[Минуле] Завдання темного володаря. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

[Амір Деліон]

Час та місце дії. Планети та космічний простір Прикордонної зони Незалежного сектору.

Опис.
Коли ти пірат, ти маєш завжди бути готовий до несподіванок. Наприклад, пограбування невеличкого транспортника з незнайомої планети може завершитися пошуками таємничого артефакту на межі Сутінкового Кола. Бо володар із найсумнівнішою репутацією не завжди той, ким його вважають, а коти... Такі коти.

Учасники. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

Обговорення

[Амір Деліон]

Другий рівень готовності до бою, штурмова група на позиції, усі системи напоготові. Ціль - невеликий вантажний корабель, що зовсім не виглядав добре захищеним. Все-ж, пірати, хоч би й найблагородніші, лишалися піратами. Хоча не так вже й рідко - можна сказати навіть, частіше, ніж хотілося б - команді "Чорного фенікса" доводилося ціною власного здоров'я та нервів витягати когось з неприємностей, зараз пірати планували звичайнісіньке пограбування. Врешті-решт, вантаж напевне застрахований, і для перевізників все це вартуватиме лише кількох неприємних хвилин і потому - кількох днів бюрократії.
- З якої вони планети?
- Не знаю. Корабель стандартний, сюрпризів бути не повинно, а звідки саме... Яка різниця?
- Не виявилося б, що вони везуть якийсь пісок...
- Вони нам завчасно не скажуть...
...Може, краще б там був пісок. А може, й ні. Врешті-решт, Амір вже не один раз потрапляв у халепу, але зрештою розумів, що зовсім про це не шкодує. Так чи інакше, пірати іще не знали, кого зустрінуть на невеличкому транспортнику з незнайомої планети і до чого це призведе. Зараз пірати лише налагоджували зв'язок із потенційною жертвою і Амір готувався до заяви на кшталт "ми не посягаємо на ваші життя, нам потрібний лише ваш вантаж".

[Аліса]

Аліса напросилася в штурмову групу. Відсиджуватися в машинному відділенні було нудно, тому що Рік як і раніше не бажав ділитися секретами корабля з «позаштатним співробітником», а після інциденту з Шамановим ще й безглуздо. Щоб розраховувати на кар'єру в проекті «Відродження», треба було обірвати всі зв'язки з піратами та намагатися працювати так добре, щоб про всі проступки забули. Відректися від друзів-піратів Аліса ніяк не могла, тому про успіх в проекті можна було забути. Але зараз це її не дуже турбувало.

Транспортні кораблі рідко чинили опір, якщо погоджувалися на стиковку, тому Аліса не сильно хвилювалася, чекаючи команди на штурм. І коли вона пролунала, зробила крок в шлюз однією з перших перших.
Команду і пасажирів належало замкнути в кают-компанії, щоб не заважали піратам спустошувати вантажний відсік. А після пограбування - залишити на кораблі. Піратів дійсно цікавив тільки вантаж. Так було б і зараз, якби Аліса не звернула увагу на чоловіка, який був схожий більше на пасажира, ніж на члена екіпажу. Їх погляди зустрілися випадково, і в його зелених очах Аліса замість звичайного в таких випадках страху побачила стриманий аристократичний спокій, з яким вже стикалася в очах принца Лейфа Ламдера і його рідних. А ще помітила, як інші зібрані в кают-компанії люди розташувалися так, щоб закрити зеленоокого ... ніби захищаючи його.
- Назвіть своє ім'я і посаду, - попросила Аліса, відчувши, що її інтерес непоміченим не залишився.
Інші пірати, які стояли поруч з нею і блокували вихід, тепер теж звернули увагу на пасажира.

[Талір де Корлеоніс]

Коли пірати атакували корабель, Талір швидко зрозумів, що це може обернутися страшною халепою. Звичні міри обережності - максимальні, які він міг собі дозволити без того, щоб привертати до себе сторонню увагу - не були зараз достатні, щоб відбити піратський напад. Оцінив сили - свої та нападника - він вирішив, що сенсу зображати відчайдушний опір нема і дав наказ на стикування. Все одно ті цінності, які були присутні на вантажнику, може й мали велику ціну для піратів, але не для нього, і якщо пощастить, все обернеться лише невеликими матеріальними збитками.
Доля, однак, вирішила розпорядитись інакше - і коли його помітили нападаючи, стало зрозуміло, що ховатися за спини своїх підлеглих було вже пізно. Він уважно оглянув штурмуючих. Йому стало трохи прикро, коли він помітив котолюдину - дівчину з пурпуровими очима - серед ворожой команди. Одна справа, яко б це були лише люди або інші кетлорди, але відступатися перед якимось котолюдьми було для нього неприємно. Однак він, звичайно, цього не виявляв.
Годі було й думати приховати свій статус поміж команди корабля тепер, коли на нього звернули увагу. Він завжди мав вигляд типового аристократа, і хоча така його харизма часто допомагала в політиці, тут і зараз вона не давала йому змоги зіграти іншу роль без попередньої підготовки. Але якщо вони не впізнали його самі - це було добрим знаком.
Власне ім’я краще було не використовувати - вони могли хоча б чути про нього, навіть якщо не знають його зовнішності. Він швидко перебрав у своєї пам’яті відомих йому малого статусу феодалів його планети. Хтось з тих, хто не буде підіймати крик, навіть якщо інцидент вийде за межі кораблю и чутки дійдуть до нього.
- Барон Джакомо де Верде, - нарешті відповів він незворушно, немовби він не роздумував в цю секунду, а просто витримав гідну його паузу. Команда, звісно, й очами не блимнула, слухняно пітримавши легенду.

[Амір Деліон]

"Тут є з чого поживитися, але головне не це. З ними пасажир, і він якийсь місцевий аристократ. Може... Отримаємо ще трохи зиску з цієї справи?" - відволікатися від грабунку пірати не стали, капітану просто швидко відправили повідомлення.
Яке змусило його сильно замислитися. З одного боку, вассалітет - навіть не родина - не втратить багато на викупі, а коли твоє життя в основному складається з боїв і вештання космосом, грощі зайвими не бувають. З іншого... З Лейфом усе закінчилося не так вже й погано, але політичні інтриги у монархічному суспільстві зовсім не прийшлися піратам до смаку. Тоді пірати самі не напрошувалися на неприємності - так, вони просили за принца викуп, але якби й ні, самого того факту, що Лейф опинився на "Чорному феніксі", було цілком достатньо, аби вплутатися у те, що коїлося тоді на Ладкелармі - але зараз просто лишити пасажира на кораблі і не думати про те, хто може його переслідувати і кого може переслідувати він сам, було цілком можливо...
- Хто не резикує - той не п'є шампанського, авжеж? - Звичка інколи звертатися до самого себе залишилася в Аміра іще з Теплиці - і з того ж часу його дратувала. Пірат сподівався, що скоро це минеться.
"Згода. Спробуємо."

- Вам доведеться пройти з нами. Не бійтеся, ніхто не завдасть вам шкоди. - Спрямований на, як він назвав себе, Джакомо голкомет промовисто свідчив про імовірність протилежного, але якщо аристократ більш-менш знався на зброї, то міг би зрозуміти, що щось подібне зазвичай використовують не щоб вбити людину, а усього лише щоб приспати на кілька годин і тим самим знешкодити. Тим більш, що пірати навряд-чи мали б якийсь зиск з того, щоб отруїти можливого полоненого.

[Талір де Корлеоніс]

Звичайно ж, справа повинна була повернутися найбільш неприємним способом з усіх можливих. Він в покосився на голкомет з удаваним виглядом легкого подиву та невдоволення. Які гуманні пірати - не пожалілися на нейтралізуючу зброю водночас із звичайною вогнепальною.
Насправді адреналін в його крові значно підскочив, і це можна було помітити, незважаючи на його позерську акторську гру - хоча б по тому, як розширилися його очі та як сильно він стиснув губи. Але він добре зміг сховати свій переляк за маскою, здавалося, недоречно спокійної для таких умов чи навіть жартівливої поведінки. Звісно, він зрозумів з перших же слів пірата, що зараз станеться.
Але пірати, в свою чергу, не розуміли зовсім, з чим вони зв’язалися, коли вирішили його захопити. Це якийсь невеличкий барон не зможе їх потім дістати. А ось для нього це не було чимось складним. Головне було зараз - продовжувати підтримувати свою гру, а всі сюрпризи залишимо на потім.
- Маю надію, клопів у вас на кораблі нема? - все с тою же ледве помітною ноткою глузування спитав він, слухняно йдучи за своїми конвоїрами. Фактично, він балансував зараз на той межі, де він не порушував жодного слова піратів, але водночас тримав себе як людина, що була вище них всіх і пречудово це розуміла.

[Аліса]

Алісі стало ніяково від того, що вона перша звернула увагу на барона, і тому його взяли в полон. А могли б залишити на кораблі. Сперечатися з рішенням капітана вона не збиралася, і знала, що безпеці бранця нічого не загрожує, але від уколу совісті це не рятувало. Амір сам колись зізнавався в тому, що розуміє: піратство - це погано. Але Алісі подобалася романтика піратського життя, на кораблі Аміра вона відчувала себе серед друзів і розуміла: жити по-іншому вже не зможе. Тому темну сторону піратства Аліса прийняла разом з романтичною.
Джакомо прийняв «запрошення» спокійно, як і годиться аристократу. Це було гідно поваги.
Після знайомства з королівською сім'єю планети Лакделарм Аліса вже не судила про аристократів так само поверхнево та однозначно, як раніше. Тепер вона бачила в них людей, які живуть за іншими правилами. Тому питання барона її зовсім не образило.
- У нас немає ні клопів, ні щурів, - спокійно відповіла Аліса. - Каюти нашого корабля не можна назвати розкішними, але ми постараємося зробити ваше перебування у нас комфортним.
Аліса сказала це абсолютно щиро, водночас не опускаючи зброї. Вона справді готова була взяти на себе турботу про барона де Верде, як колись про принца Ламдера.

Пірати привели «барона» не в похмуру камеру, як можна було очікувати від піратів, а в двомісну каюту, як обіцяла Аліса. Обстава в ній була дуже скромна, але це все одно була каюта. Перш, ніж залишити його одного, ретельно обшукали в пошуках зброї, яку він міг ховати якраз на подібний випадок.
- Капітан зараз... зайнятий, - повідомила Аліса, коли обшук був завершений. - Але думаю, скоро він буде готовий з вами поговорити. А поки, якщо вам що-небудь потрібно, скажіть, я постараюся зробити так, щоб ви відчули мінімум незручностей у нас... у гостях.
Напевно, мова ця звучала нерозумно. Але Аліса не знайшла інших слів. Джакомо де Верде був їй симпатичний тим, що не втратив самовладання при зустрічі з піратами, і вона хотіла полегшити його положення, наскільки це було можливим.

[Талір де Корлеоніс]

Ні клопів, ні щурів, кажете. Щури б якраз навряд би чи його збентежили, і, мабуть, цю вертикальнозіницеву дівчину теж, якщо вона спокійно відноситься до національної кухні. "Джакомо" помітно посміхнувся у відповідь, і вже хотів пожартувати про це, але стримався - якщо бесіда перейде на таку тему, йому знадобиться бути дуже обережним, щоб не видати своб видову приналежність. Хоча б зараз це могло б зіграти йому і трохи в іншу сторону - якщо він скаже дівчини, хто він, вона, ймовірно, буде набагато більш прихильною до нього... але тут були дві проблеми.
Перша - він був майже певний, що її капітан теж не людина. В іншому разі, хто би став тримати таку вразливість в обороні на кораблі?
Друга - вона і була прихильною. Якось занадто прихильною для пірата, якого цікавлять лише гроші, що можна струсити з феодала. Це походило на те, що вона знає насправді більше, ніж зізнається. Або вона все-ж таки унюхала крізь маски, що він кіт - і це б стало потенціальною проблемою... або вона впізнала його, і тоді відкупитися малим не вийде, і взагалі це було б найбільш кепським варіантом з можливих.
З висновками він не спішив, але було варто обережно промацати тему. Він, не поспішаючи, огледівся навколо себе. Кошеня не обмануло про "гості": це й справді виглядало як одна з кают самих піратів. Звісно, порівняно з його власним кораблем тут не вистачало комфорту, але він би чекав гіршого. І це розбуджувало його підозрілість, так що радий він був таким умовам набагато менше, ніж вони, можливо, очікували.
- У гостях? Надзвичайна гостинність для тих, хто годує себе грабунками та викраденнями, - з цікавістю помітив він, оглянувши каюту - немовби недбало, але всередині нього ніби була стиснута пружина.

[Аліса]

Зі зброї у бранця знайшовся тільки пістолет. Звичайнісінький. Пірат, який проводив обшук, швидко дав його Алісі, тому що вона стояла ближче за всіх. Більше обшук нічого не дав. Аліса сунула зброю в кобуру від голкомета, який тримала в руках. Користі від бойового пістолета для Аліси все одно було мало.
Каюта була скромною, але чистою. І ніяких речей, які можна використати для втечі, по кутах не валялося.
- Ми пірати, але не вбивці, - відповіла Аліса «барону». - Ми заробляємо грабунком, але ми проти зайвої жорстокості. Для того, щоб пограбувати, не обов'язково вбивати, досить вистрілити транквілізатором. А викраденого не обов'язково замикати в найтемнішій камері, вистачить і звичайної каюти. Якщо вам щось знадобиться, покличте мене, я буду поруч.
З цими словами вона зачинила люк і сіла на підлогу. Голкомет вона поклала поруч з собою.
Звукоізоляції в каюті не було, і «Джакомо» міг почути розмову піратів.
- Береш на себе першу зміну? - спитав чоловічий голос.
- Так, - відповіла дівчина. - Може, побудеш зі мною? Якщо він зараз і правда щось попросить тільки потім, щоб врізати мені та втекти, недобре вийде.
- На що він тобі потрібен? Нехай сидить один. Люк-таки не зламає.
«Я перша його помітила. Значить, винна в тому, що він тут», - подумала Аліса. Але вголос сказала:
- Не хочу нового ворога заводити. Може, якщо ми з ним чемно, він потім мститися не буде.
- Ну, сама будеш його обслуговувати, якщо так хочеш. Я тут посплю поки. Втомився по кораблю лазити. Знадобиться увійти, буди.

[Амір Деліон]

Вантаж, що перевозив захоплений корабель, напрочуд швидко пересунувся до трюму "Чорного Феніксу". Однак, на диво, пірати не стали чіпати ані оснащення корабля, ані запаси їжі та медикаментів. Навіть не стали виводити з ладу чи розмонтовувати турелі, як зазвичай робили перед тим, як полишити пограбований корабель: навряд-чи перевізники стануть обстрілювати корабель, на якому залишився їхній пасажир. Тож перевізники мали змогу хоч і без нічого та, можливо, з ганьбою, але відносно безпечно дістатися пункту призначення.
Незважаючи на висновок про те, що атакувати після відстикування їх не стануть, пірати усе рівно поспішили вшитися з місця зіткнення. Далі - вимагати і в подальшому отримувати викуп і збувати награбоване - у вільному порядку... Хоча, краще почати з викупу: не варто нав'язувати пану барону свою гостинність довше за необхідне.
Саме з такою думкою Амір попрямував до каюти, де тримали полоненого.
...Амір на вході за пістолет не хапався, але він був озброєний, і це було чудово помітно. Та й ззовні каюти вартували двоє піратів. "Джакомо" міг вчинити спробу втечі, але ймовірніше за все, це завершилося би порцією транквілізатора, і навряд чи чоловік міг не розуміти цього.
- Давайте одразу до справи. Мені потрібні позивні, аби зв'язатися з вашим баронатом, і потрібно, щоб ви засвідчили, що ви живі й знаходитеся тут. Гадаю, нам обом піде на краще, якщо ми припинимо наше знайомство якнайшвидше.

[Талір де Корлеоніс]

Коли за Алісою закрився люк, Талір вже з чистим нерозумінням в очах подивився їй услід. Цікаво, чому вона першою справою відповіла щодо вбивств. Невже через той його пістолет її думки пішли таким дивним чином? Потім хмикнув и трохи розслабився.
Ті "прояви гуманності", що вона називала, насправді пояснюються звичайнісінькою практичністю. Мало хто стане вбивати заради пограбунку хоча б тому, що тоді піратів шукали б набагато активніше. І якщо в них і справді більш нікуди запирати полоненого, каюта і справді цілком логічний вибір. Справжня гуманність - це не бути піратом.
Здається, дівчина водить за ніс саму себе. Але навряд чи вона гарна актриса, і якщо вона просто не зрозуміла, що він мав на увазі під цим питанням, то це добрий знак. А розмова її, що була чутна скрізь стіни, остатньо запевнила, що принаймі це кошеня повністю безпечне.
А ось з капітаном ще доки що нічого не було відомо.

...Коли капітан зайшов в каюту, він міг помітити, як в першу мить в очах Таліра промайнуло здивування. Не кетлорд. Звичайнісінька людина, що задля чогось тримає кошенят у власній команді. Але потім він швидко зрозумів, що занадто поквапився з висновками: з тим же успіхом котом міг бути хтось з його підлеглих.
Але капітан йому сподобався - настільки, наскільки Талір взагалі міг сказати, що йому сподобався пірат. Ця людина говорила чітко, зрозуміло й по справі, а це була достатньо рідкісна риса, щоб почати її по-справжньому цінувати. Відповів він так само, без зайвих слів.
- Дайте, де і чим писати, і я запишу код планети та позивні моєї охорони. Місто зустрічі вирішите з ними, а доки що нам обом буде краще, якщо цей епізод не буде афішований, тому залишайтеся на орбіті. Коли встановите канал зв’язку, на кожне ваше повідомлення я буду ставити свій цифровий підпис.
Зараз і справді було в інтересах обох, щоб все пройшло швидко і якомога тихіше. А що буде після його звільнення - то буде вже інша справа.

[Амір Деліон]

Взагалі то Амір і не очікував від "Джакомо" реакції на кшталт тієї, що виявляв свого часу Лейф: врешті-решт, "барон" дорослий і розуміє, що відбувається. Тим не менш, спокійна, виважена відповідь його усе ж здивувала. Не було схоже на те, що полонений не вперше потрапляє в таку халепу. Скоріше просто людина, що не втрачає самовладання, що б не підкинула їй доля. Такі люди завжди викликали повагу.
Амір простягнув "барону" порожній записник та погано загострений короткий олівець - писати можна, але когось поранити дуже складно.
- Радий, що ми прийшли до взаєморозуміння. Постараємося владнати цю ситуацію якнайшвидше і привертаючи до цього якнайменше уваги.
...Однак коли пірати з'ясували, де знаходиться планета, стало очевидно, що швидко не вийде: летіти до місця призначення було щонайменше тиждень.

[Аліса]

Алісі подобалося слухати, як Амір веде переговори. Одного разу він і їй зробив подібне «пропозицію, від якої неможливо відмовитися». З точки зору полонянки, якою вона тоді була, звучало досить стрьомно, але з точки зору пірата ... було в цьому щось витончене і красиве. Професійне, якщо можна так висловитися. Аліса пишалася капітаном. Але і почуття заручника розуміла, тому що сама через подібне пройшла. Тоді Каміл дуже допоміг їй не втратити від страху голову, і вона, у свою чергу, намагалася так само допомагати іншим.

«Барона» залишили одного на кілька годин. Точного часу він не знав. Аліса відкрила двері тільки коли пролунав сигнал до обіду.
- Прошу вибачення, барон. Ви віддасте перевагу обідати тут? Або в їдальні? Якщо бажаєте пройтися по кораблю, прошу слідувати за мною.
Аліса недбало тримала в руках голкомет, а пістолет, який вилучили при обшуку, лежав у неї в кобурі. Другий охоронець теж був при зброї.
- Бігти вам нікуди, - пояснила Аліса про всяк випадок. - Житловий блок зараз ізольований від інших відсіків корабля, тому покинути його ви все одно не зможете. До їдальні звідси недалеко, і немає сенсу тримати вас під замком протягом усього польоту. Але вибір за вами, якщо хочете, я принесу обід у вашу каюту.

[Талір де Корлеоніс]

У стінах тісної каюти Талір доволі швидко занудьгував. Схоже було на те, ще це була каюта одного з пасижирів, оскільк тут вже були відносна чистота й порядок одразу, як його сюди відвели. Мабуть, того самого кошенятка, тому вона й сказала про "гості". Але тоді тут було надто чисто: він не знайшов тут ніяких її речей, окрім найбільш необхідних. Або вона їх вчасно забрала, або просто доволі аскетична натура.
Потім він астромив котячі вуха і слухав ті уривки корабельних бесід, що могли долетіти до його каюти. Але їх було доволі небагато, і в них теж не могло бути нічого цікавого. Тому, коли він почув кроки, а потому відкрився люк, він, на свій подив, зрадів появі Аліси.
Коли вона зайшла, вух вже не було, і ніщо не видавало його некотячого похождення.
- Краще подивлюся на вашу їдальню, - одразу відповів він. - А то розглядати одні й ті самі стіни цікаво лише перші декілька годин. Ви ж мені хочь папір з олівцем поверніть, або книжку дайте.
Втім, це не звучало так, ніби він якось скаржиться або жаліється. Скоріш просто як коментарі з приводу дивності його долі.
На коментар про "нікуди бігти" він просто підняв одну бров.
- Розслабся, - відповів він, - нікуди бігти я не збираюсь. - Хоча він би міг: якщо підгадати влучний момент і перетворитись, то є шанс узяти їх раптовістю. Але навіщо, якщо достатньо буде почекати на власну ж охорону? До того ж... - Навіть якщо я втечу з жилого відділу - ми летим посеред нічого на найближчі хтозна-скільки кілометрів, а уж на власному кораблі ви мене легко знайдете.
Він зробив паузу. Хм, йому спало на думку, чого це кошенятко так переживає з цього приводу.
- Це хто в вас на кораблі вже був такий нервовий? - спитав Талір.

[Аліса]

- Запитайте у капітана, - відповіла Аліса на прохання про папір та книгу. - Якщо він дозволить, я принесу вам планшет.
Навряд чи планшет без підключення до мережі міг бути корисний під час втечі, але без дозволу капітана Аліса не збиралася нічого видавати.
- Я рада тому, що ви це розумієте, - Аліса навіть посміхнулася, коли «барон» сам обгрунтував безвихідність свого становища.
Зрозуміло, Аліса насамперед згадала принца Ламдера. Але про це точно не варто розповідати.
- Були ... всякі, - відповіла вона. - Люди по-різному реагують на пропозицію капітана, але ні про кого з них я не можу розповісти. Ми не називаємо імен тих, за кого отримали викуп. Всі договори залишаються тільки між нами, і якщо історії набувають розголосу, то точно не через нас. А ви сміливий і не втрачаєте самовладання у важку хвилину. Такі, як ви, зустрічаються рідко. Це гідно поваги. Я на вашому місці свого часу тряслася, як осиковий лист.

Їдальня була звичайнісінька. Таку можна зустріти на різних кораблях. Пірати сиділи за одним великим довгим столом, але Талір не знав, обідають вони в одну зміну або в кілька, тому розмір піратської команди визначити не міг.
«Барона» посадили за цей же великий стіл. З одного боку від нього сіла Аліса, з іншого другий охоронець. Голклмет Аліса поклала так, щоб можна було в будь-який момент їм скористатися, але ніяких інших запобіжних заходів вжито не було. Їжа була смачною, майстерно приготовленою, але простою. Кок добре знав свою справу.
За столом пірати поводитися як звичайнісінька команда будь-якого нормального корабля. Вони зовсім не були схожі на розбійників. Розмовляли про щось несуттєве, жартували. На Таліра іноді поглядали з цікавістю, але ніхто не сказав йому ні грубого слова, ні нагадав про його положенні бранця. Навіть ніж і виделку видати не побоялися. Правда, ненав'язливо простежили, щоб з собою він столове приладдя не забрав. Серед тих, кого він бачив, були в основному люди. Крім Аліси Талір міг помітити тільки одного «кошеня». Пахло, правда, ще й котом. Звичайнісіньким чотириногим котом. Напевно, саме завдяки йому на кораблі не водилися щури.

[Талір де Корлеоніс]

Талір кивнув на відповідь Аліси: вона, мабуть, і справді не мала на таких дозвіл повноважень. Хоча його здивувало запрошення спитати його самостійно, але не через Алісу. Але хтозна, як саме тут в них заведено.
- А де і коли його можна знайти? - перепитав він, роздивляючись обличчя інших піратів. Потім обережно принюхався. Здається, тут були ще якісь кошенята, або принаймі одне, але кетлордів не було. Зовсім. Він би зрозумів, якщо б такі тут з’являлися хоч іноді. Якщо капітан тримає котолюдей в команді, незважаючи на те, як вони відносяться до своїх лордів... це дуже нерозумно з його боку.
Він запам’ятав цей факт. Можливо, пізніше буде привод цим скористатися.
На комплімент Аліси Талір посміхнувся. Дякувати, звичайно, не став, але було помітно, що йому було приємно це чути. Тим паче, було чутно, що це було сказано щиро.
- Я все-ж таки дворянин, - відповів він після паузи - дещо тихше, ніж він говорив перед цим. - Я повинен бути прикладом для свого народу, і тим паче повинен вміти зберігати холодну голову. В мене взагалі нема такой розкоші - боятися чогось.
Він став трохи серьознішим. Мабуть, якщо б він мав хоч трохи менше сміливості й рішучості, він би не досяг й десятої частки того, що мав зараз.
- Хіба ти можеш собі уявити собі, наприклад, графа, що труситься від переляку перед урочистою промовою? Або короля, що невпевнено каже "Мабуть, буде краще все-ж таки відправити військо в бій?" Це було б смішно.

[Амір Деліон]

До запаху кота незабаром додався і сам кіт. Рудо-смугасте кошеня-підліток вилетіло з кухні, як із гармати, тримаючи в зубах котлету. За ним так само вилетіла літня жінка з величезним тесаком для м'яса у руці. Усі, хто потрапив на траєкторію руху милої парочки або знаходилися близько до неї, відсахнулися або й відбігли подалі. І недаремно: зрозумівши, що кіт її все-ж обігнав, жінка жбурнула тесак кудись в той бік, куди побіг кіт. На щастя, м'ясницький тесак не був призначений для метання і не відзначався унікальними аеродинамічними властивостями, тож впав за кілька метрів, лише трохи пошкодивши покриття підлоги.
- Якщо цей бісів кіт не припинить лазити на кухню, я з нього зготую котлети! - Жінка - вочевидь, кок - видихнула, підхопила тесака і повернулася до камбузу.
"Бісів кіт" тим часом вмостився на колінах у Каміла - другого "кошеня" у команді - і радісно доїдав свій трофей.
- Ну просто диво, в мене тепер усі коліна у смальці. Гей, друже, може усе-ж поїси на підлозі, - пробурмотів хлопець, проте зганяти кошеня не став.
- Масу - своєрідна жінка, - пояснив охоронець пошепки, ніби виправдовуючись перед полоненим. - Проте вона чудово готує.

...Котлету кіт доїв швидко, після чого зліз із замурзаних штанів Каміла й попрямував на прогулянку їдальнею. А точніше - до Таліра. Чи-то Мі-Кун, як його назвав хтось з піратів, просто зацікавився новим обличчям, чи-то вгадав у чоловікові "свого", чи-то просто рушив до Аліси і зацікавився її новим знайомим - хтозна.

Амір з'явився у їдальні як-раз після епічного підкидання Масу. Подивився на ніж, що стирчав з підлоги, звів очі горі, але нічого не сказав: за довгі роки роботи з піратами, кок жодного разу нікого не поранила, а те, що вона має таку от погану звичку - що-ж, усі ми не ідеальні.

[Талір де Корлеоніс]

Талір ще говорив щось, коли його погляд зупинився на рудому коті; звичайнісінькому коті, але все одно лорд відчув до нього симпатію - все-ж таки родич в якомусь сенсі. Потім в приміщенні їдальні з’явилася кухарка, і Талір зупинився на півслові, а в лиці змінився так, що, якщо б його погляд був матеріальним, він прорізав би дірку в будь-кому, хто б попався на шляху.
Талір лише через декілька секунд, коли коту вже нічого не загрожувало, зрозумів, що виступив вперед, а один з охоронців ненав’язливо тримав його за руку, зупиняючи його. Талір встав спокійніше, обережно звільнивши руку, й почекав, доки його відпустять.
Він одразу почав подумки картати себе за цей одномементний порив до дії. Коти були однією з його головних слабкостей, але тепер він просто необачно видав це власним ж "охоронцям" - причому безо всякого гарної причини на це. Він не атлет, щоб спіймати та утримати тесака на льоту. Але... будь-якої стриманості є межа. Це ж кіт. Не можна так з котами.
Він не став нічого говорити - хоча йому й було що. Але його думки з приводу того, що тільки що сталося, були пречудово зрозумілі завдяки всьому його вигляду. Його погляд був холодним, як дотик сталі, і пом’якшився, лише коли він помітив, як кіт підійшов до нього. Ну, спасибі. Хоча б один друг в нього є, навіть тут, у полоні. Він підняв кота на руки, відчувши лоскотання вусів на його руках і тихе муркотіння.
Кіт виглядав просто прекрасно. Ці люди просто не заслуговивали його на своєму кораблі.

[Аліса]

- Капітан обідає разом з командою, - відповіла Аліса. - Ви зможете поговорити з ним в їдальні.

- У нас бували різні люди. Всі реагували по-різному, незалежно від походження. У небезпечних обставинах кожен показує справжнє обличчя, і не завжди воно приємно.
Продовжити розмову вони не встигли, тому що шлях до їдальні скінчився.

До витівок кока пірати давно звикли. Навіть кіт ніби не сприймав загрозу серйозно, а тільки підтримував гру. Незнайомий чоловік цілком міг злякатися, тому в Таліра не стали стріляти транквілізатором, а тільки утримали на місці.
Алісу реакція «барона» здивувала. Злякався він не за себе, а за кота.
Аліса подивилася в очі «Джакомо». Вертикального зіниці в них не було, а колір хоча і був незвичайний для людини з Землі, міг бути нормальним для людини з його планети. Може, на його планеті поширений культ Кішки? Аліса вирішила запитати про це пізніше.
Здається, на цей раз обійшлося. Аліса зітхнула з полегшенням, коли «барон» дав зрозуміти, що не збирається робити дурниць. Але його погляд вона запам'ятала і подумала, що не хотіла б помінятися з ним місцями. Їм пощастило, що бій закінчився на користь піратів.
- Капітан тут, - сказала Аліса, коли увійшов Амір. - Можете поговорити з ним про планшет. Може бути, він навіть дозволить вам вільне переміщення по житловому відсіку, якщо ви його попросите.

[Талір де Корлеоніс]

Кетлорд тільки посміхнувся у відповідь на погляд Аліси. Дивись-дивись. Все одного вона нічого не знайде, доки він сам не захоче.
Він обережно перемістив кота собі на плече. Кіт з охотою обернувся навколо нього, але швидко вирішив, що з нього достатньо височини й спустився вниз, стрибнувши спочатку на Алісу, а потім на підлогу. Талір проводив кота поглядом, доки не запевнився, що той в порядку й більш нічим в травину кидатися не збираються, й повернувся до капітана, спіймавши його погляд. Вони вже віталися сьогодні, тому він добразу перейшов до справи.
- Хотів вас спитати, капітане. Я хотів би отримати що-небудь для читання, щоб не нудьгувати одному в каюті. Електронну книгу або планшет.
"Інакше я буду змушений тільки й робити, що роздумувати про втечу," - подумки додав він. Про вільне переміщення все-ж таки питати не став. Кошеня була занадто м’якою й могла недооцінювати потрібність таких обмежень; він мало що міг поки сказати про капітана, але той, у свою чергу, такого враження не складав. Він вже розумів, що ця команда дуже відрізнялася від більшості розбійників, з якими йому доводилося спілкуватись, але все-таки остаточно він тримав дистанцію й не вірив цьому вигляду до кінця. Пірати є пірати.

[Амір Деліон]

Якщо під час перемовин Амір мав серйозний, діловий, можна сказати, вигляд, то зараз, посеред своїх, виглядав, як звичайнісінький член команди. Просто зголоднілий хлопець, якого зараз очевидно більше цікавили котлети, аніж майбутні перемовини щодо отримання викупу. Водночас, хоч він і не тримав перед собою голкомет, чоловік був озброєний, і щось підказувало, що він зможе швидко зреагувати, якщо щось піде не за планом.
- Можна. Скажіть тільки, що вам закинути, принаймні, якого жанру? Надати вам доступ до мережі, самі розумієте, ми не можемо - та й навряд-чи з цього вийшло б щось путнє посеред космосу - а якщо я чи хтось з хлопців підбиратиме на свій смак, навряд чи вам буде цікаво. - Це не прозвучало, як насмішка. Аміру дійсно було не все рівно - тим більш, що не було такої вже великої різниці, що завантажити на той планшет. Пірат навіть не подумав про те, що Талір міг сприйняти питання, як особисте... Хоча навряд-чи пірати могли б отримати якийсь зиск з літературних уподобань "барона".

[Талір де Корлеоніс]

І справді - питання Таліра капітан сприйняв цілком нормально й не виявив навіть найменшого здивування. Хоча це можна було зрозуміти, якщо в них мала команда. Тоді в них й справді було щось схоже на "сім’ю", хоча б там й не було, звісно, багатьох складових справжніх хоча б дружніх стосунків.
Він подумки підрахував, скільки приблизно в їдальні було розумних істот. (Може, є сенс не рахувати кухарку, а замість неї узяти в список кота?) Мабуть, це й справді були всі, хто жив на кораблі, за винятком декількох вірогідних вартових. Запам’ятаємо.
На питання він відповів лише після помітної паузи. Талір багато читав, але водночас мав перебірливий смак, і назвати щось конкретне він зміг не одразу. Від ідеї назвати конкретні імена він відмовився, вирішивши дати більш загальні вимоги. Не сподобається - не таке й страшне діло.
- Я чималий шанувальник історичного роману, - нарешті запропонував він. - Особливо того, що був написан в докосмічну епоху.
В книгах таких планет і часів був якийсь масштаб, якого часто не вистачало літературі більш розвинених кутків космосу. Звичайно, було таких в мережі теж набагато менше, але хто шукає, той завжди знайде.

[Амір Деліон]

- Згода. Спробуємо знайти.
Трохи згодом, як Амір і обіцяв, Таліру видали простеньку недорогу електронну книгу, що навіть технічно не передбачала вихід до мережі. Замість цього на неї були завантажені кілька історичних романів - абсолютно різного походження, щодо деяких Талір навіть навряд чи міг би здогадатися, з якої планети вони походять. Щоправда, деякі з книжок були очевидно перекладені автоперекладачем - і не всім це пішло на користь - а деякі були поганецько відскановані.
Крім того, Талір міг знайти трохи технічної літератури і кілька книжок зовсім інших жанрів - вочевидь, до нього девайс комусь належав, і той не захотів чи полінувався видаляти свою колекцію. Також серед встановлених програм були простенькі текстовий та графічний редактори. Свої записи попередній власник усе-ж видалив, але кілька збережених зображень лишилося: замальовки нашвидкуруч чогось технічного і усілякі дурнички на кшталт квіточок і невизначених тваринок.

[Аліса]

Два дні польоту пройшли спокійно. Пірати охороняли Таліра по черзі. Регулярно виводили в їдальню і в дальній кінець коридору, але прогулятися кудись ще ніхто, крім Аліси, не пропонував. Алісу Талір бачив тільки в їдальні. Вона була з ним привітна, але надовго біля нього не затримувалася, поки не настала її зміна.

Замість вже знайомого сигналу на обід на цей раз включився сигнал тривоги.
- Увага! - рознеслося по гучному зв'язку. - Небезпека розгерметизації житлового відсіку! Всім залишатися в каютах і закрити люки ...
Аліса увійшла в каюту Таліра через кілька хвилин після оголошення. З собою вона принесла два скафандри, один з яких віддала Таліру.
- Сподіваюся, не помилилася з розміром. Прошу вибачення за наші технічні неполадки. Піратський корабель, в бій вступати доводиться часто, а провести ремонт можливо не в кожному порту.
Вона замкнула за собою люк.
- Ви ж не будете заперечувати, якщо я на час тривоги залишуся з вами? Може, скафандри й не знадобляться, але нехай будуть про всяк випадок.
Було зрозуміло, що питання поставлене з ввічливості. Нікуди йти Аліса не збиралася. Можливо, у неї був наказ забезпечити безпеку «барона», а запитала дозволу вона тільки щоб не здатися грубою. Хоча, пірата це не повинно було хвилювати.
Аліса зайняла вільну койку. Зброю дівчина не виймала, але вона напевно була при ній.
- Ремонт не повинен зайняти багато часу.

[Талір де Корлеоніс]

Здається, пірати не пожаліли зусиль на те, щоб підібрати свому полоненому якусь книгу до вподоби. Це вже було схоже не на полон, а на достатньо нормальний двох-трьохзірковий готель, якщо не зважати на неможливість залишити цю скромну територію. Цікаві люди. Може, вони й справді вважають себе робінгудами, і потім будуть роздавати кошти бідним? Треба буде спитати про це кошеня. Здається, вона не буде проти розповісти.
У той самий час, в Таліра й справді був не дуже звичайний смак, й літературу йому віднайшли, яку змогли. Щось погано переведене, щось з великою кількістю помилок - як синтаксичних (ймовірно, від помилок розпізнавання скану), так і фактичних. Талір ставив в таких місцях помітки - на його радість, программа для читання це дозволяла. Також він підозрював, що насправді там було навіть більше вигадок, ніж він мог віднайти, але для цього треба було знати історію цих планет краще.
Але все-ж таки декількох авторів він запам’ятав.

Талір сидів у своїй каюті й читав, коли пролунала тривога. Він без охоти заблокував екран планшета - він тільки встиг почати нового автора. І взагалі, чим менше подій, доки вони доберуться до планети, тим краще. Не хотілося б, щоб хто-небудь інший спробував перехопити корабельне майно чи ще щось інше в схожому дусі.
Він узяв скафандар в руки й трохи повертів його, потім обережно поклав біля себе. Це, звісно, була дешевка, яку не можна було порівняти з його спражнім скафандром, але принаймі він міг дати тимчасовий захист, а питання краси й зручності тут зовсім не головні.
- Не проти, - трохи задумливо кинув він у відповідь, хоча його голова була більше зайнята тим, що могло статися з кораблем. Він не розбирався в техніці, але він не бачив такі аварії часто. Здається, піратство було для них не таким вже й прибутковим ділом.
Оголошення стихло. Мабуть, всі, окрім техників, сховалися по каютам. Але відключатися тривога, звісно, не спішила, і можна було помітити червоний блиск світлодіодів.
- До речі, я думав тебе спитати, - почав Талір, не повертаючи голови. - Як тебе взагалі занесло в пірати? В тебе характер зовсім не відповідний для такой "професії".
В іншій ситуації він би не став би й намагатися вести такі розмови із власним наглядачем. Але летіти йому було ще довго, а читати він хоча й любив, займатися днями лише чимось одним все-ж таки нудно. Водночас, з Алісою йому було тут сидіти ще довго, а зберігати повне мовчання теж було б дивно.
До того ж, йому взагалі була властива цікавість.

[Аліса]

Історія про те, як Аліса стала піратом, була таємницею хіба що для родичів. На роботі ходили різні чутки, але Аліса не поспішала їх спростовувати або підтверджувати. Чим більше пліток, тим важче докопатися до правди. Приховувати свою історію від «барона» Аліса не вважала за обов'язковим. Навряд чи «Джакомо», як тільки звільниться, піде доповідати її матері, чим насправді займається Аліса в проекті «Відродження». Навряд чи він взагалі коли-небудь дізнається, де Аліса працює «офіційно» і де живе її мати.
- Капітан взяв мене в полон. Не так, як вас, за мене нікому заплатити викуп. Капітану була потрібна інформація, яку я перевозила, - Аліса торкнулася рукою чола, маючи на увазі імплант. - Мій замовник, як потім з'ясувалося, мав намір мене вбити після отримання інформації, так що Амір врятував мені життя, коли викрав. А потім ми вирішили працювати разом, тому що зійшлися в переконаннях.
Аліса розповідала це так само буденно, як інша людина могла б розповідати історію свого пристрою в який-небудь офіс.
- А ви... перший раз потрапляєте в подібну історію? - питання було поставлене не тільки для підтримки розмови. Алісі дійсно було цікаво. - Одне тільки походження не пояснює секрету вашого спокою. Мені здається, ви звикли зустрічатися з небезпекою. Я права?

[Талір де Корлеоніс]

Талір зацікавлено поглянув на дівчину. По-перше, стало зрозуміло, що вона доволі відкрита людина й легко ділиться своїм минулим. Він би не став розповідати всього так легко. По-друге, "зійшлися в переконаннях"... залишилося зрозуміти, що це за переконання. Але питати відверто не було сенсу - якщо списати будь-кого про це - просто не знайдуть, що відповісти. Просто тому, що для кожного його моральна позиція - позиція за замовчуванням, і побачити різницю від більшості дуже важко. Нічого, це все одно раніше чи пізніше стане зрозумілим.
По-третє... Цікаво вона висловилася. І цей жест йому здався знайомим. В його охороні тж були котолюди з імплантами.
- "Інформація", кажешь? - перепитав Талір. Спитати точніше чи все одно не скаже? Мабуть, що не стане. Але якщо не акцентувати, то може й проговоритися: розмова вже почалася, а постійно вона навряд чи настільки ж звикла контролювати, що вона каже. - Мабуть, це була цікава історія... Ти маєшь відношення до хакерів?
Він ще раз прокрутив в своїй голові план щодо ключів. Він становився менш безпечним, якщо в них був ще один представник кібербезпеки - особливо, якщо вона в минулому була де-небудь в поліції або в армії, що не було невірогідним. Але, здається, все чисто. Навряд чи вона підкопається. Хіба що вона зробить канал за окремими правилами, але тоді й Талір побачить, що не все гаразд.
Так він думав з одного боку. З іншого...
Насправді, коли він бачив таку щиру відвертість з боку Аліси, йому хотілося відповісти тим самим. Він розумів, що це був класичний психологічний трюк, і що не завжди такі почуття мають раціональну основу - але повністю він не міг прогнати від себе таку думку.
Хоча, мабуть, щось все одно можна розповісти. До того ж, вона може прочитати більшість того самого в різних описах планети в мережі. Цікаво буде побачити її, коли вона дізнається хоча б, з ким їй довелося бути на одному кораблі.
- Не знаю, - відповів Талір стримано, - що означає бути аристократом на твоїй планеті, але для нас це те саме й означає. Той, хто вирішує долю інших людей, за це несе й відповідальність. І тому числі в тому, щоб отримувати ворогів. А оскільки неможливо правити великою кількістю людей так, щоб сподобатися всім, вороги теж є у кожного, хто тримав в руках печатку для документів.
Слова Таліра тим дивніше звучали, що він виглядав і говорив розслаблено, немовби він обговорював сорти чаю.
- Імен називати не буду, - додав він з легкою посмішкою. Навряд чи вони будуть так ласкаві зберегти його інкогніто, якщо піратам раптом захочеться перетворити переговори щодо викупу на аукціон.

[Аліса]

- Так, це була цікава історія, - погодилася Аліса. - Але тоді мені було дуже страшно. А зараз навіть весело згадати. Але я не впевнена, що можу розповісти вам подробиці. Були б це тільки мої пригоди, не було б проблем. Тому відповідь буде тільки одна - запитаєте капітана. Якщо дозволить, буду вам розповідати казки на ніч, до кінця польоту вистачить.
Аліса посміхнулася. З тим, кого вона знала як Джакомо, виявилося легко і цікаво розмовляти. Але про те, що вона в першу чергу пірат з команди Аміра, Аліса все одно не забувала.
- Не такий вже я великий хакер, - зніяковіла вона. - Програм для злому я не пишу, але знаю, де їх взяти, і вмію їх застосовувати. Ви про «Дітях галактики» що-небудь чули? Я одна з них. Спеціалізуюся на підміні інформації та обході систем спостереження. Якщо коли-небудь трапиться до нас звернутися, мій нік Сіра Кішка. Назвіть його при оформленні замовлення, і я постараюся вам допомогти... по старому знайомству.
Напевно, не варто повідомляти інформацію про те, де її шукати. Але Алісі захотілося чимось здивувати співрозмовника. Похвалитися шляхетним походженням вона не могла, а «Діти галактики» були на слуху у багатьох, і новий постійний клієнт ніколи не завадить.
- На моїй планеті немає яскраво вираженої аристократії, а мерзотники і труси можуть бути будь-якого походження, як і сміливі люди. Але можу вас зрозуміти, хоча я сама ніколи не прагнула до влади, і навіть не уявляю, як це - правити людьми. Я з сім'ї вчених, але вилетіла з інституту, і мені залишився один шлях - на темну сторону. У нас теж була сімейна честь. І я, навіть ставши піратом, не можу відкинути ті ідеали, яким була вірна з дитинства. Якщо у вас влада передається з покоління в покоління, як наука у нас, то я можу зрозуміти, як передаються від батька до сина традиції честі та сміливості.
Вона з розумінням посміхнулася у відповідь на відмову назвати імена своїх ворогів.
- Не буду наполягати на відповіді. А про вашу планету мені було б цікаво послухати. Все одно летіти довго і робити в польоті нічого. Вам тут, напевно, смертельно нудно? Я розумію. Якщо в моїх силах якось розвіяти нудьгу, скажіть, я буду рада допомогти.

[Талір де Корлеоніс]

Талір не став відповідати на відмову Аліси розповісти подбробиці, але запам’ятав. Насправді, не настільки його це цікавило - мабуть, щось такого ж плану, як і тисячи більш відомих космічних пригод. Але якщо зовсім занудьгує, то спробувати можна.
А ось при згадці о "Дітях галактики" він подивився на свою співрозмовницю з неабияким здивуванням. Не те що б він багато про них чув, проте важко були про них ніколи не чути... і, насправді, це пояснювало доволі багато того, что в Алісі досі дивувало Таліра. (Він навіть і не помітив, як перестав називати її "кошеням" в своїх думках.Зараз вона здавалася йому... ні, не рівною. Не до такої степені. Але "достойною співрозмовницею" можна було використати якнайменш, це точно.)
- Сіра Кішка? Запам’ятаю, - кивнув головою він. Нік, що більш підійшов би кетлорду, ніж котолюдині, як на його смак, бо зараз це було трохи претенціозно. Але то її справа. В усякому разі, навіть таке дивно знайомство йому зовсім не завадять: знайомствами марно не розкдуються в різні сторони.
До речі, в нього вже була ідея, для чого йому може знадобитися такий помічник. Одна давня справа, яка вже давно потребувала виконання, але не знаходила достатньо старанних виконавців. Він не був певний, що ці хлопці з дівчатами виявляться такими вже й талановитими, але чим зірки не жартують? А спробувати можна завжди.
Але зараз він повернувся до їх бесіди ні про що.
- Так, в нас і справді влада успадковується, - Талір підтрердив припущення Аліси, - хоча це й набагато складніше в реальному житті... Є також деякі шляхи, що дозволяють передати право володіння іншому роду. Наприклад, таке може статися, якщо існуючий рід неприпустимо зап’ятнав свою честь. Звичайно ж, таке відбувається дуже рідко... але я не втомлю тебе, якщо буду поглиблюватися в політику своєї планети?

[Аліса]

- Анітрохи, - відповіла Аліса. - Навпаки, мені цікаво послухати про те, як люди живуть на інших планетах.
Вона слухала з інтересом, поки не закінчилася тривога, і ще пару годин після. З цього дня в Аліси увійшло в звичку вечорами заходити до «барону», незалежно від того, її була черга охороняти «барона» чи ні. Аліса більше не загрожувала «Джакомо» зброєю, а «барон» не давав для погроз приводу. Іноді Аліса приходила не одна, а з кошеням. Талір тепер знав про те, як пірати врятували кошеня від нехороших людей і як воно залишилося на кораблі. Подальший політ проходив без пригод.

В черговий раз Аліса прийшла раніше, ніж зазвичай. В руках вона тримала голкомет, але не для загрози, а тому що так належить.
- Пора, - повідомила вона зі збентеженою посмішкою. - Майже прилетіли. Скоро ви повернетеся додому.
Трохи повагавшись, вона додала:
- Вибачте мене за те, що я звернула на вас увагу і наша команда доставила вам всі ці незручності. Така вже у нас, у піратів, робота. Дякую за цікаві бесіди. Я була рада з вами познайомитися, і мені буде приємно допомогти вам, якщо моя допомога коли-небудь знадобиться.
Аліса збиралася супроводжувати «барона» протягом усього шляху до пункту переговорів і залишатися з ним поруч до самого отримання викупу.