише трохи пошкодивши покриття підлоги.
- Якщо цей бісів кіт не припинить лазити на кухню, я з нього зготую котлети! - Жінка - вочевидь, кок - видихнула, підхопила тесака і повернулася до камбузу.
"Бісів кіт" тим часом вмостився на колінах у Каміла - другого "кошеня" у команді - і радісно доїдав свій трофей.
- Ну просто диво, в мене тепер усі коліна у смальці. Гей, друже, може усе-ж поїси на підлозі, - пробурмотів хлопець, проте зганяти кошеня не став.
- Масу - своєрідна жінка, - пояснив охоронець пошепки, ніби виправдовуючись перед полоненим. - Проте вона чудово готує.

...Котлету кіт доїв швидко, після чого зліз із замурзаних штанів Каміла й попрямував на прогулянку їдальнею. А точніше - до Таліра. Чи-то Мі-Кун, як його назвав хтось з піратів, просто зацікавився новим обличчям, чи-то вгадав у чоловікові "свого", чи-то просто рушив до Аліси і зацікавився її новим знайомим - хтозна.

Амір з'явився у їдальні як-раз після епічного підкидання Масу. Подивився на ніж, що стирчав з підлоги, звів очі горі, але нічого не сказав: за довгі роки роботи з піратами, кок жодного разу нікого не поранила, а те, що вона має таку от погану звичку - що-ж, усі ми не ідеальні.

[Талір де Корлеоніс]

Талір ще говорив щось, коли його погляд зупинився на рудому коті; звичайнісінькому коті, але все одно лорд відчув до нього симпатію - все-ж таки родич в якомусь сенсі. Потім в приміщенні їдальні з’явилася кухарка, і Талір зупинився на півслові, а в лиці змінився так, що, якщо б його погляд був матеріальним, він прорізав би дірку в будь-кому, хто б попався на шляху.
Талір лише через декілька секунд, коли коту вже нічого не загрожувало, зрозумів, що виступив вперед, а один з охоронців ненав’язливо тримав його за руку, зупиняючи його. Талір встав спокійніше, обережно звільнивши руку, й почекав, доки його відпустять.
Він одразу почав подумки картати себе за цей одномементний порив до дії. Коти були однією з його головних слабкостей, але тепер він просто необачно видав це власним ж "охоронцям" - причому безо всякого гарної причини на це. Він не атлет, щоб спіймати та утримати тесака на льоту. Але... будь-якої стриманості є межа. Це ж кіт. Не можна так з котами.
Він не став нічого говорити - хоча йому й було що. Але його думки з приводу того, що тільки що сталося, були пречудово зрозумілі завдяки всьому його вигляду. Його погляд був холодним, як дотик сталі, і пом’якшився, лише коли він помітив, як кіт підійшов до нього. Ну, спасибі. Хоча б один друг в нього є, навіть тут, у полоні. Він підняв кота на руки, відчувши лоскотання вусів на його руках і тихе муркотіння.
Кіт виглядав просто прекрасно. Ці люди просто не заслуговивали його на своєму кораблі.

[Аліса]

- Капітан обідає разом з командою, - відповіла Аліса. - Ви зможете поговорити з ним в їдальні.

- У нас бували різні люди. Всі реагували по-різному, незалежно від походження. У небезпечних обставинах кожен показує справжнє обличчя, і не завжди воно приємно.
Продовжити розмову вони не встигли, тому що шлях до їдальні скінчився.

До витівок кока пірати давно звикли. Навіть кіт ніби не сприймав загрозу серйозно, а тільки підтримував гру. Незнайомий чоловік цілком міг злякатися, тому в Таліра не стали стріляти транквілізатором, а тільки утримали на місці.
Алісу реакція «барона» здивувала. Злякався він не за себе, а за кота.
Аліса подивилася в очі «Джакомо». Вертикального зіниці в них не було, а колір хоча і був незвичайний для людини з Землі, міг бути нормальним для людини з його планети. Може, на його планеті поширений культ Кішки? Аліса вирішила запитати про це пізніше.
Здається, на цей раз обійшлося. Аліса зітхнула з полегшенням, коли «барон» дав зрозуміти, що не збирається робити дурниць. Але його погляд вона запам'ятала і подумала, що не хотіла б помінятися з ним місцями. Їм пощастило, що бій закінчився на користь піратів.
- Капітан тут, - сказала Аліса, коли увійшов Амір. - Можете поговорити з ним про планшет. Може бути, він навіть дозволить вам вільне переміщення по житловому відсіку, якщо ви його попросите.

[Талір де Корлеоніс]

Кетлорд тільки посміхнувся у відповідь на погляд Аліси. Дивись-дивись. Все одного вона нічого не знайде, доки він сам не захоче.
Він обережно перемістив кота собі на плече. Кіт з охотою обернувся навколо нього, але швидко вирішив, що з нього достатньо височини й спустився вниз, стрибнувши спочатку на Алісу, а потім на підлогу. Талір проводив кота поглядом, доки не запевнився, що той в порядку й більш нічим в травину кидатися не збираються, й повернувся до капітана, спіймавши його погляд. Вони вже віталися сьогодні, тому він добразу перейшов до справи.
- Хотів вас спитати, капітане. Я хотів би отримати що-небудь для читання, щоб не нудьгувати одному в каюті. Електронну книгу або планшет.
"Інакше я буду змушений тільки й робити, що роздумувати про втечу," - подумки додав він. Про вільне переміщення все-ж таки питати не став. Кошеня була занадто м’якою й могла недооцінювати потрібність таких обмежень; він мало що міг поки сказати про капітана, але той, у свою чергу, такого враження не складав. Він вже розумів, що ця команда дуже відрізнялася від більшості розбійників, з якими йому доводилося спілкуватись, але все-таки остаточно він тримав дистанцію й не вірив цьому вигляду до кінця. Пірати є пірати.

[Амір Деліон]

Якщо під час перемовин Амір мав серйозний, діловий, можна сказати, вигляд, то зараз, посеред своїх, виглядав, як звичайнісінький член команди. Просто зголоднілий хлопець, якого зараз очевидно більше цікавили котлети, аніж майбутні перемовини щодо отримання викупу. Водночас, хоч він і не тримав перед собою голкомет, чоловік був озброєний, і щось підказувало, що він зможе швидко зреагувати, якщо щось піде не за планом.
- Можна. Скажіть тільки, що вам закинути, принаймні, якого жанру? Надати вам доступ до мережі, самі розумієте, ми не можемо - та й навряд-чи з цього вийшло б щось путнє посеред космосу - а якщо я чи хтось з хлопців підбиратиме на свій смак, навряд чи вам буде цікаво. - Це не прозвучало, як насмішка. Аміру дійсно було не все рівно - тим більш, що не було такої вже великої різниці, що завантажити на той планшет. Пірат навіть не подумав про те, що Талір міг сприйняти питання, як особисте... Хоча навряд-чи пірати могли б отримати якийсь зиск з літературних уподобань "барона".

[Талір де Корлеоніс]

І справді - питання Таліра капітан сприйняв цілком нормально й не виявив навіть найменшого здивування. Хоча це можна було зрозуміти, якщо в них мала команда. Тоді в них й справді було щось схоже на "сім’ю", хоча б там й не було, звісно, багатьох складових справжніх хоча б дружніх стосунків.
Він подумки підрахував, скільки приблизно в їдальні було розумних істот. (Може, є сенс не рахувати кухарку, а замість неї узяти в список кота?) Мабуть, це й справді були всі, хто жив на кораблі, за винятком декількох вірогідних вартових. Запам’ятаємо.
На питання він відповів лише після помітної паузи. Талір багато читав, але водночас мав перебірливий смак, і назвати щось конкретне він зміг не одразу. Від ідеї назвати конкретні імена він відмовився, вирішивши дати більш загальні вимоги. Не сподобається - не таке й страшне діло.
- Я чималий шанувальник історичного роману, - нарешті запропонував він. - Особливо того, що був написан в докосмічну епоху.
В книгах таких планет і часів був якийсь масштаб, якого часто не вистачало літературі більш розвинених кутків космосу. Звичайно, було таких в мережі теж набагато менше, але хто шукає, той завжди знайде.

[Амір Деліон]

- Згода. Спробуємо знайти.
Трохи згодом, як Амір і обіцяв, Таліру видали простеньку недорогу електронну книгу, що навіть технічно не передбачала вихід до мережі. Замість цього на неї були завантажені кілька історичних романів - абсолютно різного походження, щодо деяких Талір навіть навряд чи міг би здогадатися, з якої планети вони походять. Щоправда, деякі з книжок були очевидно перекладені автоперекладачем - і не всім це пішло на користь - а деякі були поганецько відскановані.
Крім того, Талір міг знайти трохи технічної літератури і кілька книжок зовсім інших жанрів - вочевидь, до нього девайс комусь належав, і той не захотів чи полінувався видаляти свою колекцію. Також серед встановлених програм були простенькі текстовий та графічний редактори. Свої записи попередній власник усе-ж видалив, але кілька збережених зображень лишилося: замальовки нашвидкуруч чогось технічного і усілякі дурнички на кшталт квіточок і невизначених тваринок.

[Аліса]

Два дні польоту пройшли спокійно. Пірати охороняли Таліра по черзі. Регулярно виводили в їдальню і в дальній кінець коридору, але прогулятися кудись ще ніхто, крім Аліси, не пропонував. Алісу Талір бачив тільки в їдальні. Вона була з ним привітна, але надовго біля нього не затримувалася, поки не настала її зміна.

Замість вже знайомого сигналу на обід на цей раз включився сигнал тривоги.
- Увага! - рознеслося по гучному зв'язку. - Небезпека розгерметизації житлового відсіку! Всім залишатися в каютах і закрити люки ...
Аліса увійшла в каюту Таліра через кілька хвилин після оголошення. З собою вона принесла два скафандри, один з яких віддала Таліру.
- Сподіваюся, не помилилася з розміром. Прошу вибачення за наші технічні неполадки. Піратський корабель, в бій вступати доводиться часто, а провести ремонт можливо не в кожному порту.
Вона замкнула за собою люк.
- Ви ж не будете заперечувати, якщо я на час тривоги залишуся з вами? Може, скафандри й не знадобляться, але нехай будуть про всяк випадок.
Було зрозуміло, що питання поставлене з ввічливості. Нікуди йти Аліса не збиралася. Можливо, у неї був наказ забезпечити безпеку «барона», а запитала дозволу вона тільки щоб не здатися грубою. Хоча, пірата це не повинно було хвилювати.
Аліса зайняла вільну койку. Зброю дівчина не виймала, але вона напевно була при ній.
- Ремонт не повинен зайняти багато часу.

[Талір де Корлеоніс]

Здається, пірати не пожаліли зусиль на те, щоб підібрати свому полоненому якусь книгу до вподоби. Це вже було схоже не на полон, а на достатньо нормальний двох-трьохзірковий готель, якщо не зважати на неможливість залишити цю скромну територію. Цікаві люди. Може, вони й справді вважають себе робінгудами, і потім будуть роздавати кошти бідним? Треба буде спитати про це кошеня. Здається, вона не буде проти розповісти.
У той самий час, в Таліра й справді був не дуже звичайний смак, й літературу йому віднайшли, яку змогли. Щось погано переведене, щось з великою кількістю помилок - як синтаксичних (ймовірно, від помилок розпізнавання скану), так і фактичних. Талір ставив в таких місцях помітки - на його радість, программа для читання це дозволяла. Також він підозрював, що насправді там було навіть більше вигадок, ніж він мог віднайти, але для цього треба було знати історію цих планет краще.
Але все-ж таки декількох авторів він запам’ятав.

Талір сидів у своїй каюті й читав, коли пролунала тривога. Він без охоти заблокував екран планшета - він тільки встиг почати нового автора. І взагалі, чим менше подій, доки вони доберуться до планети, тим краще. Не хотілося б, щоб хто-небудь інший спробував перехопити корабельне майно чи ще щось інше в схожому дусі.
Він узяв скафандар в руки й трохи повертів його, потім обережно поклав біля себе. Це, звісно, була дешевка, яку не можна було порівняти з його спражнім скафандром, але принаймі він міг дати тимчасовий захист, а питання краси й зручності тут зовсім не головні.
- Не проти, - трохи задумливо кинув він у відповідь, хоча його голова була більше зайнята тим, що могло статися з кораблем. Він не розбирався в техніці, але він не бачив такі аварії часто. Здається, піратство було для них не таким вже й прибутковим ділом.
Оголошення стихло. Мабуть, всі, окрім техників, сховалися по каютам. Але відключатися тривога, звісно, не спішила, і можна було помітити червоний блиск світлодіодів.
- До речі, я думав тебе спитати, - почав Талір, не повертаючи голови. - Як тебе взагалі занесло в пірати? В тебе характер зовсім не відповідний для такой "професії".
В іншій ситуації він би не став би й намагатися вести такі розмови із власним наглядачем. Але летіти йому було ще довго, а читати він хоча й любив, займатися днями лише чимось одним все-ж таки нудно. Водночас, з Алісою йому було тут сидіти ще довго, а зберігати повне мовчання теж було б дивно.
До того ж, йому взагалі була властива цікавість.

[Аліса]

Історія про те, як Аліса стала піратом, була таємницею хіба що для родичів. На роботі ходили різні чутки, але Аліса не поспішала їх спростовувати або підтверджувати. Чим більше пліток, тим важче докопатися до правди. Приховувати свою історію від «барона» Аліса не вважала за обов'язковим. Навряд чи «Джакомо», як тільки звільниться, піде доповідати її матері, чим насправді займається Аліса в проекті «Відродження». Навряд чи він взагалі коли-небудь дізнається, де Аліса працює «офіційно» і де живе її мати.
- Капітан взяв мене в полон. Не так, як вас, за мене нікому заплатити викуп. Капітану була потрібна інформація, яку я перевозила, - Аліса торкнулася рукою чола, маючи на увазі імплант. - Мій замовник, як потім з'ясувалося, мав намір мене вбити після отримання інформації, так що Амір врятував мені життя, коли викрав. А потім ми вирішили працювати разом, тому що зійшлися в переконаннях.
Аліса розповідала це так само буденно, як інша людина могла б розповідати історію свого пристрою в який-небудь офіс.
- А ви... перший раз потрапляєте в подібну історію? - питання було поставлене не тільки для підтримки розмови. Алісі дійсно було цікаво. - Одне тільки походження не пояснює секрету вашого спокою. Мені здається, ви звикли зустрічатися з небезпекою. Я права?

[Талір де Корлеоніс]

Талір зацікавлено поглянув на дівчину. По-перше, стало зрозуміло, що вона доволі відкрита людина й легко ділиться своїм минулим. Він би не став розповідати всього так легко. По-друге, "зійшлися в переконаннях"... залишилося зрозуміти, що це за переконання. Але питати відверто не було сенсу - якщо списати будь-кого про це - просто не знайдуть, що відповісти. Просто тому, що для кожного його моральна позиція - позиція за замовчуванням, і побачити різницю від більшості дуже важко. Нічого, це все одно раніше чи пізніше стане зрозумілим.
По-третє... Цікаво вона висловилася. І цей жест йому здався знайомим. В його охороні тж були котолюди з імплантами.
- "Інформація", кажешь? - перепитав Талір. Спитати точніше чи все одно не скаже? Мабуть, що не стане. Але якщо не акцентувати, то може й проговоритися: розмова вже почалася, а постійно вона навряд чи настільки ж звикла контролювати, що вона каже. - Мабуть, це була цікава історія... Ти маєшь відношення до хакерів?
Він ще раз прокрутив в своїй голові план щодо ключів. Він становився менш безпечним, якщо в них був ще один представник кібербезпеки - особливо, якщо вона в минулому була де-небудь в поліції або в армії, що не було невірогідним. Але, здається, все чисто. Навряд чи вона підкопається. Хіба що вона зробить канал за окремими правилами, але тоді й Талір побачить, що не все гаразд.
Так він думав з одного боку. З іншого...
Насправді, коли він бачив таку щиру відвертість з боку Аліси, йому хотілося відповісти тим самим. Він розумів, що це був класичний психологічний трюк, і що не завжди такі почуття мають раціональну основу - але повністю він не міг прогнати від себе таку думку.
Хоча, мабуть, щось все одно можна розповісти. До того ж, вона може прочитати більшість того самого в різних описах планети в мережі. Цікаво буде побачити її, коли вона дізнається хоча б, з ким їй довелося бути на одному кораблі.
- Не знаю, - відповів Талір стримано, - що означає бути аристократом на твоїй планеті, але для нас це те саме й означає. Той, хто вирішує долю інших людей, за це несе й відповідальність. І тому числі в тому, щоб отримувати ворогів. А оскільки неможливо правити великою кількістю людей так, щоб сподобатися всім, вороги теж є у кожного, хто тримав в руках печатку для документів.
Слова Таліра тим дивніше звучали, що він виглядав і говорив розслаблено, немовби він обговорював сорти чаю.
- Імен називати не буду, - додав він з легкою посмішкою. Навряд чи вони будуть так ласкаві зберегти його інкогніто, якщо піратам раптом захочеться перетворити переговори щодо викупу на аукціон.

[Аліса]

- Так, це була цікава історія, - погодилася Аліса. - Але тоді мені було дуже страшно. А зараз навіть весело згадати. Але я не впевнена, що можу розповісти вам подробиці. Були б це тільки мої пригоди, не було б проблем. Тому відповідь буде тільки одна - запитаєте капітана. Якщо дозволить, буду вам розповідати казки на ніч, до кінця польоту вистачить.
Аліса посміхнулася. З тим, кого вона знала як Джакомо, виявилося легко і цікаво розмовляти. Але про те, що вона в першу чергу пірат з команди Аміра, Аліса все одно не забувала.
- Не такий вже я великий хакер, - зніяковіла вона. - Програм для злому я не пишу, але знаю, де їх взяти, і вмію їх застосовувати. Ви про «Дітях галактики» що-небудь чули? Я одна з них. Спеціалізуюся на підміні інформації та обході систем спостереження. Якщо коли-небудь трапиться до нас звернутися, мій нік Сіра Кішка. Назвіть його при оформленні замовлення, і я постараюся вам допомогти... по старому знайомству.
Напевно, не варто повідомляти інформацію про те, де її шукати. Але Алісі захотілося чимось здивувати співрозмовника. Похвалитися шляхетним походженням вона не могла, а «Діти галактики» були на слуху у багатьох, і новий постійний клієнт ніколи не завадить.
- На моїй планеті немає яскраво вираженої аристократії, а мерзотники і труси можуть бути будь-якого походження, як і сміливі люди. Але можу вас зрозуміти, хоча я сама ніколи не прагнула до влади, і навіть не уявляю, як це - правити людьми. Я з сім'ї вчених, але вилетіла з інституту, і мені залишився один шлях - на темну сторону. У нас теж була сімейна честь. І я, навіть ставши піратом, не можу відкинути ті ідеали, яким була вірна з дитинства. Якщо у вас влада передається з покоління в покоління, як наука у нас, то я можу зрозуміти, як передаються від батька до сина традиції честі та сміливості.
Вона з розумінням посміхнулася у відповідь на відмову назвати імена своїх ворогів.
- Не буду наполягати на відповіді. А про вашу планету мені було б цікаво послухати. Все одно летіти довго і робити в польоті нічого. Вам тут, напевно, смертельно нудно? Я розумію. Якщо в моїх силах якось розвіяти нудьгу, скажіть, я буду рада допомогти.

[Талір де Корлеоніс]

Талір не став відповідати на відмову Аліси розповісти подбробиці, але запам’ятав. Насправді, не настільки його це цікавило - мабуть, щось такого ж плану, як і тисячи більш відомих космічних пригод. Але якщо зовсім занудьгує, то спробувати можна.
А ось при згадці о "Дітях галактики" він подивився на свою співрозмовницю з неабияким здивуванням. Не те що б він багато про них чув, проте важко були про них ніколи не чути... і, насправді, це пояснювало доволі багато того, что в Алісі досі дивувало Таліра. (Він навіть і не помітив, як перестав називати її "кошеням" в своїх думках.Зараз вона здавалася йому... ні, не рівною. Не до такої степені. Але "достойною співрозмовницею" можна було використати якнайменш, це точно.)
- Сіра Кішка? Запам’ятаю, - кивнув головою він. Нік, що більш підійшов би кетлорду, ніж котолюдині, як на його смак, бо зараз це було трохи претенціозно. Але то її справа. В усякому разі, навіть таке дивно знайомство йому зовсім не завадять: знайомствами марно не розкдуються в різні сторони.
До речі, в нього вже була ідея, для чого йому може знадобитися такий помічник. Одна давня справа, яка вже давно потребувала виконання, але не знаходила достатньо старанних виконавців. Він не був певний, що ці хлопці з дівчатами виявляться такими вже й талановитими, але чим зірки не жартують? А спробувати можна завжди.
Але зараз він повернувся до їх бесіди ні про що.
- Так, в нас і справді влада успадковується, - Талір підтрердив припущення Аліси, - хоча це й набагато складніше в реальному житті... Є також деякі шляхи, що дозволяють передати право володіння іншому роду. Наприклад, таке може статися, якщо існуючий рід неприпустимо зап’ятнав свою честь. Звичайно ж, таке відбувається дуже рідко... але я не втомлю тебе, якщо буду поглиблюватися в політику своєї планети?

[Аліса]

- Анітрохи, - відповіла Аліса. - Навпаки, мені цікаво послухати про те, як люди живуть на інших планетах.
Вона слухала з інтересом, поки не закінчилася тривога, і ще пару годин після. З цього дня в Аліси увійшло в звичку вечорами заходити до «барону», незалежно від того, її була черга охороняти «барона» чи ні. Аліса більше не загрожувала «Джакомо» зброєю, а «барон» не давав для погроз приводу. Іноді Аліса приходила не одна, а з кошеням. Талір тепер знав про те, як пірати врятували кошеня від нехороших людей і як воно залишилося на кораблі. Подальший політ проходив без пригод.

В черговий раз Аліса прийшла раніше, ніж зазвичай. В руках вона тримала голкомет, але не для загрози, а тому що так належить.
- Пора, - повідомила вона зі збентеженою посмішкою. - Майже прилетіли. Скоро ви повернетеся додому.
Трохи повагавшись, вона додала:
- Вибачте мене за те, що я звернула на вас увагу і наша команда доставила вам всі ці незручності. Така вже у нас, у піратів, робота. Дякую за цікаві бесіди. Я була рада з вами познайомитися, і мені буде приємно допомогти вам, якщо моя допомога коли-небудь знадобиться.
Аліса збиралася супроводжувати «барона» протягом усього шляху до пункту переговорів і залишатися з ним поруч до самого отримання викупу.

[Талір де Корлеоніс]

Талір одразу зрозумів, коли побачив збентежену й ніякову Алісу, що щось сталося. Але згодом виявилося, що вони всього-навсього прилетіли... доволі швидко, насправді, як для тої не найкращої техніки, що зазвичай діставалася піратам.
Талір був застаний новиной зненацька й розгубився в першу мить - звичайно ж, поточне місцезнахождення корабля йому ніхто зайвий раз не повідомляв. Але швидко зібрався: все-ж таки він вже доволі довго прокручував цей момент в голові. Знову і знову. Продумував різні сценарії, в залежності од реакції піратів, од того, чи все гаразд на планеті та чи все спокійно в охороні - все. що йому могло прийти до голови. Звичайно ж, він був певний, що він все одно що-небудь випустив з уваги, але він точно вже перебрав більшість можливих варіантів, тому ніякого приводу зайвий раз хвилюватися не було (в усякому разі, не більше, ніж того потребувала ситуація взагалом).
Він вислухав плутані вибачення Аліси, як і завжди, із спокійною стриманістю. Чесно кажучи, його трохи насмішили ті слова, що він почув. "Така вже робота"? В неї був вибір - залишатися на кораблі або ні. Багато планет не стануть занадто прискіпливо вдивлятися в деталі чужої біографії. Але вона була піратом, і брати людей та котів у заручники теж було часткою її вільного вибору. Можна вибрати одне або інше, але не треба виправдовуватися.
Вголос він цого промовляти не став, хоча Аліса й могла помітити, що в посмішці, яка промайнула на обличчі Таліра, була неябияка частка іронії. Їм і справді краще було не тримати зуба на один одного. В сторону Таліра це було доволі очевидно, і вже скоро стане очевидно. Щодо піратів... звичайно, Талір був, де він був зараз, здебільшого через рідкісну їх удачу, але вони теж не були тими людьми, яких варто так просто викинути з рахунків.
- Вибачаються поступками, а не словами, - тільки й промовив він. - Але все, що коїться - то на краще. Не можу сказати, що це було таке вже й приємне знайомство, але не найгірше, це точно.
Він не був так вже й певен в своїх словах, але зараз був не час для сварок, тому він проявив дипломатичність. До того ж, він не був певен і в протилежному - а знайомство з хакером було безсумнівно корисним. Він кивнув до своїх власних думок та перейшов на сухий, діловий тон.
- Так де тут переговорна кімната? - спитав він, оглядаючись. Він вже запам'ятав, яким був жилий відділ, але до технічного його, звичайно, не пускали, і зараз навколишні коридори були для нього незнайомими.

[Аліса]

- Може бути, коли-небудь у мене буде можливість принести вам вибачення вчинком, - відповіла Аліса. - Законослухняним громадянином мені все одно не стати, зате мої злочинні вміння до ваших послуг. Якщо вам знадобиться моя допомога, знайдіть мене.
Більше Аліса нічого не відповіла. Тому що не знала, що сказати. Вона могла б повторити слова Аміра про «тимчасові незручності та трохи витрачених нервів», з якими була згодна, але це не змінило б нічого. У такі моменти романтичних ареол піратства розсіювався, і Аліса відчувала укол совісті за те, чим вони з Аміром займаються. Але знала вона й інше: законослухняним громадянином їй справді не стати. І ще одне: на цьому кораблі були її друзі. Справжні друзі, які завжди прийдуть на допомогу. Поряд з ними вона відчувала себе щасливою.
Коли «барон» запитав про переговорну кімнату, Аліса зрозуміла: ввічливі розмови ні про що скінчилися. Вона теж стала серйозною.
- Я не маю права інформувати вас про розташування службових відсіків корабля. Що встигнете побачити самі, то ваше.
У коридорі до супроводу «барона» приєднався ще один пірат. Незабаром всі троє зупинилися перед закритим люком.
- Ми на місці, капітан, - доповіла Аліса через переговорний пристрій. - Можна увійти?

[Амір Деліон]

- Заходьте, - погодився піратський капітан. І подумки додав:"Покінчимо з цим швидше і розбіжімося". Полонений змушував Аміра нервувати. Не те, щоб для цього були бодай якісь причини, однак барон справляв враження небезпечної людини, і мати із ним справу довше за необхідне не хотілося.
Переговорна кімната була навіть і не кімната, а скоріше кабінка, приварена до підлоги та стіни. Конструкція корабля її не передбачала, однак кімната була й справді потрібна, тож довелося імпровізувати. Всередині знаходилося крісло, як і усі важкі меблі, приварене до підлоги (до крісла можна було пристібнутися за потреби, але зараз усе було спокійно, тож Таліра ніхто не просив це зробити) і термінал з невеликою функціональністю, куди вже було підвантажено листа. Стандартний, якщо можна так висловитися, лист з вимогою викупу, написаний у ввічливій стриманій манері, без прямих погроз, але ультимативно. Навряд-чи Талір міг знайти якісь підстави, аби сперичатися з цим. Замикати двері за бароном не стали, однак на виході поставили варту. Звісно, можна було просто відвести "Джакомо" на капітанський місток, однак занадто посвячувати його у внутрішню будову корабля не хотілося, до того-ж, йому всерівно був потрібен термінал.

[Талір де Корлеоніс]

Талір пройшов до дверей першим. Більше в силу звички, бо, незважаючи на все, не забув, що йде поруч з котолюдиною, але, здається, іншого від нього й не очікували: інакше б він в якийсь момент залишився без контролю.
Він не знав, що це було за приміщення, але було безсумнівним, що навряд чи тут було якесь важливе обладнання, та й взагалі навряд чи тут часто бували люди. І коти. Звісно, це було доволі очікуваним: чим-чим, а систематичним порушенням такої техніки безпеки команда "Чорного феніксу" відрізнитись не встигла.
Капітан виглядав зібрано, як і завжди, але водночас якось насторожено, немовби очікував від Таліра якогось туза у рукаві. Кетлорд подивився на нього, немовби подумки ставив оцінку в його щоденник. Правильно робите, капітане.
На моніторі вже сяяв лист, який чекав на відправлення - пірати дарма не гаяли часу. Талір не став сідати у крісло, а лише нахилився над терміналом стоячи і став уважно читати текст послання. З перших же рядків будь-кому було зрозуміло - то були професіонали. Талір напружив свої юридичні вміння, намагаючись знайти, до чого тут можна було причепитись, але було зрозуміло, що той лист був вже перевірений справжньою справою: як не самою командою, так іншими піратами. В даркнеті й не таке можна знайти.
Пароль вони могли записати кейлогером. Деякі програми дозволяли аналізувати текст на предмет зашифрованої інформації. Але вони приймали його за банального невеличкого аристократа й не знали, які в нього були прийняті міри захисту. Те, що можна приписати завчасно декілька ключів до декількох стандартних повідомлень, вони навряд чи подумали, і тепер все залежало лише на підозрілість та обізнаність піратів.
Але шанс був мінімальним.
Він вже давно вибрав, який з ключів використати. Чесно кажучи, він не очікував, що попаде в заручники, тому довелося виявити творчі здібності. Те, що відправив Талір, було приписано до лаконічної команди: "В атаку!" Це важко було зрозуміти двозначно.
Софт був стандартний. Але якщо він й хакнутий, це нічого б не змінило. Талір поклав руки на клавіатуру та швидким, звичним жестом набрав пароль. Екран блимнув написом: "Запит обробляється, будь ласка, зачекайте..." і майже миттєво зник: на шифрування такого короткого листа багато часу не треба. Лист був готовий до відправки - в знак цього він підсвітився знущально-радісною зеленою рамкою. Талір не знав, чи вони вже досягли орбіти, тому відправляти не став. Це нехай зробить капітан.
Талір випростався, і тепер всі свої зусилля покладав на те, щоб зберегти на обличчі маску бездоганного спокою. Це йому майже вдавалося, і лише те, як часто він крутив руками, видавало його нервовість. Хоча план був прекрасним, зайвої підозри все одно викликати не хотілося.

[Амір Деліон]

Напруга, що виникла між піратами та полоненим, була маже електрична, однак останній все рівно не втрачав своєї надприродної зібраності. Навряд-чи "Джакомо" став би зараз робити дурниці - це було б просто нелогічно. Однак розслаблятися пірати не стали. Хто його зна, що може піти не так під час перемовин і отримання викупу.
Амір нічого не знав про шифрування. Знав лише, що саме так повинна працювати програма - та й усього. Змінити повідомлення Талір не міг... Здається. Про те, що сам шифр міг містити невраховану інформацію, Аміру навіть не подумав. Із криптографією він не мав справи, ані в роботі, ані під час навчання, тож не мав ні таких проблем, ні необхідності зробити щось подібне самому.
Тож Амір впевнено натиснув відпрвку повідомлення.

[Талір де Корлеоніс]

...Десь на поверхні планети стояв невеликий розмірів будинок без будь-яких зовнішніх ознак, що за організація знаходилася всередині, за виключенням неймовірно високого паркану та периметру, що старанно охоронявся вдень і вночі. Один з невеликих штабів охорони Таліра, що були розкидані по різним містам, мов краплі води від пульверизатора. Але як в краплині під мікроскопом можна побачити дуже активне життя, так і тут завжди була якась активність - а особливо сьогодні.
Зв’язковий спочатку ошелешено витріщився на повідомлення, а потім, як тільки прокинувся від подиву, підняв тривогу в потрібному відділі. Загроза самому Лорду - це вам не жарти: потрібно було діяти швидко й зібрано, наскільки це взагалі було можливо, але водночас якнайтихіше. Ці вимоги стосувалися майже всіх їхніх завдань, але зараз - особливо.
Система шифрування була якісною, і майже не залишалося вагань: Талір там. Існуюче на планеті ім’я в першу мить заплутало охорону, адже те ніяк не сходилося ні з электронно-цифровим підписом, ані з координатами, що видали піратам. Справжній де Верде одразу відповів на тестове сек’юріті-повідомлення, тому стало зрозуміло, що це був лише тимчасовий псевдонім. Звісно, Лорду було ні до чого називати свої справжні ім’я та титул.
- Які в них координати?
- Поки незрозуміло. Вони ж не дурні. Відіслали "анонімку".
- Знайдіть. Зараз. Ресурси надамо.
Хто це був, доки що було незрозуміло - і це було необхідно віднайти будь-якими засобами. Зараз в них було мало вибору, окрім погодитися... надто вже високі ставки. Для того, щоб приставити зброї до чиїсь голови, багато часу не треба. Але можна було спробувати потім цих злочинців не відпустити, а для цього потрібно знати супротивника якнайкраще. І краще б це зробити раніше, аніж під час ключовой зустрічі.
Так чи інакше, навряд чи ці люди знали, скільки справді у Таліра людей і супутників, і тому не ховалися надто старанно. Цим було доречно скористатися.

... Відповіді не було доволі довго, і Талір вже починав втрачати самоконтроль. Він ходив із кутка в куток і раз за разом кидав погляди на екран. Здавшись, він все-ж таки сів в крісло, щоб його напруженість не було настільки сильно помітно - але повернув в пів оберта від приборной панелі, щоб було зрозуміло, що він її не торкається.
Нарешті прийшов лист-відповідь. Талір уважно подивився - підпис правильний і означав: "Наказ прийнято". Він ледве помітно кивнув, для самого себе, не для навколишніх. Але атаки поки що не було... вони ж зовсім недалеко. Вирішили перестрахуватися... насправді, їх можна зрозуміти.
Лист був написан дуже сухо, і прочитати його було не дуже легко через велику кількість канцеляриту. Він складав враження холодного, без найменшої симпатії, але водночас стриманого, що не перетинав межу. Охорона давала згоду на те, щоб сплатити викуп, повідомляла приблизний час, що знадобиться на те, щоб оформити переказ грошей, а також цікавилася місцем зустрічі, де заручник буде переданий на планету.
Талір стиснув підлокітник. Здається, все йшло, як спланово, але він не міг бути певним.

[Амір Деліон]

На тому боці ніхто не був радий ситуації, що склалася. Власне, в цьому не було нічого дивного. Ніхто не любить ані позбуватися грошей, ані коли його обставляють... Чомусь Аміру здавалося, що друге в цьому випадку навіть суттєвіше. Насправді, це було не те щоб добре, однак пірат сподівався на те, на що й завжди: поки заручник на кораблі, атакувати корабель - погана ідея, а далі, зазвичай, з цього вже ніхто не бачить зиску, а як і ні, піратів більше нічого не затримує на планеті, і можна чкурнути з неї подалі. Так, після цього вони опиняться у розшуку, однак це вже не так важливо.
Місце зустрічі... Найзручніше було б зустрітися десь на нейтральній території: на супутнику сусідньої планети абощо. Пускати представників барона до себе не хотілося ще більше, аніж сідати на поверхню планети. Заради такої справи, Амір навіть був ладен подарувати "Джкомо" скафандр. Звісно, та сторона могла заявити, що вважає такий варіант занадто небезпечним... Але як так то так, а спробувати все-ж було варто.
Власне, про це йшлося у відповіді - у тій самій стриманій увічливій манері.

[Талір де Корлеоніс]

Відповідь планеті прийшла швидко - звичайно ж, піратам хотілося впоратися зі справою якнайшвидше й полетіти вже звідси геть. Талір все так само був на зв’язку, витративши свій другий одноразовий підпис, на сей раз без додаткової інформації. Зважаючи на це, можна було зрозуміти, що доброго методу передати координати, на жаль, в нього не було.
- Попалися, пташки! - Доля посміхнулася команді безпеки доволі швидко. Пірати, що не знали розташування головних локаторів, попали до поля зору одного з них.
Вигляд "Чорного фенікса", чесно кажучи, здивував охорону. Це був один-однісінький корабель, так, непогано обладнаний для свого класу, але очевидно не розрахований на щось, окрім грабунку вантажівок. Це було підозріло до неймовірності: хто йде на таку справу з таким обладнанням?
Але в охорони було іще два факти: повідомлення "В атаку!", і той факт, що про Таліра не знали, як про Таліра. Пазл склався. Очевидно, цим піратам просто дуже повезло спіймати такого кота. Мабуть, це був найбільший куш в їхньому житті, і найбільш смішним було те, що вони про це й не підозрювали.
Переказ грошів був майже підготовлений. Легко це не було, оскільки треба було достатньо тихо все провести повз бюрократичної машини, причому без повноважень того рангу, який був лише в самого Лорда. Це було зрозуміло й піратам теж - і дуже зручно для команди охорони, що встигла підготуватися ще й до бою.

На сей раз відповідь вже не була такою довгою, хоча й зберігала значну паузу. Супутник як варіант для місця зустрічі охороні зовсім не сподобався - польоти туди були рідкісні, тому склад команди, що приїде за заручником, можна буде помітити. Цього, звичайно, у листі ніхто не пояснював. Але піратів повідомляли, що ближчі до полюсів території не заселені розумним життям й фактично не належать до територій Лордства й тому можуть бути використані як нейтральне місце зустрічі.
Лист одразу ж запропонував координати, що виглядали доволі невинно - на значній відстані від будь-яких населених пунктів, у сумного вигляду арктичній пустелі. Тон, яким був написан лист, навряд чи був за неї значно теплішим.

[Амір Деліон]

Від зустрічі на супутнику протилежна сторона прогнозовано відмовилася. Однак і наполягати на посадці на головному космодромі планети не стала, вдовільнившись ділянкою крижаної пустелі біля одного з полюсів планети. Це, звісно, було гірше... Проте, навряд-чи так вже критично. Стартувати звідти не настільки важче. Звісно, була ймовірність, що посадка корабля просто пошкодить вічну мерзлоту, однак це стане не більш ніж неприємністю, втопити космічний корабель іще треба спромогтися. До того ж, "барону" доведеться подарувати не скафандр, а зимовий комбінезон - воно й дешевше, й самому "Джакомо" скоріше знадобиться.
Тож на зустріч біля полюсу Амір погодився. Хоча й не подобалося йому все це. Але тим більше хотілося скоріше вже усе вирішити.
Зимовий комбінезон для "Джакомо" знайшли майже одразу: дивнуватого фасону, але за розміром.

[Талір де Корлеоніс]

Гроші прийшли без проблем. Піратам залишалося лише передати заручника та розслабитися. Принаймі охорона була певна, що саме так и мислили їх суперники. Навряд чи це було довше, ніж на пару годин, але грошей у держави стало трошки менше.
Коли пірати з’явились на місце зустрічі, там вже стояв корабель. Він не мав національних візерунків на боках, але якщо б пірати розбиралися в місцевій техніці, вони б впізнали, що це все одно та характерна модель, яку можна було зустріти лише в державному флоті. Видима зброя була, хоча і недостатня, чтоб піти на захоплення, але достатньо, щоб дати знати, що намагатися захопити цей корабель теж не буде гарною ідеєю. Щодо прихованої складно було зробити висновки: хоча нічого такого не було помітно, кому не вміти вводити суперника в оману, як не кораблям багатія-"барона".
...
Талір перевдягнувся без питань. Нічого випитувати й не було потрібно: висновки прекрасно можна було зробити завдяки тому самому факту, що він отримав такого комбінезона. Він тихо фиркнув, мало не по-котячому: звідки вони дістали такий дивний фасон? Хоча щось в цьому стилі було, і він, мабуть, був бу не проти появи такої моди на планеті.
Що ж, навряд чи ці люди (та коти) очікують, що він поверне цю люб’язно передану одежу.
Він із задоволенням чекав на момент, коли він зможе вдихнути свіже повітря, а не перегнане через велику кількість очисних циклів корабельне. Звичайно, тут повітря було занадто холодним, і комбінезон буде його підігрівати, але то вже були деталі.
У моменти, коли ніхто на нього не звертав уваги, "Джакомо" трохи нервово поглядав на небо - туди, де на орбіті повина була бути група захоплення.

[Амір Деліон]

Полюс планети зустрів піратів і поки-що-заручника... Тим самим, чим може зустріти полюс планети із типовим кліматом: холод під мінус п'ятдесят і кілометри сліпучо-білого льоду, на який було важко дивитися навіть через затемнені захисні окуляри.
Дехто з піратів мав бойову зброю - про всяк випадок, усе-ж, залишатися зовсім без зброї не хотілося. З голкомету зараз не було б жодного зиску: пробити настільки цупкий одяг ампулою було так само нереально, як і поцілити у щілину між окулярами та маскою. Це якщо можливі супротивники одягнені приблизно так само, як і пірати - а вони могли бути і у скафандрах.
...До стрелянини справа не дійшла, і взагалі усе пройшло напрочуд швидко: вже за кілька хвилин "Джакомо" був уже зі своїми. Наступним пунктом плану було чкурнути куди подалі і не вертатися найближчим часом. І тепер, коли усе вже було практично завершено, всі були упевнені, що за цим вже справа не стане...

[Талір де Корлеоніс]

...Але справа стала.

Хто міг очікувати якогось видатного флота від якогось там барону з однієї з багатьох планеток Незалежного? Тим паче, що досі не було ані наймешного натяку. Ні, планетка була відносно технічно розвинена, наскільки це можна було оцінити по електроним записам, але видовище, яке відкрилося піратам невдозі після того, як вони злетіли, навряд чи було тим, чого капітан міг очікувати.
Вірогідно, це був один із неминучих ризиків, на який йде кожний пірат.

А видовище було настільки ж прекрасне, настільки ж моторошне - декілька кораблів одразу, набагато більш обзроєних, аніж той, який вони бачили при передачі полоненого. Хоча все одно можна було зрозуміти, що це місцеві кораблі - хоча на бортах й не було прапорів, головні елементи конструкції були схожими. Вони з’явилися на радарах піратського кораблика лише тоді, коли було надто пізно. Стало зрозуміло - їх оточили дуже швидко і професійно. Навіть від одного такого було б важко піти, а зараз сили були очевидно нерівні.

...Талір де Корлеоніс трохи перевів дух, а також полегшено відпустив на волю котячий хвіст. Йому ніколи не подобалося залишатися в одній своїй формі надовго, і він полюбляв балансувати між двома крайнощами. Більшість на кораблі все-ж таки були неприсвяченими, але якщо він сказав нікому не заходити в його кабінет - не зайдуть. Це давало йому хоч яку можливість заспокоїтися та запевнитися, що він знову серед "своїх", бо насправді часу на це не було зовсім.
Його голос залишався спокійним та чітким. Хай бачуть, що він може володіти собою в будь-якій ситуації.
- Оточили? Резерв хай тримається на наступному поверсі орбіти. - Навряд чи вони такі відчайдушні, щоб кидати виклик, але в кутку б’ється навіть пацюк. Тому їм треба було дати знати, що це не куток.
- 5-1, 5-3, організуйте проміжні вузли. - Корабель, на якому був Талір, високо не підіймався, і він не хотів йти на зайвий ризик, видаючи своє місцезнахождення - особливо коли вони були занадто близько без можливості відійти на безпечну відстань, щоб не загубити швидкість передачі сигналу для відеозв’язку. Передавати сигнал через інший корабель або декілька - проста й надійна схема. Зараз вистачило б одного, але це була остання комбінація, й так було швидше.
А ось у задоволенні показати себе, просто щоб побачити також обличчя капітана, коли він все зрозуміє, Талір собі відказати не міг. Звісно, це було не єдиною причиною, чому він віришив налагодити контакт безпосередньо. Вони йому сподобалися й вони майже точно були для нього корисними, а це були рідкісне співпадіння, яке він вже навчився цінувати.
Вуха він з внутрішнім невдоволенням сховав. Не раніше, ніж його побачить та котодівчина. Він хотів побачити її реакцію.
- Служба безпеки Лордства, викликає де Корлеоніс. Є ділова розмова, - запит на з’єднання був лаконічним.

[Аліса]

Алісі не доводилося працювати з криптографією. Передача заручника йшла без ускладнень, і Аліса нічого підозрілого не помітила. Вона більше не розмовляла з бароном, але стежила за кожним його рухом. Зараз вона була піратом з команди Аміра, і у неї була чітка задача, яку необхідно було виконати.
«Барон» ніби знав, чого від нього хочуть. Аліса подумала про те, що так підкреслено правильно поводяться люди, які щось задумали, і не хочуть передчасно викликати підозр, але вона промовчала. Амір і без неї міг оцінити ситуацію, а в її завдання входила тільки охорона заручника. Про що б «барон» не думав, жодною дією він не дав Алісі приводу застосувати силу, і Аліса була цьому рада.

Перед спуском на планету Том передав Алісі бойовий пістолет.
- Може, тебе замінити? - запитав він. Напевно, зауважив, як Аліса напружилася.
- Ні, - твердо відповіла Аліса. - Я впораюсь.
Вона взяла пістолет і подивилася на «Джакомо», не знаючи, що йому сказати. Бранець не повинен відчувати невпевненість охоронця. Алісу рятувало те, що поруч були інші пірати. Останні хвилини перед виходом на поверхню планети далися Алісі нелегко. Вона хотіла сказати «Джакомо» щось хороше на прощання, але не знайшла потрібних слів. А потім стало не до розмов. І дуже холодно, не дивлячись на зимовий комбінезон. Аліса вважала за краще б надіти скафандр.

Все вирішилося дуже швидко. «Джакомо» пішов до своїх, пірати повернулися на корабель. Аліса піднялася на капітанський місток разом з Аміром. Її трохи трясло від нервового напруження. Поки корабель готувався до зльоту, вона згадувала свій перший політ на «Чорному фенікса». Тоді вона і подумати не могла, що сама стане частиною цієї команди. І вже точно не могла собі уявити, як сама братиме участь в отриманні викупу за заручників. Поруч з Аміром їй було спокійніше. Інших наказів не надходило, тому Аліса опинилася на містку в момент, коли на радарах здалися ворожі кораблі та прийшов запит на з'єднання.
Алісі стало страшно. Вона дивилася на монітори повними жаху очима. Легко міркувати про піратський ризик теоретично. Страшно приймати наслідки наяву.

[Амір Деліон]

Вшитися не вдалося. Це стало очевидним майже одразу. В барона виявилося набагато більше сил, аніж можна було очікувати... Амір враховував імовірність того, що барон захоче отримати свої гроші назад, але й подумати не міг, що той зможе поставити проти нього таку флотилію... Звідки в нього взагалі усе це?! Здається, барон - це доволі дрібний титул, то якого біса?! Однак зараз було не до того. Не мало сенсу не лише битися, а й тікати: їм просто не дадуть достатньо простору для маневру. Що ж, залишалося сподіватися, що вдасться домовитися. Тікати з в'язниці Аміру ще не доводилося, і починати не хотілося.
...Їх супротивник був не бароном. Зовсім навіть не бароном. Вони спромоглися зловити голову немаленької держави. І це було поганецько, враховуючи, що зараз вони знаходилися якраз у космічному просторі тої самої держави.
- Вибачте за це... Непорозуміння. Ми негайно повернемо усю суму, - Зрозуміло було, що цим справа не обійдеться, але... Треба ж було щось відповісти.

[Талір де Корлеоніс]

Таліру було весело, однако він був і трохи розчарований. Він очікував переляку з боку капітана, на то і був частково розрахован ефект (окрім банальної підстраховки сил). Однак зараз Амір йому нагадував великого рудого пса, який приголомшено піджав хвіст, бо очікував лайки з боку хазяїна. Після того, як він потратив стільки моральних сил на те, щоб зберігати гідність та благородству у полоні, він мав смутну надію на те, що йому відповідатимуть тим самим.
Талір посміхнувся так, що ще трохи - й стали б видні його котячі ікла.
- Непоганий початок, а то мені було б незручно перед підданими за несподівану дірку в скарбниці. Але недостатньо. Невже, коли ви летіли сюди, ви не поцікавилися місцевими законами хоч трохи? Особливо в області покарань за піратство, викрадення та замаху на життя й здоров’я дворянина.
Він міг продовжити тим, що для злочинів проти голови держави діяв особливий статус, який дозволяв скороченне розслідування та суд для таких справ, але не хотів передавити.
Талір знову став серйозним.
- Давайте одразу перейдемо до справи. Я не мстивий, але є дещо, що хотілося б вам запропонувати. Згода допоможе вам... уникнути проблем з судом. Але це розмова не для радіо. На кораблях також є вуха.
Він перемкнув канал.
- 5-4, коли я дам сигнал, перешліть цілі запит на стикування. - Після цього Талір повернувся до каналу з Аміром.
- Пропоную зустріч тет-а-тет. Візьміть з собою лише пару гідних довіри людей. В мене обговоримо все у подробицях.

[Аліса]

Алісі завжди подобалося, як Амір веде переговори. Справжній піратський капітан. Навіть зараз, коли Алісі було до чортів страшно, Амір виглядав спокійним і розважливим.
Пірати вміли визнавати силу. Коли становище безнадійне, немає сенсу кидатися в безглуздий бій. Амір зробив це, не втративши гідності. Аліса вже почала вірити в те, що вони відбулися дрібничкою. Не тут то було!
Від згадки місцевих законів захотілося провалитися на місці. Колишньому бранцю недостатньо виявилося повернути свої гроші.
«Можна подумати, у нас є час вивчати закони кожної планети, на кораблі якої ми нападаємо», - подумки відповіла Аліса.
Вголос вона нічого не сказала, тому що говорив зараз капітан. Але наблизилася на кілька кроків до Аміра. Неначе стоячи поруч з Аміром, могла захистити його від гніву колишнього бранця.
«Амір всій команді довіряти може однаково, - подумки відповіла Аліса. - А вам, якщо ви боїтеся шпигунів на власному кораблі, я можу поспівчувати.
Співчувати, втім, слід було піратам. В умовах переговорів було щось не так. Аліса ніяк не хотіла відпускати Аміра на ворожий корабель. Або хоча б хотіла піти з ним. Але капітан, ймовірно, візьме з собою кого-небудь більш сильного і досвідченого, ніж Аліса.
«Щасти тобі», побажала Аліса так само подумки, хоча Амір ще не дав згоди.
Насилу вона стримувала емоції. Суміш страху перед ворожим флотом, занепокоєння за Аміра і почуття провини відбилася на її обличчі.
«Не ходи туди, це пастка!» - хотіла крикнути Аліса, але стрималася.

[Амір Деліон]

"Я знаю, що це пастка, Алісо; але хіба ж в мене є вибір?" - так само, поглядом відповів Амір. Вголос відповів уже Таліру:
- Ми згодні. - Варто було б наполягати на тому, щоб перелетіти на чомусь - не важливо вже, на винищувачі чи щоб супротивна сторона забрала їх на катері, аби тільки не стикуватися. Однак це могло б піти лише на гірше. Зараз варто було спробувати домовитися, а як ні - хоча б тягнути час. Хоч для того, аби вигадати щось більш дієве.
Перемовлятися вголос із Айком він не став, але тут теж вистачило пари полгядів: "Якщо справа піде кепсько..." - "Зроблю усе, що зможу".
- Аліса... Підеш? - Не те, щоб дівчина була поганим бійцем, однак на перемовинах з неї могло б вийти більше користі, аніж під час можливої оборони.

[Аліса]

- Так, - коротко відповіла Аліса.
Вона не приховувала радості від того, що Амір покликав її з собою. Як і раніше було страшно, але тепер вона могла бути поруч з капітаном і захистити його. Про те, що більше ймовірності потрапити в пастку разом з ним, вона намагалася не думати.
Підготовка до стикування проходила повільно. Або Алісі так здалося від страху. Йти на ворожий корабель було страшно. Але ще страшніше було відпустити Аміра. Відкривати шлюзи теж було страшно. Але зараз час домовлятися, а не ставити свої умови, тому піратам довелося піти на ризик.
Їх було троє. Амір, Аліса і Дамір. Третім Амір покликав свого наставника. Дамір був в команді ще при матері Аміра. Він знав Аміра з дитячих років і допомагав йому після смерті матері стати справжнім піратським капітаном.
Амір йшов попереду. Аліса намагалася не відставати, але коліна тремтіли. Дамір виглядав впевненіше всіх. Всі троє були озброєні. Умови не брати з собою зброї не було.
Піратів зустріла озброєна охорона колишнього бранця. Їх провели по коридору, оформленому дорого і зі смаком. Чи не з простим бароном вони мали справу. Аліса згадала слова: "мені було б незручно перед підданими за несподівану дірку в скарбниці". Значить, пірати викрали не просто аристократа, а самого правителя.
Кімната для переговорів була скромною. На стіні висів великий монітор, пульт від якого лежав на столі, за яким в м'якому кріслі сидів колишній бранець. Інших стільців в кімнаті не було. І нічого іншого, що можна використовувати як зброю.

[Талір де Корлеоніс]

Таліру сподобалося те, що він побачив у відеоспостереженні, поки пірати, яких Талір вже охрестив бранцями, йшли до нього. Хоча капітан намагався не подавати вид, а чоловік що йшов разом із ним здавався зовсім не наляканим, котолюдинка видавала їх страх. Те як тряслися її коліна, її гримаса... Це дуже подобалося Таліру. Перед тим як бранці дійшли до кабінету, Талір промовив у термінал зв'язку, до своєї служби безпеки:
- Будьте люб'язні, знайдіть і запросіть Кайфаса. Нехай зустріне нас на висадковому майданчику
Коли пірати нарешті увійшли у кабінет, Таліру довелось сильно стримувати себе, щоб не показати ікла у широкій, жорстокій посмішці.
- Знаєте — промовив володар планети, поки бранці ще були на порозі — Тих, хто дуже сильно провинився у нас здавна кидали у біореактор. Що цікаво, з самого початку цієї практики в нас було більш над десяток таких і вони дуже часто працювали, по три-чотири рази на добу. Проте вже через місяць злочинців стало настільки мало, що спрацьовував лише один, раз на три-чотири доби. Як вважаєте, чому?
Він навмисно забув сказати, що суд над ними вестися не буде.
Витримавши паузу, Талір зробив жест рукою невербально кажучи:"Чого ж ви стоїте, підходьте ближче"
- Говорячи ближче до теми, я думаю що ви можете уникнути долі самостійної перевірки ефективності нашої каральної системи. У мене є робота, на яку, так вже вийшло, я не можу відправити свої сили, проте мені здається що вам буде досить сил, щоб впоратися з цим. Що скажете?
Останнє питання було задано тільки з поваги й не мало ніякого сенсу, враховуючи обставини. Дивлячись на тих, хто зовсім нещодавно тримав його у полоні, Таліра переповняла радість. "Можливо те приниження коштувало такого задоволення"-подумав темний володар величаво розкинувшись в кріслі.

[Амір Деліон]

Справа була кепська. Амір розумів це із самого початку, і не сказати, щоб розповідь Таліра про особливості місцевого законодавства щось додала до цього. "Це так не працює. Жорстокі покарання не знімають соціальних проблем" - хоча, мабуть, це була лише частина історії, або й просто пряма погроза. Звісно, перспектива бути втопленим у помийній ямі подобалася іще менше, аніж бути страченим якось у рамках галактичних конвенцій (Амір не мав звички носити з собою отруту чи залишати останній патрон, вважаючи, що поки він живий, варто шукати рішення проблеми, а не думати про смерть, і досі ця стратегія здавалася вдалою), але... Це мало що змінювало: вмирати, та ще й так по-дурному, не хотілося взагалі. Але ж... Не для того ж їхній супротивник запросив їх до себе, щоб позалякувати? Це було б якось нерозумно. Та й від штурму рештою піратів це його не вбереже - врешті-решт, в такому випадку їхні шанси точно вищі, - і Талір навряд чи цього не розуміє.
Виявилося, що дійсно не для того. Таліру було щось від них потрібно - і їх, по великому рахунку, навіть не питали, чи зможуть вони це зробити. Якби Амір знав, чим подібний випадок обернеться для них з Алісою кілька років потому, він напевне накоїв би дурниць. Однак, на щастя, пірат цього не знав, тож просто визнав, що вибору в них, власне, теж нема: в бою їм не вистояти, хіба що загинути красиво.
- Скажу, що був би не проти дізнатися, про що йде мова. Хоча вибору в нас, я так розумію, все рівно немає.

[Талір де Корлеоніс]

Взагалі то це завдання міг виконати будь-хто інший. Маючи велику жагу можливо було навіть кораблі з фамільним гербом Корлеонісів надіслати, проте Таліра не цікавив такий вихід. Ці пірати були незвичайними. Вони мало того що непогано із ним ставилися, коли він був у неприємному становищі, вони ще й в такий нервовий момент тримають себе більш менш достойно. Звісно володар з самого початку не очікував кидати бранців у біореактор, ця практика була застарілою ще до початку його панування, проте ця погроза була приємною для Таліра.
Він увімкнув екран. Звісно увімкнулося саме те завдання, Талір встиг зібрати усе найнеобхідніше, тим паче планувалося воно вже декілька місяців. Назва системи, планети. Вона розташована на середній відстані, десь неділя польоту.
- Ще пів року тому розвідка доповіла, що на цій планеті можуть проводитися випробування нових технологій. Пів року тому там було нормальне життя, проте кілька місяців тому розвідка доповіла про різкі зміни. Сучасний стан ви бачите на екрані. - Ртутні дощі, відсутність придатної для дихання атмосфери, температура вдень за 60 градусів, а вночі до -100. Абсолютно непридатна для життя планета. - Мені необхідно якомога більше інформації про те, що там було. Це буде непросте завдання, проте обладнання надам максимально ефективне. До речі, з собою ви зможете узяти лише найнеобхідніший екіпаж, усі інші, для кого це можливо, будуть у тимчасовому кріосні на нашій планеті. З вами я відправлю свого сина, він буде допомагати вам. - Хоча насправді він у першу чергу мав слідкувати за виконанням завдання. Скоріш за все усі це розуміли, проте немає сенсу про це говорити. Відповівши на декілька питань Талір запропонував.
- У будь-якому разі нам зараз треба спуститися на планету, там ми зможемо детальніше поговорити про те, чи будете ви використовувати власний корабель, а також вам видадуть усе найнеобхідніше. Тож будьте люб'язні, дайте команду дозволити відбуксувати ваш корабель на планетарну посадкову смугу.
Для Таліра не мало ніякого значення на якому кораблі вони полетять, головне - щоб долетіли та повернулися, хоча навіть це не так й важливо. Це завдання може виконати й невелика група людей володаря, проте саме тут його цікавило не тільки вигода від завдання.

[Амір Деліон]

На диво, завдання виглядало не так вже й лячно. Більше схоже на брудну роботу для науковців абощо. Не на щось, що можна примусити зробити бранця, щоб потім його-ж звинуватити у цьому. До того-ж... Планета, що стала непридатною для життя з невідомих причин... Звісно, на результат діяльності "Реніуму" планета, що раптом виявилася залитою ртуттю, була зовсім не схожа (не сказати, щоб вона бодай на щось була схожа), однак це вартувало б того, щоб спробувати із цим розібратися, навіть якби в піратів був вибір. Мабуть, Талір міг роздивитися в очах Аміра цікавість і трохи смутку. А що вже він про це подумав - то була вже його особиста справа.
- Нам вже доводилося досліджувати пекло. Гадаю, ми впораємося іще з одним.
У відповідь на повідомлення про сина, якого буде включено для групи, Амір лише кивнул. Він цілком розумів, що той слідкуватиме за піратами. Так само, як Талір мав розуміти, що пірати можуть загрожувати його сину. Не стануть, звісно, але можуть. Хоча, можливо, "син" - ніякий не син, або приховує свої таємниці... Або не надто потрібен самому Таліру.
Розмова, там часом, повернулася до сучасних проблем. Домовитися в їхньому випадку очевидно буде розумніше, аніж кидатися у бій з мінімальним шансом на успіх. А це означало, що доведеться капітулювати.
Про це він і розповів команді. Що в них не лишилося вибору крім як домовлятися, і що вони можуть домовитися, не роблячи нічого такого, що було б проти їхніх переконань або за межами можливого. Тримався доволі впевнено, хоча можна було помітити, що Аміру усе це дуже не подобається. Хоча кому таке сподобається?

[Кайфас де Корлеоніс]

Двоє юнаків фехтували посеред саду. Один з них, той що старше, зробив декілька сильних колючих ударів у правий верхній кут щита, після чого завів криве лезо за цей самий щит і сильно потягнувши на себе вибив із рук іншого юнака, який у цей момент майже не відповідав.
- "Малкух", - сказав старший голосно, проте лише настільки щоб було чутно через шолом - "у будь-якому фехтуванні не уходь у глухий захист"
Його голос був серйозним, але ні каплі не агресивним. Він розумів, що його брат ще малий, та й техніка фехтування з щитом і сикою досить незвична. Проте у цей момент Кайфас, навіть бувши у шоломі, відчув чийсь рух за своєю спиною. Обернувшись він побачив свою нянечку. Вже пристаріла леді підійшла ближче і, коли юнак зняв шолом, неголосно промовила:
- "Кайфасе, синку, твій батько повертається і він хотів би тебе бачити біля посадкового майданчика, будь ласка, поспіши, як я зрозуміла, він має до тебе щось серйозне"
Почувши про батька Кайфас нічого не відповів, лише сховав лезо у піхви та в пів оберта вигукнув.
- "Онто!" - Підійшовши до брата, що також зняв шолом продовжив - "На сьогодні тренування закінчене, мене чекатиме батько"
Малкух, що був нижчим на голову від старшого брата, хотів щось йому сказати, проте той зробив жест і сказав:
- "Знаю, ти хочеш побачити батька, проте зараз він викликає саме мене, я впевнений в тебе ще буде можливість з ним зустрітися", - після цих слів він повернувся і пішов за нянечкою, порівнявшись він побачив її посмішку. Слуги допомогли перевдягнутися і Кайфас, разом з нянечкою вийшов з палацу. Їх зустріла особиста гвардія Таліра. Юнак подумав: "цікаво, що такого у цій леді? Вона нянечка усіх моїх братів і сестер, і мене також. Тож чому батько обрав саме її для цього? Мало того, вона отримала від нього у подарунок кошеня, це неабияка честь. І навіть особиста гвардія батька ладна чекати, щоб вона сама вивела сина, якого вони шукають"

Гвардійський космічний корабель підлетів до аеродрому і пішов на посадку. Коли він сів і заглушив двигуни, збоку вийшов Талір у супроводі декількох гвардійців. Кайфас і декілька робітників аеропорту почали зближатися з кораблем, з якого ще виходили люди. Серед останніх Кайфас помітив деяку кількість, одягнених у різний одяг незнайомців. Вони не були схожі ні на гвардійців, ні на робітників, ні на когось іншого, кому було б доречно літати разом з володарем. Нарешті наблизившись достатньо близько Кайфас виконав дворянський уклін перед батьком і привітав його словами:
- "Батьку, радий, що з вами усе гаразд. Ви хотіли мене особисто бачити, саме задля чого мене забрала ваша охорона?" - Юнак трохи відхилив голову у сторону незнайомців, які у цей момент зайшли збоку.
- "Мені також приємно тебе бачити, Кайфас", - Талір був по діловому холодний, проте це означало, що йому й справді було приємно бачитись зі своїм, як вважав Кайфас, улюбленим сином, проте зараз не найкращий час для теплої сімейної розмови. Талір звернувся більш голосно, для усіх:
- "Думаю зараз ми відправимося до цитаделі, там вам", - він дивився у сторону незнайомців - "видадуть необхідне приладдя й інше, що знадобиться під час завдання", - після слова "завдання" в очах хлопця з'явилася не абияка цікавість. Мабуть, помітивши це Талір продовжив вже до нього:
- "Кайфасе, ти також візьмеш участь у цьому"
Поки їхали до цитаделі, а їхали, на подив Кайфаса, разом з незнайомцями, Талір майже не розмовляв ні з ким, як і незнайомці майже не говорили між собою. На щастя це було досить недовго.

Увійшовши в цитадель, що являла собою величезну і дуже величну споруду, вони розділилися з батьком. Кайфас з незнайомцями та гвардією пішли до арсеналу. Там з, як зрозумів Кайфас, його майбутньою командою почали працювати різні придворні слуги, розбираючись з тим, що необхідно видати. Сам юнак досить швидко впорався. Йому довелося знову переодягнутися, на цей раз у більш просту, у порівнянні з дворянською одежею, проте зручну польову форму, йому також видали біокодованну зброю. Після цього він відправився до кабінету Таліра, як той його й попросив. Підійшовши до дверей Кайфас зробив декілька не дуже сильних, але гучних, ударів. Двері відчинилася. Зайшовши Кайфас побачив батька, що посміхаючись і випустивши вуха сидів за столом. Хлопець зачинив двері та, також випустивши вуха, сів у крісло навпроти батька.
- "Ти знову ігноруєш дзвінок дверей мого кабінету", - Талір говорив вже більш тепло ніж на аеродромі.
- "Вибачте, тату, постійно забуваю", - Відповів Кайфас все ще дуже шанобливо, проте з легкою посмішкою. Батько також залишився усміхненим. Пожартувавши ще декілька разів і поговоривши про те, що відбулося, поки його не було, Талір промовив:
- "Тож, про завдання", - тим самим підвівши розмову до потрібної теми - "Пам'ятаєш планету з ртуттю? Туди ви й відправитеся, ти вже знаєш навіщо. Ти будеш це виконувати разом із командою з тих людей, що весь час з аеродрому були з тобою"
Талір зробив невелику паузу, щоб син міг поставити запитання.
- "До речі про них", - Кайфас досить багато розмовляв з батьком, щоб знати коли треба говорити, а коли ні - "хто вони?"
Талір знав що буде це питання, він вже знав як відповість.
- "Саме вони мене й узяли у полон, проте, як бачиш, зрештою вони втрапили у велику халепу. До речі про це, щоб вони не коїли дурниць їм закріплять спеціальні браслети", - Талір узяв зі стола якусь не дуже велику річ і протягнув її сину - "ось, тримай", - Кайфас взяв предмет у руку. Річ виявилася невеликим ПДА.
- "Він біозакодованний на тебе, можеш перевірити", - Кайфас підніс палець до необхідного місця, екран увімкнувся, з'явилася невелика кількість віконець, - "він має деякі функції, окрім звичайних для подібних речей. У команди будуть такі ж костюми, як і в тебе, вони можуть зчитувати базові життєві показники, ти зможеш тут їх побачити. Також в команди буде зброя, проте деактивована, ти можеш тут її активувати, але роби це лише якщо буде необхідно. Також про ті браслети, відстань та напрям відстані від них буде показан на пристрої, команда вважає що вони потрібні лише для цього, проте разом із ними їм будуть імплантовані непомітні капсули зі снодійним, які можна активувати тут. Як пам'ятаєш, на планеті досить неприємні умови й, скоріш за все, тобі доведеться постійно бути у захисному костюмі. Інформацію зможеш вивести на інтерфейс шолому, а активувати за допомогою голосових команд", - Талір знову зробив паузу.
- "Добре, якщо я правильно пам'ятаю", - Кайфас витягнув з майже непомітного поглиблення в формі на лівій руці декілька проводів і увімкнув їх у ПДА.
- "Добре пам'ятаєш"
Кайфас почув звук дзвінка. Талір подивився на монітор, сховав вуха. Хлопець зробив так само. Перекинувшись ще декількома репліками вони підвелися і вийшли з кабінету, де їх вже чекав Амір у супроводі охоронців, усі інші вже відправилися зі спорядженням на аеродром. На руці капітана Кайфас помітив такий самий за виглядом ПДА. Досить коротко познайомившись він і Амір відправилися за останніми. Зустрілися із ними вже на аеродромі. Через сорок сім хвилин вони полетять на далеку й неприємну планету, проте Кайфас вирішив витратити час, не прощаючись з рідною планетою, а познайомившись із тими, хто буде супроводжувати його під час виконання наказу його батька.

[Аліса]

Коли Амір розмовляв з Таліром, Аліса мовчала. Вона з усіх сил намагалася не показувати страху, але виходило погано. Дамір, як їй здавалося, не боявся зовсім. Вона дивилася на пірата і намагалася рівнятися на нього.
Коли Амір віддав наказ до капітуляції, Аліса опустила очі. Їй стало страшно, і вона не хотіла, щоб Талір побачив в очах цей страх. Трохи впоравшись з почуттями, вона обережно подивилася на нього.
- Я обіцяла вам перепрошувати справою. Не очікувала, що це трапиться так скоро.
Він посміхнувся посмішкою переможця. Не було сумнівів, він пам'ятав її обіцянку.
- Там, куди вам належить проникнути, залишилася система захисту. Якщо ти така гарна у своїй справі, як говорила, ти зможеш її зламати.
- Я зроблю все що зможу. Але мені хотілося б отримати уявлення про те, з чим доведеться зіткнутися. Це підвищить ймовірність успіху.
- У тебе буде така можливість.
Більше він уваги на Алісу не звертав.
Поки Талір обговорював з Аміром склад команди, Аліса не втручалася, але уважно слухала. Коли Талір був на кораблі, він встиг з багатьма познайомитися і мав гарне уявлення про склад команди Аміра. Може бути, було неправильно надавати бранця так багато свободи, але на кораблі Аміра були свої правила, які в багатьох випадках здавалися дивними, але працювали на користь піратів. Може бути, досить мирні переговори з Таліром стали результатом відносини піратів до нього.
Тих, хто був обраний до складу мінімальної команди, зібрали разом. Решта, як пояснив Талір, будуть завантажені в кріосон до їх повернення.
Їх охороняли, як бранців, але видали їм зброю та екіпіровку. Це було дивно. Але не більше дивно, ніж порядки на «Чорному фенікса». Аліса і раніше не знала, хто такий Талір насправді, але за зверненням до нього його людей можна було зробити висновок, що правитель. Треба буде потім пошукати про нього інформацію в мережі.

[Амір Деліон]

Обговорення меж мінімального екіпажу було неприємним, але Амір зумів залишитися у рамках ділової розмови. Тому, хто ладен переповідати історію своїх крадіжок та грабунків, ніби виробничий план, варто бути готовим так само спокійно обговорювати, кого зі своїх товаришів взяти до недобровільної та небезпечної місії, а кого заморозити. Принаймні, стверджувалося, що ті, хто залишаться на базі, знаходитимуться у стані кріосну. Логічно, свого роду: це безболісно і не надто шкідливо, хіба якщо тебе не покусав перевертень - добре, що Аміра свого часу вмовили вирішувати проблему інакше, - і водночас людина у стані кріосну не може грати у свою гру.
Чисто організаційно вирішити було не так вже й складно: пірати достатньо знали одне про одного, щоб розуміти: з кого буде користь у дослідницькій місії, з кого ні, хто готовий до подібної подорожі, хто ні. Талір теж міг до певної межі це усвідомити.

Амір, насправді, здогадувався, що в браслетів є якісь приховані функції. Врешті-решт, це досить типово для таких штук. Звісно, було б краще хоч приблизно розуміти, що воно таке - не стільки навіть щоб знати, що робити, якщо одна зі сторін не захоче виконувати домовленість, скільки аби розуміти, що може піти не так, - однак питати про деталі не було особливого сенсу, якщо не хочуть, усе одно не стануть розповідати. З іншого боку, піратам надали зброю. Теж логічно з одного боку: біс його знає, що там відбувається і чи можна відбитися від нього кулаками. А з іншого, не в'язалося з тією недовірою, що до них виявляли. Хоча... Можливо, то була не недовіра, а просто демонстрація сили? Це багато чого пояснювало.

[Кайфас де Корлеоніс]

На смузі кипіла робота. Кайфас сподівався познайомитись зі своїми, так би мовити, співробітниками, але майже всі були зайняті вантаженням спорядження, чи іншим видом підготовки до перельоту. Він міг би допомогти, хоча б заради того, щоб втертися в довір'я, але цього робити він хотів не дуже сильно. Також їм вже допомагали деякі з батькових людей, тож хлопець уважно оглянув смугу, сподіваючись знайти щось цікаве. Недалеко від корабля він помітив дівчину, яка, схоже, була не занадто сильно заклопотаною підготовкою. Переміщуватися по смузі було не легко, бо майже усюди хтось щось ніс. На щастя Кайфас був з тих, хто у вигляді киці, на людному базарі зможе не тільки не загубитися, а й зберегти хвоста. До речі, наближаючись до дівчини, він побачив її очі... Вертикальні зіниці. Він згадав, що вже бачив її, але тоді він не звернув на це увагу. Він навіть намагався згадати її ім'я, але не був впевненим і вирішив звернутися якось по іншому:
- Вітаю! - Мабуть, це був найдоречніший зі способів почати діалог. - Якщо ти зараз не дуже завантажена справами, я хотів би краще... познайомитись з кораблем, на якому ми проведемо подорож.
Він намагався бути дружнім. Насправді це було зовсім не важко, у його словах було й трохи справжньої теплоти. "Зрештою, ми маємо дещо спільне, - подумав Кайфас - хоча вона про це, скоріш за все, не знає".

[Аліса]

Аліса бачила, як цього хлопця представили капітану. Тому вона здогадалася, ким він був.
- Привіт, - відповіла вона холодним тоном.
Алісі було страшно за друзів, які залишилися на планеті. Їй було страшно летіти на небезпечну планету. Тому вона не хотіла розмовляти, але намагалася бути ввічливою. Хлопець ні в чому не винен.
- Йди за мною. Я покажу тобі твою каюту.
Корабель був великим, але Аліса не збиралася проводити детальну екскурсію. Вона мовчки привела пасажира в житловий відсік.
- Тут твоя каюта.
Всередині було чисто. Постільна білизна була складена на ліжку акуратною стопкою. Обстава скромна, як на недорогих пасажирських космічних кораблях.
- Переміщення в житловому відсіку вільне. Далі - після дозволу капітана. Їдальня там, - Аліса вказала напрямок по коридору, по якому мчав кіт.
Смугастий, як маленький тигр, кіт тримав в зубах котлету. Він швидко вбіг в прочинені каюту і влаштувався на стосі постільної білизни, щоб поїсти.
- Його звуть Мі Кун, - Аліса посміхнулася. Вона не знала, як гість сприйме таку поведінку. - Сподіваюся, ти любиш кішок?

[Кайфас де Корлеоніс]

Він не хотів відразу псувати відносини, але й не очікував на теплу зустріч. Таке ставлення його задовольняло. Ця дівчина досить ввічливою, враховуючи стан її самої та її команди. Коли вони йшли по коридору, Кайфас відчув чийсь беззвучний рух ззаду. Він рефлекторно обернувся і зробив це так швидко, що кіт з котлетою з'явився у коридорі лише через секунду. Аліса, якщо він вірно запам'ятав її ім'я, у цей момент дивилася в іншу сторону і повернулася, щоб сказати де їдальня. Кайфас ще прослідкував за котиком, поки той не умостився на білизні та не почав поглинати захоплену здобич.
- О, так, звісно люблю, - відповів хлопець на поставлене запитання, додавши на лице легку і красиву посмішку. "Схоже вона не побачила нічого дивного, - подумав він - це, звісно, на краще, але надалі треба бути уважнішим". Кайфас поглянув на Мі Куна, той цілком був сконцентрований на котлеті та не помітив, як Кайфас трохи почухав його за вухом. "У них тут цілий котячий корабель?", - Він ще раз посміхнувся.
- Добре, мабуть, мені слід зачекати на капітана. Не зоставиш компанію?

[Аліса]

Аліса теж посміхнулася. Інша людина у відповідь на таку поведінку кота міг би сказати багато нехороших слів. Їх пасажир, ймовірно, дуже любив кішок. Це було непогано.
Розмовляти з ним довго Аліса не хотіла. Замкнути хлопця в каюті до відльоту було б неправильно. Амір доручив Алісі стежити за пасажиром, але робити це треба було непомітно. Кайфас сам запропонував їй побути з ним, поки він чекає капітана. Аліса задумалась, бо не хотіла показати, що пропозиція її влаштовує.
- Добре, - відповіла Аліса з сумнівом в голосі.
Вона подивилася на кота. Ми Кун абсолютно не турбувався.
- Ти сподобався коту, - Аліса посміхнулася трохи тепліше. - Розкажи про те, що нас чекає.
Аліса не додала "на планеті", тому Кайфас міг сприйняти питання по-своєму.

[Кайфас де Корлеоніс]

Питання поставило хлопця на коліна як мінімум у душі. Розмова йшла гарно і питання поставлено з досить теплою інтонацією, але слова сильно схвилювали. Зі сторони стороннього глядача це виглядало, ніби юнака сильно вдарило струмом. Зовсім не відразу він подумав про планету. "Загалом то гарне питання, що з цією командою після місії зробить батько? Дуже маловірогідно, що він відправив їх за необхідністю, його ресурсів достатньо щоб надіслати групу зі своїх людей, які вже перевірені та мають досвід у таких задачах. Випробовування? Так, звучить непогано. Складне завдання, небезпека... Велике значення... Принаймні команда може так вважати..."
Кайфас зловив себе на думці, що це може бути й випробовуванням для нього. "Батько мені не довіряє?" - тепер він виглядав трохи засмучено. Він схопив це в очах Аліси, у її погляді. Нарешті дійшло що малося на увазі...
- А хіба у вас не було брифінгу? Планета з великою кількістю ртуті в атмосфері. Техногенна катастрофа, чи щось таке. В південь небо затягнено ртутними хмарами, ближче до вечора падає туман, а вночі утворюються озера з рідкої ртуті. І під цим усім мають бути катакомби, або як це правильно назвати...
Він намагався виглядати звично і дуже сподівався, що це виходить гарно. Кіт потерся об ногу, хлопець протягнув руку й обережно провів її уздовж котячого хребта від голови та до хвоста.

[Аліса]

- Суха витримка з довідника дає мало інформації, - сказала Аліса спокійно і тихо. - Ти був там? Ти бачив планету своїми очима?
Аліса не сумнівалася в тому, що на планеті було щось таке, про що Талір не сказав піратам. Але все одно у них немає вибору.
Хлопець не поспішав закінчувати розмову, і Алісу це влаштовувало. Нав'язуватися не хотілося, але і залишити його одного Аліса не могла.
Знову повисла пауза. Поки Аліса думала, що ще запитати, пролунав сигнал, який попередив про те, що корабель готується до старту.
- Злітаємо. Раджу пристебнутися.
Сама вона пристебнулася до сусіднього ліжку і взяла на руки кота. Після старту повинен був прийти Амір. До його приходу Аліса не збиралася залишати пасажира одного.

[Кайфас де Корлеоніс]

- Ні, звісно ні. Не знаю, хто взагалі бачив її власними очима. Якщо й була якась розвідка, то точно без десанту. - Тут було над чим порозмислити, але Кайфаса це не сильно турбувало.
Він також почув сигнал і вирішив послідувати рекомендації вертикальноокої.
- Так, дякую. - промовив хлопець, коли дівчина трохи детальніше пояснила, як пристебнутися, бо на кораблях роду Корлеонесів використовувався інший тип крепіжа.
Кайфас вирішив продовжити розмову, розраховуючи на те, що капітана чекати вони будуть довго.
- Взагалі, через це, нам майже не відомо про устрій на планеті. Чи залишилися підземні комунікації герметичними, є там якесь населення, чи ні. Нам навіть не відомо на сто відсотків, що саме відбулося на планеті. Якщо усе буде добре, то дізнаємось це усе, ще й знайдемо щось цікаве.

[Амір Деліон]

Далі все відбулося без особливих несподіванок. Підготуватися до старту мінімальним екіпажем піратам було складно, але їхні "замовники" люб'язно надали працівників космопорту на допомогу. Не хотілося б, щоб сторонні люди вешталися кораблем, тож довелося ненав'язливо організовувати роботу так, аби не довіряти працівникам космопорту зайвого. Відслідковувати Кайфаса у Аміра часу не залишилося, ця задача лягла на плечі Аліси. Тож можливість взяти участь у переговорах у Аміра з'явилася лише після старту.
З'явився в каюті принца Амір у трохи замурзаній куртці, з планшетом у руках і загальним виглядом людини, у якої не безліч вільного часу.
- Треба переговорити.
Окремої кімнати для переговорів на кораблі не було, якщо не вважати за таку ту кабінку. Поговорити наодинці можна було, просто замкнувшись у каюті. Тож Амір кинув швидкий погляд на Алісу, а потім на пояс, де був закріплений комунікатор, мовляв, я запишу розмову і ми зможемо потім усе обговорити, але зараз нас краще залишити наодинці. Як це зрозумів Кайфас - було вирішувати вже йому самому.

[Аліса]

Аліса задумалась. Кайфас не сказав нічого нового. Він більше нічого не знає? Або не говорить? У будь-якому випадку, йому доведеться ділити небезпеки подорожі з піратами. Тому навряд чи у нього є причина приховувати інформацію про планету. Якби Талір хотів їх убити, він міг зробити це давно. А якщо відправляє в подорож разом зі своїм сином, значить, сподівається, що вони повернуться живими. Такі думки заспокоювали.
- Ти нам не довіряєш? - запитала Аліса.
Пірати не довіряли Кайфасу. Це було зрозуміло без зайвих слів. У Кайфаса не було причин довіряти піратам. І не було сенсу удавати, що вони друзі та напарники.
Але Кайфас не встиг відповісти. В каюту увійшов Амір.
Аліса зрозуміла без слів і кивнула. Вона мовчки вийшла з каюти та залишилася за дверима.

[Кайфас де Корлеоніс]

На своє питання дівчина встигла отримати лише трохи здивований погляд хлопця. Не можна було сказати, що він довіряв піратам, але не мало ніякого сенсу відноситися до них з великою недовірою. Звісно, секрети роду видавати він не став би нізащо, але був ладен дати будь-яку інформацію, що допоможе у завданні. Проте, в решті решт, це запитання залишилося за дверима каюти.
Капітан виглядав зовсім не взірцево. Було зрозуміло, що часу на покращення власного вигляду не було та й далі займатися подібним буде не зовсім доречно, не тільки для капітана. До того ж, мабуть, він втомився.
- Так, звісно.
Хлопець не збирався та й, можливо, не міг суперечити, хоча поки що йому й нічого не погрожувало.
- Прямо тут? Добре.
Так, логічно, але секундний подив все ж з'явився. Кайфас ще з досадою помітив, що котик також кудись зник, але не помітив як саме. Він почув якесь хвилювання, бо зазвичай був дуже уважним і не пропустив би мимо себе навіть пацюка, чи муху.

[Амір Деліон]

- Між каютами чудова звукоізоляція, нас не почують. До того-ж, я не планую обговорювати нічого дійсно таємного, хоча це вже як вийде. Можемо піти до моєї каюти, але сумніваюся, що це щось змінить.
Здається, хлопець був здивований, але не надто проти поговорити у такому форматі.
- Це важкий корабель. Для посадки нам потрібна якщо не злітна смуга, то принаймні рівна тверда поверхня, найкраще скеля. Оскільки я не знаю, що там коїться, то не можу навіть впевнено сказати, чи зможемо ми приземлитися. Якщо ні - спустимося на легких апаратах, частину з них залишимо на місці, частину відправимо назад в автоматичному режимі. З собою - речі першої необхідності та обладнання. Іще одна група залишиться на кораблі, щоб забрати нас, якщо що: щось з того, що залишиться на планеті без нагляду, ми можемо знайти у стані амальгами або не знайти зовсім. Далі... Вирішуємо на місці. За можливості - пробуємо піти під землю, якщо ні - принаймні віднайти укриття. - Амір зітхнув, стараючись зробити це непомітно. Не про це він хотів поговорити.
- Нам потрібно визначити з вертикаллю командування. Я не можу заборонити вам втручатися, сила зараз на вашій стороні. Тому просто прошу: нехай ви визначатимете, які результати ми маємо отримати, а як саме - то вже буде нам вирішувати. Я вірю, що ви можете знати більше за мене про цю планету, але ви дуже мало знаєте про нашу команду і про цей корабель.

[Кайфас де Корлеоніс]

-Важкий корабель, кхм... Мені здається краще взагалі не сідати на планету. Я взагалі не експерт, але там відбулася катастрофа, тож на тверду поверхню розраховувати не варто. Легкі апарати, човни? Їх також краще не залишати там надовго. Наскільки я зрозумів данні розвідки, які, щоправда, можуть бути застарілими, там відбувається дуже незвичайний щоденний погодний цикл. Удень ртуть, якої, чомусь, дуже багато на планеті, випаровується в атмосферу, а під вечір падає дощем і застигає на ніч. Мені здається, це може пошкодити апарати.
Почувши про вибір між пошуком підземелля та укриття, Кайфас подивився на капітана здивовано та трохи зверхньо.
-Не думаю що там можливо знайти чи зробити не підземне укриття. У самий сонцепек наші костюми можуть розплавитися, а уночі, коли навіть рідкий метал застигає, нам буде важко не задубіти, єдиний варіант-знайти непошкоджену підземну базу, чи щось таке. Хіба що у вас знайдеться надсучасний переносний будинок.
Він помічав кожну емоцію чоловіка, що був перед ним. Кайфас був сконцентрований на Амірі настільки, що ледве не втратив контроль над очами, вони на пів секунди стали вертикальними.
Хлопець знав, що він тут головний, але для нього не було важливо, щоб його так називали, або щоб він сам командував. Ні, якщо буде необхідно-він скаже. До речі, сказати дещо було необхідно.
-Добре, мене не цікавить пряме командування твоїми людьми, але пам'ятай, що і я не зобов'язаний підпорядковуватися тобі. До речі, я все ж хоті в би отримати доступ до усього корабля, я не полонений, тож, думаю, мушу мати можливість вільно рухатися по кораблю.
За цей етап Кайфас не зміг зробити остаточний висновок про капітана, з яким доведеться працювати. Хлопцю найбільше не сподобалося, що, схоже, тільки він читав данні розвідки, хоча точно знав, що їх мали надати й команді. "Сподіваюся у них просто не було часу, інакше доведеться кожному тут це повторювати, ніби я не кетлорд, а парротлорд якийсь"-подумав він.

[Амір Деліон]

- Я розумію це. - Підтвердив Амір підозру про те, що апарат на поверхні буде пошкоджений. - Але апарат, який невідомо, працює, чи ні, може виявитися кращим, аніж точно ніякого. Такий собі план С (або план Ж, якщо відверто), на випадок, якщо з якоїсь причини в нас не буде іншої можливості вшитися звідти. Щодо пошуку укриття на поверхні... З того-ж розряду. У скафандрах і десь у бодай частково вцілілій будівлі в нас буде деякий час принаймні на те, щоб оцінити ситуацію і прийняти рішення про можливість подальшої роботи.
Аміру дійсно здалося на секунду, що очі в співрозмовника стали якісь... Не ті. Але він не встиг усвідомити, що то було, і подумав, що це просто якась невисловлена думка про ситуацію. Багато в кого очі ставали якимись іншими в певні моменти. Можливо, коли вони поспілкуються довше, Амір зрозуміє, що це означало в той момент, але поки що варто було полишити цю думку.
- Прошу вибачити мою підлеглу, вона занадто серйозно поставилася до мого прохання. Звісно, ви можете пересуватися кораблем. Але прошу все-ж попросити про супровід, якщо вам буде потрібно відвітати технічні відсіки. Звісно, ми намагаємося дотримуватися техніки безпеки, але... Є місця, де не знайомій з деталями людині одній краще не ходити. Щодо командування... Я розумію і не сперечаюся. Але якщо справа піде кепсько, і потрібно буде скоординовано діяти негайно... Нехай керуватиме той, хто у конкретній ситуації буде краще розуміти, що коїться, незалежно від того, ви чи я.

[Кайфас де Корлеоніс]

Слова капітана майже цілком задовольняли хлопця, діалог підходив до завершення. Кайфас з нетерпінням чекав часу, коли зможе висадитися на "Ртутянці", як він про себе прозвав місце призначення, бо це все ж яка-не-яка авантюра, та й батько тут не зможе за ним стежити, відмінно від того, коли він на його планеті... Хоча дурощів краще було не робити, це хлопець також розумів. На жаль до планети було далеченько, тож треба було якось провести час. Звісно, треба було ще подивитися ту стару карту, яку надала розвідка, обговорити де потенційно може бути вхід до підземних комунікацій, проте на це буде час, немало часу. Ось Амір вже готовий вийти з кімнати та надати пасажира та нового члена команди самому собі.
-У вас тут є спортивна зала?

---

Ні, Кайфас не був бодибілдер. Так, він це запитав щоб згаяти час. На подив юнака щось таке все ж було на посудині. Це важко було назвати залою, кімната була не дуже великою, скоріше навіть тісною, і тренажерів було небагато. "Ну, в решті решт, тут також можна провести деякий час"-подумав він. Він сказав капітану, що зможе, якщо буде потрібно, з ним зв'язатися, вказавши при цьому на пристрій, що був на його руці, та на аналогічний на руці Аміра, через що немає потреби, щоб хтось його супроводив. Можливо це не те, чого хотів капітан, але на його місці непогодження виглядало б як прояв недовіри, він також розумів це, і Кайфас розумів, що він розумів це. Коли Кайфас дійшов до цієї думки, він зрозумів що так можна нескінченно і можливо тут взагалі нічого такого немає, сам же Амір казав що не може змусити щось робити чи не робити та лише рекомендував мати супровід, можливо заради добробуту та цілісності самого Кайфаса. Цим він закінчив цей внутрішній монолог. Комбінезон-не кращий одяг для зайняття спортом, верхня його частина була спущена, досить рельєфний торс тепер був закритий лише футболкою. Верхню частину комбінезону Кайфас вміло пов'язав навколо поясу та приступив до діла. Він не відчував що за ним хтось спостерігає, але йому цього хотілося, бо було б дуже кумедно побачити обличчя того, хто розуміє, що він прийшов сюди справді для того, щоб зайнятися спортом. Хлопець посміхнувся, уявивши миле обличчя Аліси з подивом у котячих очах. Ця дівчина здавалася йому тою, що зараз може бути найближчою до нього, вона була абсолютно невинною та безпечною для юнака, але він розумів, що так може лише здаватися, до того ж Амір міг грати використовуючи її зовнішність та манери, що викликають довіру. Кайфас знову занурився у цю конспірологію і щоб відігнати її зробив серію сильних ударів по чомусь, схожому на грушу для биття. Хлопцю здалося, що хтось пройшов ззаду, зовсім поруч, від чого той здригнувся та дуже швидко повернувся.

[Аліса]

Запис розмови Амір і Аліса слухали разом з командою корабля. Аліса посміхнулася, коли Амір сказав, що вона занадто серйозно поставилася до прохання.
- Я від нього не полишу, - сказала вона. - Придумаю привід крутитися поруч.
- Ми можемо замкнути технічні відсіки та залишити доступною для нашого гостя тільки безпечну пасажирську зону, - запропонував один з піратів. - Пересування гостя можна контролювати за допомогою камер. Куди б він не пішов, там завжди буде хтось із нас.
- З мінімальним складом екіпажу це буде непросте завдання, - заперечив інший пірат.
- Він мені не подобається. Краще перестрахуватися.
- Мені здається, він сам не радий тому, що його відправили супроводжувати нас, - сказала Аліса. - Я не думаю, що в його інтересах влаштовувати нам диверсії. Але я постараюся спостерігати за ним і увійти до нього в довіру.

Аліса увійшла в каюту, яка заміняла спортивний зал. На ній був обтислий спортивний костюм з високим коміром. Він ефектно підкреслював фігуру. Волосся було заплетене в косу та укладені на потилиці. Комір успішно прикривав зябра на шиї дівчини.
Легко сказати «постараюся увійти в довіру». Аліса не знала навіть, з чого почати розмову, щоб не виглядати підозріло.
- Уже освоївся на кораблі? - запитала вона після того, як зайняла місце на сусідньому тренажері.

[Кайфас де Корлеоніс]

З початку йому не було неприємно, але все ж переслідування не може бути не некомфортним, навіть коли переслідувач-приємна зовнішністю та манерою розмови особа жіночої статі. До того ж посилилися думки, що він тільки що намагався відігнати від себе. Починати розмову було важко, точніше юнак просто стояв і, знаходячись у легкій прострації, пустим поглядом мірив дівчину, що була на пів голови нижче за нього. Взагалі-то зі сторони це було більше схоже на подив. Мабуть на щастя, починати розмову йому і не довелося.
-Ну, - протягнув він, поки збирав думки для формування більш-менш адекватної відповіді, - думаю що ні. Я, здається, був на меншій частині корабля, але не думаю що зможу тут заблукати.
Кайфас дивився прямо на Алісу, та дивилася на нього, не зрозуміло чи вона це робила у відповідь на його погляд, чи просто з іншої причини. Дивною, врешті решт, була і сама її поява: навряд чи так чудесно співпало, що, можна сказати, його супутниця, що була поруч з самого старту польоту, саме у цей момент випадково вирішила доглянути за фізичним станом і фігурою. Так, безперечно вона тут не просто так і через це бажання підтримувати бесіду, говорячи щось більше ніж відповіді на Алісові питання, пропадало, настільки було неприємно від відчуття використання її як наглядача. Кайфас відвернувся до груші, на якій тільки що відпрацював серію, та продовжив працювати над постановкою ударів.

[Аліса]

- Все інше - технічна зона, - відповіла Аліса. - Там немає нічого цікавого. Але в деяких місцях може бути небезпечно.
Хлопець зрозумів, що його навмисно обмежують і спостерігають за ним. Ну і нехай. У Аліси ніколи не було шпигунських здібностей.
Кайфас відвернувся до боксерської груші. Аліса залишилася на своєму тренажері. На деякий час повисло незручне мовчання. Аліса вирішила порушити його першої.
- Може бути, поб'ємося? - запропонувала вона. - Раз вже ми обидва сюди прийшли, а шлях ще довгий.
Заодно вона хотіла подивитися, який Кайфас в бійці.

[Кайфас де Корлеоніс]

У відповідь Кайфас зміряв Алісу поглядом. Вона виглядала атлетично, але, звісно, не була схожа на зірвиголову, що живе боєм. Така пропозиція була... Незвичною? Взагалі, нічого такого у цьому не було, але той факт, що на спаринг запрошувала саме дівчина, викликав дисонанс думок. Трохи більше хлоп'як задумався над тим, щоб не нашкодити одне одному і, озвучивши свої хвилювання щодо цього, отримав вказівку на непомітну шафу що знаходилася найдалі від входу. Окрім іншого знаряддя там знайшлися рукавиці та шоломи.
- Добре, - сказав він, діставши один з досить м'яких шоломів, і кинувши його Алісі, - цей, схоже, підійде тобі.
Підготувавши місце, тобто простягнувши по периметру канат, щоб випадково не наткнутися на один з тренажерів, та підготувавшись самостійно: надягнувши шолом та рукавиці, Кайфас зайшов на імпровізований ринг. Місця було не багато, в цілому вийшов чотирикутник у п'ять довгих кроків в довжину та три-чотири середніх у ширину.
Було помітно, що опонентка не мала гарних бойових навичок, невідмінно від Кайфаса. Та, хоча вона не могла пройти крізь його захист, хлопець також рідко міг влучити своїми атаками: Аліса майже щоразу в останній момент вклонялася від його ударів та вела контратаку. До того ж її темп не був постійним, це могло позначати, що вона або не викладається на повну, або просто випадково його змінює. Через деякий час це все ж набридло і Кайфас вирішив закінчити бій ефектно: він дуже помітно відкрився і, коли Аліса спробувала пройти захист, він зайшов за неї, плануючи узяти у клінч та покласти на підлогу. Вдалося не дуже, хоча в результаті Аліса опинилася на підлозі, але за нею туди ж відправився й сам Кайфас, за якого вона вхопилася. Німа сцена з комедії відомого земного письменника, яку Аліса могла колись читати, здавалася б для її учасників чимось й справді смішним, у порівнянні зі сценою, що розгорталася тут.

[Аліса]

Аліса помітила, замішання хлопця і посміхнулася. Вона хотіла бути ввічливою. Вона не хотіла образити. Кайфас не винен в тому, що трапилося з піратами.
Бійка відвернула від зайвих роздумів. Спочатку Аліса хотіла вивчити Кайфаса так, щоб якомога менше показати себе. Потім вона захопилася і забула про це. Коли вони впали обидва, Аліса сіла на підлогу і втомлено посміхнулася противнику.
- Дякую. Це було круто.
Ніяк коментувати бойову майстерність Кайфаса Аліса не стала, але про себе висновки зробила. Чим менше слів, тим менше ймовірності взболтнуть зайвого. Тому Аліса залишалася стриманою і мовчазною.
Пірати продовжували вести спостереження за пасажиром. Спочатку його зовсім не залишали одного надовго. Потім дали більше самостійності, але почали уважно стежити за камерами спостереження. Нічого підозрілого в поведінці Кайфаса не було. Пірати не зняли спостереження, але стали вести його менш помітно. Так, щоб пасажир не відчував стеження на кожному кроці.
Пірати долетіли до планети без нових пригод. Відправили автомати, щоб зібрати проби, і почали готуватися до спуску на поверхню планети. Мінімальним екіпажем. Наче після бою, коли частина команди знаходиться в медвідсіке. Аліса намагалася не думати про те, що вони можуть не вибратися з планети і не повернутися за друзями.
"Ти впевнений в тому, що твій батько виконає обіцянку?" - хотіла запитати Аліса Кайфаса, але промовчала. Від подібних питань їх положення не стане краще. Відповідь все одно ні на що не впливав.
"Чорний фенікс" завис на орбіті. З корабля вилетіли три винищувачі. Кайфас летів з Аміром. Аліса - з Томом. Аня летіла без пасажира. Внизу чекав повний небезпек незвіданий світ.

[Амір Деліон]

Амальгама... Про що Амір подумав би, почувши це слово до цієї пригоди? Щось у реакторі... Інститут... Цвіркуни на фоні. Але відтепер піратьський капітан мав найстійкішу асоціацію з цим типом сполук: це. На планеті не було такої температури, аби плавився бетон чи сталь. Вони просто поволі... Розчинялися. Розчинялися у ртуті під впливом температури, формуючи напрочуд сюрреалістичну картинку. Їм доведеться сідати туди. У метрах до місця, що має позначати вхід у катакомби. Їм потрібні важкі громіздкі скафандри для агресивного середовища просто щоб подолати ці метри і потрапити всередину. Або з'ясувати, що вони не можуть цього зробити і вшитися звідси для перегрупування. Або виконати мінімальну поставлену задачу і вшитися звідси... Принаймні, якщо вийде. Що з цього - доведеться вирішувати на місці, і часу на це в них буде дуже мало.
- Розрахунковий час нашого прибуття - три хвилини. Приготуйтеся, нам треба буде діяти швидко.

[Кайфас де Корлеоніс]

Висадка на планету йшла... Непогано. Так, це, мабуть, максимальна характеристика, яку можна було б дати. Комфорту тут було значно менше, ніж у будь-якому кораблі батька, але в Кайфаса це не викликало обурення, яке точно було б в його розпещених братів та сестер. Іноді, зовсім рідко, здавалося ніби його родичів взагалі більше кохали: молоді нянечки, що майже нічого не забороняли; велика кількість видів дозвілля, як у палаці, так і за його стінами; менш серйозне відношення до помилок, які вони здійснюють.
Це було не правдою. Кайфас знав, що це було неправдою. Він вірив, що це було неправдою, бо ж літня годувальниця не була старою каргою, вона була суворою, але й справедливою і, до того ж сильно підтримувала своє кошеня, довірене батьком, якого вона сама колись колисала та пеленала. Звісно, мало кому сподобається залишитися в палаці на добрі пів місяця, лише за те, що розбив дорогоцінну вазу... Ну, може декілька дуже дорогоцінних ваз та тарілок.
Винищувач, шлюпка, "Чайка", як би не звався цей транспорт типу "корабель-планета", вилетів з корабля, напрямившись до планети, голосно задзвенівши просто усім, що могло дзвеніти. Коли він пролітав крізь сріблясто-сіру хмару, здавалося ніби він занурюється під воду. Але за шаром ртутних випарень відкрилася така ж срібляста планета. Було темно, промені світла місцевої зірки майже не пробивалася крізь хмари важкого металу. Нерівну місцевість було важко проаналізувати, бо усе було в один колір, лише в деяких місцях з землі виходили високі різнокольорові амальгами, сформовані завдяки реакції ртуті на інші метали. Добре, що навіть в таких неприємних умовах вхід в катакомби хоча б було можливо знайти, хоча що до того як потрапити в них ніхто впевнений не був.
Посадку можна було б назвати м'якою, якби їх з Аміром винищувач не видав скрегіт, потершись з амальгамами. Десь тут мав бути той самий вхід. Й справді, справа був крутий, ніби зрізаний, схил в метри чотири в висоту. Внизу було щось схоже на двері з терміналом, який навряд чи працює. Капітан сказав, що часу було обмаль і Кайфас охоче йому повірив. Важкий комбінезон, на щастя, не важив на цій планеті свою масу, тож рухатися було не настільки важко, як могло бути. Підійшовши ближче до схилу, стало зрозуміло, що тут й справді були двері, точніше кажучи, гермозатвор. Відкрити його механічно не представлялося можливим за короткий термін, але термінал, здавалося, все ще працював. Кайфас зовсім не розбирався у подібних речах і, якщо інші мали такі ж самі пізнання в цій сфері, їм усім довелося б шукати інший спосіб проникнути всередину.

[Аліса]

- Як тут гарно, - сказала Аліса.
Вона дивилася в ілюмінатор на незвичний пейзаж і думала про те, як багато різних прекрасних планет в галактиці, але майже завжди люди бачать один і той вид, який освоєний і придатний для життя. Чужа краса видна тільки фахівцям, яких мало.
Алісі і її друзям загрожувала небезпека, але Аліса все одно звертала увагу на красу.
Вони стояли перед входом в катакомби. Очі Аліси бачили в сутінках краще, ніж очі Аміра, тому Аліса пішла вперед.
А ось і двері бункера. Поруч з нею термінал. Аліса мовчки підійшла до нього. Ніхто не міг знати, як страшно стало Алісі. Що буде, якщо вона не зможе зламати незнайому систему? На вивчення і підготовку не було часу.
- Дивіться! - Аліса вказала на щілину в корпусі термінала. - Тут уже хтось був.
До терміналу було підключено невелике саморобний пристрій. Аліса уважно його оглянула. З'ясувати призначення приладу було не складно.
- Вхід відкритий, - сказала Аліса після того, як уважно вивчила техніку. - Пасток я не бачу. Можна йти, але готуватися до зустрічі з тим, хто пройшов тут раніше нас.
Важкі двері бункера повільно почала відкриватися.
- Я думаю, що про наш прихід вже знають. Якби я була на місці зломник, я б залишила посилання повідомлення про те, що був здійснений повторний вхід в систему.
Аліса повернулася до Кайфасу.
- Твій батько міг найняти кого-небудь ще, крім нас?
- Може бути, пошукаємо інший вхід? - запропонував Том.
- Ні, - відповіла Аліса. - Я вже увійшла в систему. Якщо повідомлення про вхід відправлено, про наш прихід вже відомо. Немає сенсу втрачати час на пошуки іншого входу і злом. Ми пройдемо через цей шлюз і будемо готові зустріти конкурента.
Так і зробили.
Час, за яке закривалася зовнішні двері і відкривалася внутрішня, здалося Алісі нескінченно довгим.
Всередині було світло. Аліса прищулилася. Після мороку на поверхні планети, очі не відразу звикли до яскравого світла ламп.
На стіні Аліса побачила термінал зі розібраним корпусом і підключеними приладами.
- Непогано, - оцінила вона. - Спробую відкрити ангар, щоб заховати винищувачі.
Решта пірати в цей час оглядали приміщення.
- Амір! - покликала Аня. - Тут щось є.
На підлозі розтеклася калюжа слизу. Якщо розглянути її уважно, можна помітити сплетіння тонких і товстих ниток, як сітка доріг в місті, якщо дивитися на нього з великої висоти. Ці нитки ледь помітно пульсували, а калюжа дуже повільно пересувалася в бік від піратів.
В цей час Аліса відкрила ангар.
- Вийшло! - сказала вона. - Сховаємо в ангарі винищувачі і підемо далі? Ще я можу залишити для нашого попередника повідомлення про те, що ми не є небезпечними для нього, і запропонувати об'єднатися. Треба?

[Амір Деліон]

- Якось воно... Неприродньо. Э щось у планетах, непридатных для життя, але тут... Не має так бути. - Амір теж зацікавився планетою, не зважаючи на складні обставини, однак склав про неї дещо інше враження.
Їм так і не довелося переконатися в тому, що Аліса впорається зі зломом. Хтось вже був тут. Цікавенько... Що і кому тут знадобилося, до того-ж, саме зараз?
- Не подобається мені це... Але, так чи інакше, нам всерівно треба в середину, і боюся, що ми шукаємо одне й те саме. Хто б тут не був, ми, їмовірно, так чи інакше зустрінемося. А лишатися зайвий час ззовні мені абсолютно не хочеться.
Поки тривав злам, Аня знайшла на підлозі... Щось. Предмет чи істоту - з першого погляду було не зовсім зрозуміло. Хм...
- На слизовичка схоже. Така... Істота, щось типу амеби. Колись трохи вивчав їх.
- Не знала, що ти займався біологією...
- Ні, це з програмування. Їх використовують в деяких алгоритмах... Сфотографуєш? Про всяк випадок.
Довго роздивлятися знахідку не було часу. Треба було діяти далі.
- Так. Якщо ми вважаємо, що він вже все про нас знає... Гадаю, варто. Думаю, він так само не очікував нікого тут зустріти, і буде не менш здивований, що він тут не один.

[Кайфас де Корлеоніс]

Старе й зовсім нечепурне місце зустріло гостей напівтемрявою й жалібним стогоном окисненого металу. Кайфас, огледівшись котячими очима (за склом все одно ніхто не побачив би, то навіщо їх маскувати?), майже одразу побачив на підлозі якусь жижу, але не звернув на неї уваги. Його, як і ту дівчину, Алісу, більш зацікавив термінал. Коментувати чи наказувати він не збирався, намагаючись зосередитись, щоб не пропустити щось важливе навколо. На питання відповідав односкладово, або жестами.
І все ж у приміщенні не було більш нічого цікавого, лише якесь сміття й залишки минулих часів: металеві шафи, позначки на стінах, якісь стільці та інший побут.
Заховавши винищувачі, команда планувала рухати далі. Ще одні двері встали на заваді, але відкрити їх було не важко. Тепер перед піратами й Кайфасом розгортався досить широкий темний коридор. Ввімкнений ліхтар не дозволив побачити кінця.
- Тут доведеться рухатись обережно - констатував очевидне Кайфас.

[Орина Лакi]

Мерзеннішої і бруднішої справи, ніж та, в яку встрягла Орина на цей раз, ще треба було пошукати. Здається, ще ніколи їй не замовляли знайти перлину в багнюці, і цей вираз у даному випадку майже не був метафорою. Дуже нелегко було погодитися на таку брудну авантюру, але замовник вже надто благав, ледь у коліна їй не вкланявся... хе-хе, ну, так кортіло думати Орині, насправді ж усе було значно простіше: їй запропонували суму, від якої відмовитися було вище сил злодійки, таку суму, що дозволить дівчині, яка полюбляє жити на широку ногу, провести у розкошах найближчі місяці, не звертаючись до нових завдань. Було й ще дещо, але Лакі не хотіла про це згадувати ані подумки, ані тим паче вголос - якщо коротенько, вона була винна замовнику одну невеличку послугу, але ж не задарма... не хотілося пригадувати минулі помилки, краще вже їх не повторювати надалі.
Замовник досить чітко вказав, де саме їй шукати цю «перлину» і як вона виглядає. Доведеться ще в підземеллі лазити, але то на краще - там безпечніше, ніж назовні, під справжнісіньким живосрібляним дощем. Цей грошовий лантух міг би за свої кошти спорядити цілу експедицію у пошуках свого скарба, але ж, бачте, ця паскудна планетка навіть після нещодавньої катастрофи начебто чиясь власність і він не міг отак відверто прилетіти туди, щоб забрати цю річ, яка - Орина була впевнена - йому навіть не належить. Але останнє її вже не обходило - як то кажуть, будь-яку примху за ваші гроші.
Із гарних новин було те, що сама по собі операція «Перлина у багнюці» була доволі безпечна, якщо маєш потрібне обладнання, а замовник навіть був такий люб’язний, що надав його Орині. Ані тобі поліції та інших органів, що перешкоджали би справі. Ані конкурентів, як часто-густо бувало у дівчини під час гучних пограбувань, принаймні замовник завірив її у цьому і їй дуже хотілося у це вірити. Небезпека була головним чином лише в природньому ворожому середовищі, тобто небезпечною була атмосфера планети та ті істоти, що могли в ній вижити, але крадійка мала сумніви відносно того, що лише за кілька місяців на планеті встигли б виникнути цілком нові, пристосовані до надважких умов і небезпечні для людини життєві форми. Та все одно треба бути обережною.
Мабуть, Орину Лакі підвело те, що раніше їй ніколи не доводилося працювати у настільки екстремальних умовах. Здавалося, вона зважила все, що можна і не можна, коли обмірковувала, як саме здійснюватиме висадження, що треба врахувати, які пристрої з собою брати, як себе максимально убезпечити від цієї ртутної бридоти. Злодійка була впевнена на 99 відсотків, що нічого не забула, але ж той єдиний відсоток, якого бракувало... той самий закон підлості зіграв проти неї... і навіть двічі.
По-перше, ще під час приземлення вона зрозуміла, що в неї будуть досить серйозні труднощі з поверненням. Невеличкий одномісний корабель чекав на неї на орбіті, виставлений на автопілота. Висаджувалася Лакі на шлюпці, яку приховала недалеко від входу до бункеру, і на ній же повинна була знову піднятися на орбіту. Але нестійкі природні умови призвели майже до аварійної посадки, під час якої щось трапилось зі шлюпкою - щось дуже неприємне, судячи з хрусту ззовні, який почула дівчина, і блиманню тривожних сенсорів на панелі управління. Блимати вони невдовзі припинили, але Орина тепер була не впевнена, чи підійметься шлюпка знову. Чесно кажучи, вона дуже сильно злякалася - зостатися самій на цій клятій планеті було не те що страшно... це було жахливо і скоріш за все це був би її кінець. Корабельний комп’ютер, звісно, був запрограмований надіслати запит про допомогу куди треба у разі неповернення Орини вчасно, але поки прийде ця допомога, вона вже сто разів встигне померти якщо не від суворих природніх умов, то вже точно від голоду та спраги. Та й ще невідомо, чи ризикне «допомога» рятувати її з цього пекла. Кортіло перевірити шлюпку негайно, але бувала злодійка взяла гору над переляканою дівчиною і вирішила, що вже коли посадку здійснено, то треба довести справу до кінця, тим більше що спуститися під землю і забрати потрібне не дуже складно... а шлюпка якщо не зламана, то і пізніше злетить. Ох, хоч би злетіла...
Другою причиною нервувати став сигнал, що надійшов з терміналу біля входу. Хтось іще увійшов у систему майже відразу після неї. А значить, треба чекати на гостей. Це було цілком несподівано, адже конкурентів не повинно було бути. Можливо, це лише якісь випадкові «туристи», але вже дуже підозріла подібна випадковість. Не вірила злодійка у такі збіги обставин. Її «перлину» шукав хтось іще. Подумки осипавши прокльонами замовника, який її вочевидь надурив, дівчина стала готуватися приймати гостей. Ставити пастки було пізно - конкуренти напевне вже тут, зовсім близько. Залишалося лише взяти до рук зброю і знайти схованку, звідки можна буде напасти. Орина не знала кількості гостей, але зрозуміло, що вони теж про неї знають, тож сховатися буде на краще.
Вимкнувши ліхтаря на чолі шолому від свого захисного костюму, Лакі прислухалася і почула голоси з того боку тунелю, який щойно проминула. Дівчина скрипнула зубами - гість був не один, навіть не двоє, судячи з кількості голосів. Це було дуже, дуже кепсько. Серце шалено калатало, але у будь-якій ситуації Орина Лакі намагалася знайти зиск. І зараз вона побачила зиск в тому, що може використати транспорт, на якому прибули гості, у випадку, якщо її шлюпка таки зламалася. Але спершу від нежданих гостей треба було позбутися. Цікаво, хто вони і за чим прийшли? Невже справді конкуренти? Це було ймовірніше.
Дівчина причаїлася за рогом, обережно видивляючись у той коридор, де зараз блиснуло світло чужого ліхтаря. Пістолет був напоготові, але раптово виникла третя несподіванка після невдалої посадки та неочікуваних гостей. Орина відчула, як у темряві щось доторкнулося до її ноги, здригнулася від переляку і спробувала зрозуміти, що то є. І в наступну мить її раптово щось потягнуло за ногу так різко, що злодійка не втримала рівноваги і попросту впала, знайшовши себе у якійсь калюжі, яка під нею ворушилася і, начебто вивчаючи, обмацувала людину. Орина мало не стрельнула в цю калюжу, важко дихаючи від переляку, лише в останню мить зрозуміла, що цим себе видасть тим, хто проник у бункер. Якщо вже не видала шумом від падіння.

[Амір Деліон]

Було цілком очевидно, що зайва обережність не завадить. Однак навряд чи хтось очікував на гучне падіння чогось у кінці того самого непроглядного коридору. Звісно, могло щось прогнити і відвалитися, абощо... Але варто було перевірити.
Амір жестом наказав усім зберігати тишу, хоча сенсу в цьому, за великим рахунком, не було: якщо там хтось і є, то точно вже почув їх.
Притискаючись до стіни, Амір обережно просунувся до кінця коридору... І пляма ліхтарика вихопила дівчину, що сиділа в калюжі такого самого слизовика, якого піратам довелося побачити, тільки більшого. Чомусь у голову запало питання про те, звідки вони тут взялися, але Амір одразу відкинув цю думку.
Можна (а може й не можна, окреме питання) було б вистрілити транквілізатором... І потім тягатися з безсвідомим тілом кілька годин. А поговорити усерівно доведеться.
- Хто ви в біса? - Зрозуміло, що перед незнайомкою зараз стоїть абсолютно аналогічне питання стосовно Аміра, але що ж вже з цим поробиш?

[Орина Лакi]

Шум від падіння таки виказав її. Хтось вже йшов крізь тунель в її напрямку, а вона борсалася у цій живій калюжі, не в змозі швидко випростатися. Лакі знову скрипнула зубами, наче це могло якось допомогти. Але допомоги чекати було нізвідки. Вона завовтузилася сильніше, не стріляючи в цю істоту, що її схопила, тільки тому, що боялася пострілом нашкодити самій собі. А потім раптово зовсім поруч почула чоловічий голос, питавший, хто вона така.
- Може, допоможете дівчині, перш ніж знайомитися? - обравши нейтрально-жалісний тон з невеличкою кількістю єхидства, відповіла Орина запитанням на запитання.
Починати бій вона не збиралася - сили вочевидь були нерівні, тож і не намагалася наставляти на незнайомця зброю. Мало того, відвела руку з пістолетом у бік, обпершися ліктем о стіну, всім виглядом демонструючи відсутність ворожих намірів, а другою рукою увімкнула ліхтар на шоломі і нарешті змогла роздивитися, хто перед нею. Хоча крізь шолом усе одно було не розгледіти обличчя як слід. Похмуро погледівши на істоту під ногами, Лакі заховала зброю і простягнула до незнайомця порожню руку, щоб допоміг підвестися.
- І що воно таке? Яка гидота... - нібито мимоволі зірвалося з її язика. Але це питання Орина задала цілком свідомо. Можливо, відповідь незнайомця дасть їй зрозуміти, що це за «туристи» такі.

[Кайфас де Корлеоніс]

Амір пішов попереду у темряву, а Кайфас вирішив рухатися слід у слід за ним. Побачив незнайомку він одразу після капітана й у мить зосередився, аби не пропустити когось. Темне приміщення було нелегко розгледіти, але на щастя крім когось у калюжі тут нікого не було. Кетлорд не став наставляти свій автомат, який на відміну від більшої частини піратської зброї був летальним, безпосередньо на "знахідку", але був готовий до будь-чого.
- Ні, краще все ж спочатку познайомитись. - говорити доводилося голосно, щоб незнайомка могла хоч щось почути - Ви знаєте, навряд чи доброчесна леді може випадково потрапити на мертву планету, що знаходиться за декілька зір від найближчого цивілізованого світу. То хто ти?
Поки говорив це, Кайфас не помітив як хтось наблизився з-за спини, та на щастя це були лише ще декілька членів команди.