[Минуле] Завдання темного володаря. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

[Талір де Корлеоніс]

У стінах тісної каюти Талір доволі швидко занудьгував. Схоже було на те, ще це була каюта одного з пасижирів, оскільк тут вже були відносна чистота й порядок одразу, як його сюди відвели. Мабуть, того самого кошенятка, тому вона й сказала про "гості". Але тоді тут було надто чисто: він не знайшов тут ніяких її речей, окрім найбільш необхідних. Або вона їх вчасно забрала, або просто доволі аскетична натура.
Потім він астромив котячі вуха і слухав ті уривки корабельних бесід, що могли долетіти до його каюти. Але їх було доволі небагато, і в них теж не могло бути нічого цікавого. Тому, коли він почув кроки, а потому відкрився люк, він, на свій подив, зрадів появі Аліси.
Коли вона зайшла, вух вже не було, і ніщо не видавало його некотячого похождення.
- Краще подивлюся на вашу їдальню, - одразу відповів він. - А то розглядати одні й ті самі стіни цікаво лише перші декілька годин. Ви ж мені хочь папір з олівцем поверніть, або книжку дайте.
Втім, це не звучало так, ніби він якось скаржиться або жаліється. Скоріш просто як коментарі з приводу дивності його долі.
На коментар про "нікуди бігти" він просто підняв одну бров.
- Розслабся, - відповів він, - нікуди бігти я не збираюсь. - Хоча він би міг: якщо підгадати влучний момент і перетворитись, то є шанс узяти їх раптовістю. Але навіщо, якщо достатньо буде почекати на власну ж охорону? До того ж... - Навіть якщо я втечу з жилого відділу - ми летим посеред нічого на найближчі хтозна-скільки кілометрів, а уж на власному кораблі ви мене легко знайдете.
Він зробив паузу. Хм, йому спало на думку, чого це кошенятко так переживає з цього приводу.
- Це хто в вас на кораблі вже був такий нервовий? - спитав Талір.