[Минуле] Завдання темного володаря. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

[Орина Лакi]

Мерзеннішої і бруднішої справи, ніж та, в яку встрягла Орина на цей раз, ще треба було пошукати. Здається, ще ніколи їй не замовляли знайти перлину в багнюці, і цей вираз у даному випадку майже не був метафорою. Дуже нелегко було погодитися на таку брудну авантюру, але замовник вже надто благав, ледь у коліна їй не вкланявся... хе-хе, ну, так кортіло думати Орині, насправді ж усе було значно простіше: їй запропонували суму, від якої відмовитися було вище сил злодійки, таку суму, що дозволить дівчині, яка полюбляє жити на широку ногу, провести у розкошах найближчі місяці, не звертаючись до нових завдань. Було й ще дещо, але Лакі не хотіла про це згадувати ані подумки, ані тим паче вголос - якщо коротенько, вона була винна замовнику одну невеличку послугу, але ж не задарма... не хотілося пригадувати минулі помилки, краще вже їх не повторювати надалі.
Замовник досить чітко вказав, де саме їй шукати цю «перлину» і як вона виглядає. Доведеться ще в підземеллі лазити, але то на краще - там безпечніше, ніж назовні, під справжнісіньким живосрібляним дощем. Цей грошовий лантух міг би за свої кошти спорядити цілу експедицію у пошуках свого скарба, але ж, бачте, ця паскудна планетка навіть після нещодавньої катастрофи начебто чиясь власність і він не міг отак відверто прилетіти туди, щоб забрати цю річ, яка - Орина була впевнена - йому навіть не належить. Але останнє її вже не обходило - як то кажуть, будь-яку примху за ваші гроші.
Із гарних новин було те, що сама по собі операція «Перлина у багнюці» була доволі безпечна, якщо маєш потрібне обладнання, а замовник навіть був такий люб’язний, що надав його Орині. Ані тобі поліції та інших органів, що перешкоджали би справі. Ані конкурентів, як часто-густо бувало у дівчини під час гучних пограбувань, принаймні замовник завірив її у цьому і їй дуже хотілося у це вірити. Небезпека була головним чином лише в природньому ворожому середовищі, тобто небезпечною була атмосфера планети та ті істоти, що могли в ній вижити, але крадійка мала сумніви відносно того, що лише за кілька місяців на планеті встигли б виникнути цілком нові, пристосовані до надважких умов і небезпечні для людини життєві форми. Та все одно треба бути обережною.
Мабуть, Орину Лакі підвело те, що раніше їй ніколи не доводилося працювати у настільки екстремальних умовах. Здавалося, вона зважила все, що можна і не можна, коли обмірковувала, як саме здійснюватиме висадження, що треба врахувати, які пристрої з собою брати, як себе максимально убезпечити від цієї ртутної бридоти. Злодійка була впевнена на 99 відсотків, що нічого не забула, але ж той єдиний відсоток, якого бракувало... той самий закон підлості зіграв проти неї... і навіть двічі.
По-перше, ще під час приземлення вона зрозуміла, що в неї будуть досить серйозні труднощі з поверненням. Невеличкий одномісний корабель чекав на неї на орбіті, виставлений на автопілота. Висаджувалася Лакі на шлюпці, яку приховала недалеко від входу до бункеру, і на ній же повинна була знову піднятися на орбіту. Але нестійкі природні умови призвели майже до аварійної посадки, під час якої щось трапилось зі шлюпкою - щось дуже неприємне, судячи з хрусту ззовні, який почула дівчина, і блиманню тривожних сенсорів на панелі управління. Блимати вони невдовзі припинили, але Орина тепер була не впевнена, чи підійметься шлюпка знову. Чесно кажучи, вона дуже сильно злякалася - зостатися самій на цій клятій планеті було не те що страшно... це було жахливо і скоріш за все це був би її кінець. Корабельний комп’ютер, звісно, був запрограмований надіслати запит про допомогу куди треба у разі неповернення Орини вчасно, але поки прийде ця допомога, вона вже сто разів встигне померти якщо не від суворих природніх умов, то вже точно від голоду та спраги. Та й ще невідомо, чи ризикне «допомога» рятувати її з цього пекла. Кортіло перевірити шлюпку негайно, але бувала злодійка взяла гору над переляканою дівчиною і вирішила, що вже коли посадку здійснено, то треба довести справу до кінця, тим більше що спуститися під землю і забрати потрібне не дуже складно... а шлюпка якщо не зламана, то і пізніше злетить. Ох, хоч би злетіла...
Другою причиною нервувати став сигнал, що надійшов з терміналу біля входу. Хтось іще увійшов у систему майже відразу після неї. А значить, треба чекати на гостей. Це було цілком несподівано, адже конкурентів не повинно було бути. Можливо, це лише якісь випадкові «туристи», але вже дуже підозріла подібна випадковість. Не вірила злодійка у такі збіги обставин. Її «перлину» шукав хтось іще. Подумки осипавши прокльонами замовника, який її вочевидь надурив, дівчина стала готуватися приймати гостей. Ставити пастки було пізно - конкуренти напевне вже тут, зовсім близько. Залишалося лише взяти до рук зброю і знайти схованку, звідки можна буде напасти. Орина не знала кількості гостей, але зрозуміло, що вони теж про неї знають, тож сховатися буде на краще.
Вимкнувши ліхтаря на чолі шолому від свого захисного костюму, Лакі прислухалася і почула голоси з того боку тунелю, який щойно проминула. Дівчина скрипнула зубами - гість був не один, навіть не двоє, судячи з кількості голосів. Це було дуже, дуже кепсько. Серце шалено калатало, але у будь-якій ситуації Орина Лакі намагалася знайти зиск. І зараз вона побачила зиск в тому, що може використати транспорт, на якому прибули гості, у випадку, якщо її шлюпка таки зламалася. Але спершу від нежданих гостей треба було позбутися. Цікаво, хто вони і за чим прийшли? Невже справді конкуренти? Це було ймовірніше.
Дівчина причаїлася за рогом, обережно видивляючись у той коридор, де зараз блиснуло світло чужого ліхтаря. Пістолет був напоготові, але раптово виникла третя несподіванка після невдалої посадки та неочікуваних гостей. Орина відчула, як у темряві щось доторкнулося до її ноги, здригнулася від переляку і спробувала зрозуміти, що то є. І в наступну мить її раптово щось потягнуло за ногу так різко, що злодійка не втримала рівноваги і попросту впала, знайшовши себе у якійсь калюжі, яка під нею ворушилася і, начебто вивчаючи, обмацувала людину. Орина мало не стрельнула в цю калюжу, важко дихаючи від переляку, лише в останню мить зрозуміла, що цим себе видасть тим, хто проник у бункер. Якщо вже не видала шумом від падіння.