[Минуле] Завдання темного володаря. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

[Амір Деліон]

Час та місце дії. Планети та космічний простір Прикордонної зони Незалежного сектору.

Опис.
Коли ти пірат, ти маєш завжди бути готовий до несподіванок. Наприклад, пограбування невеличкого транспортника з незнайомої планети може завершитися пошуками таємничого артефакту на межі Сутінкового Кола. Бо володар із найсумнівнішою репутацією не завжди той, ким його вважають, а коти... Такі коти.

Учасники. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

Обговорення

[Талір де Корлеоніс]

Талір одразу зрозумів, коли побачив збентежену й ніякову Алісу, що щось сталося. Але згодом виявилося, що вони всього-навсього прилетіли... доволі швидко, насправді, як для тої не найкращої техніки, що зазвичай діставалася піратам.
Талір був застаний новиной зненацька й розгубився в першу мить - звичайно ж, поточне місцезнахождення корабля йому ніхто зайвий раз не повідомляв. Але швидко зібрався: все-ж таки він вже доволі довго прокручував цей момент в голові. Знову і знову. Продумував різні сценарії, в залежності од реакції піратів, од того, чи все гаразд на планеті та чи все спокійно в охороні - все. що йому могло прийти до голови. Звичайно ж, він був певний, що він все одно що-небудь випустив з уваги, але він точно вже перебрав більшість можливих варіантів, тому ніякого приводу зайвий раз хвилюватися не було (в усякому разі, не більше, ніж того потребувала ситуація взагалом).
Він вислухав плутані вибачення Аліси, як і завжди, із спокійною стриманістю. Чесно кажучи, його трохи насмішили ті слова, що він почув. "Така вже робота"? В неї був вибір - залишатися на кораблі або ні. Багато планет не стануть занадто прискіпливо вдивлятися в деталі чужої біографії. Але вона була піратом, і брати людей та котів у заручники теж було часткою її вільного вибору. Можна вибрати одне або інше, але не треба виправдовуватися.
Вголос він цого промовляти не став, хоча Аліса й могла помітити, що в посмішці, яка промайнула на обличчі Таліра, була неябияка частка іронії. Їм і справді краще було не тримати зуба на один одного. В сторону Таліра це було доволі очевидно, і вже скоро стане очевидно. Щодо піратів... звичайно, Талір був, де він був зараз, здебільшого через рідкісну їх удачу, але вони теж не були тими людьми, яких варто так просто викинути з рахунків.
- Вибачаються поступками, а не словами, - тільки й промовив він. - Але все, що коїться - то на краще. Не можу сказати, що це було таке вже й приємне знайомство, але не найгірше, це точно.
Він не був так вже й певен в своїх словах, але зараз був не час для сварок, тому він проявив дипломатичність. До того ж, він не був певен і в протилежному - а знайомство з хакером було безсумнівно корисним. Він кивнув до своїх власних думок та перейшов на сухий, діловий тон.
- Так де тут переговорна кімната? - спитав він, оглядаючись. Він вже запам'ятав, яким був жилий відділ, але до технічного його, звичайно, не пускали, і зараз навколишні коридори були для нього незнайомими.

[Аліса]

- Може бути, коли-небудь у мене буде можливість принести вам вибачення вчинком, - відповіла Аліса. - Законослухняним громадянином мені все одно не стати, зате мої злочинні вміння до ваших послуг. Якщо вам знадобиться моя допомога, знайдіть мене.
Більше Аліса нічого не відповіла. Тому що не знала, що сказати. Вона могла б повторити слова Аміра про «тимчасові незручності та трохи витрачених нервів», з якими була згодна, але це не змінило б нічого. У такі моменти романтичних ареол піратства розсіювався, і Аліса відчувала укол совісті за те, чим вони з Аміром займаються. Але знала вона й інше: законослухняним громадянином їй справді не стати. І ще одне: на цьому кораблі були її друзі. Справжні друзі, які завжди прийдуть на допомогу. Поряд з ними вона відчувала себе щасливою.
Коли «барон» запитав про переговорну кімнату, Аліса зрозуміла: ввічливі розмови ні про що скінчилися. Вона теж стала серйозною.
- Я не маю права інформувати вас про розташування службових відсіків корабля. Що встигнете побачити самі, то ваше.
У коридорі до супроводу «барона» приєднався ще один пірат. Незабаром всі троє зупинилися перед закритим люком.
- Ми на місці, капітан, - доповіла Аліса через переговорний пристрій. - Можна увійти?

[Амір Деліон]

- Заходьте, - погодився піратський капітан. І подумки додав:"Покінчимо з цим швидше і розбіжімося". Полонений змушував Аміра нервувати. Не те, щоб для цього були бодай якісь причини, однак барон справляв враження небезпечної людини, і мати із ним справу довше за необхідне не хотілося.
Переговорна кімната була навіть і не кімната, а скоріше кабінка, приварена до підлоги та стіни. Конструкція корабля її не передбачала, однак кімната була й справді потрібна, тож довелося імпровізувати. Всередині знаходилося крісло, як і усі важкі меблі, приварене до підлоги (до крісла можна було пристібнутися за потреби, але зараз усе було спокійно, тож Таліра ніхто не просив це зробити) і термінал з невеликою функціональністю, куди вже було підвантажено листа. Стандартний, якщо можна так висловитися, лист з вимогою викупу, написаний у ввічливій стриманій манері, без прямих погроз, але ультимативно. Навряд-чи Талір міг знайти якісь підстави, аби сперичатися з цим. Замикати двері за бароном не стали, однак на виході поставили варту. Звісно, можна було просто відвести "Джакомо" на капітанський місток, однак занадто посвячувати його у внутрішню будову корабля не хотілося, до того-ж, йому всерівно був потрібен термінал.

[Талір де Корлеоніс]

Талір пройшов до дверей першим. Більше в силу звички, бо, незважаючи на все, не забув, що йде поруч з котолюдиною, але, здається, іншого від нього й не очікували: інакше б він в якийсь момент залишився без контролю.
Він не знав, що це було за приміщення, але було безсумнівним, що навряд чи тут було якесь важливе обладнання, та й взагалі навряд чи тут часто бували люди. І коти. Звісно, це було доволі очікуваним: чим-чим, а систематичним порушенням такої техніки безпеки команда "Чорного феніксу" відрізнитись не встигла.
Капітан виглядав зібрано, як і завжди, але водночас якось насторожено, немовби очікував від Таліра якогось туза у рукаві. Кетлорд подивився на нього, немовби подумки ставив оцінку в його щоденник. Правильно робите, капітане.
На моніторі вже сяяв лист, який чекав на відправлення - пірати дарма не гаяли часу. Талір не став сідати у крісло, а лише нахилився над терміналом стоячи і став уважно читати текст послання. З перших же рядків будь-кому було зрозуміло - то були професіонали. Талір напружив свої юридичні вміння, намагаючись знайти, до чого тут можна було причепитись, але було зрозуміло, що той лист був вже перевірений справжньою справою: як не самою командою, так іншими піратами. В даркнеті й не таке можна знайти.
Пароль вони могли записати кейлогером. Деякі програми дозволяли аналізувати текст на предмет зашифрованої інформації. Але вони приймали його за банального невеличкого аристократа й не знали, які в нього були прийняті міри захисту. Те, що можна приписати завчасно декілька ключів до декількох стандартних повідомлень, вони навряд чи подумали, і тепер все залежало лише на підозрілість та обізнаність піратів.
Але шанс був мінімальним.
Він вже давно вибрав, який з ключів використати. Чесно кажучи, він не очікував, що попаде в заручники, тому довелося виявити творчі здібності. Те, що відправив Талір, було приписано до лаконічної команди: "В атаку!" Це важко було зрозуміти двозначно.
Софт був стандартний. Але якщо він й хакнутий, це нічого б не змінило. Талір поклав руки на клавіатуру та швидким, звичним жестом набрав пароль. Екран блимнув написом: "Запит обробляється, будь ласка, зачекайте..." і майже миттєво зник: на шифрування такого короткого листа багато часу не треба. Лист був готовий до відправки - в знак цього він підсвітився знущально-радісною зеленою рамкою. Талір не знав, чи вони вже досягли орбіти, тому відправляти не став. Це нехай зробить капітан.
Талір випростався, і тепер всі свої зусилля покладав на те, щоб зберегти на обличчі маску бездоганного спокою. Це йому майже вдавалося, і лише те, як часто він крутив руками, видавало його нервовість. Хоча план був прекрасним, зайвої підозри все одно викликати не хотілося.

[Амір Деліон]

Напруга, що виникла між піратами та полоненим, була маже електрична, однак останній все рівно не втрачав своєї надприродної зібраності. Навряд-чи "Джакомо" став би зараз робити дурниці - це було б просто нелогічно. Однак розслаблятися пірати не стали. Хто його зна, що може піти не так під час перемовин і отримання викупу.
Амір нічого не знав про шифрування. Знав лише, що саме так повинна працювати програма - та й усього. Змінити повідомлення Талір не міг... Здається. Про те, що сам шифр міг містити невраховану інформацію, Аміру навіть не подумав. Із криптографією він не мав справи, ані в роботі, ані під час навчання, тож не мав ні таких проблем, ні необхідності зробити щось подібне самому.
Тож Амір впевнено натиснув відпрвку повідомлення.

[Талір де Корлеоніс]

...Десь на поверхні планети стояв невеликий розмірів будинок без будь-яких зовнішніх ознак, що за організація знаходилася всередині, за виключенням неймовірно високого паркану та периметру, що старанно охоронявся вдень і вночі. Один з невеликих штабів охорони Таліра, що були розкидані по різним містам, мов краплі води від пульверизатора. Але як в краплині під мікроскопом можна побачити дуже активне життя, так і тут завжди була якась активність - а особливо сьогодні.
Зв’язковий спочатку ошелешено витріщився на повідомлення, а потім, як тільки прокинувся від подиву, підняв тривогу в потрібному відділі. Загроза самому Лорду - це вам не жарти: потрібно було діяти швидко й зібрано, наскільки це взагалі було можливо, але водночас якнайтихіше. Ці вимоги стосувалися майже всіх їхніх завдань, але зараз - особливо.
Система шифрування була якісною, і майже не залишалося вагань: Талір там. Існуюче на планеті ім’я в першу мить заплутало охорону, адже те ніяк не сходилося ні з электронно-цифровим підписом, ані з координатами, що видали піратам. Справжній де Верде одразу відповів на тестове сек’юріті-повідомлення, тому стало зрозуміло, що це був лише тимчасовий псевдонім. Звісно, Лорду було ні до чого називати свої справжні ім’я та титул.
- Які в них координати?
- Поки незрозуміло. Вони ж не дурні. Відіслали "анонімку".
- Знайдіть. Зараз. Ресурси надамо.
Хто це був, доки що було незрозуміло - і це було необхідно віднайти будь-якими засобами. Зараз в них було мало вибору, окрім погодитися... надто вже високі ставки. Для того, щоб приставити зброї до чиїсь голови, багато часу не треба. Але можна було спробувати потім цих злочинців не відпустити, а для цього потрібно знати супротивника якнайкраще. І краще б це зробити раніше, аніж під час ключовой зустрічі.
Так чи інакше, навряд чи ці люди знали, скільки справді у Таліра людей і супутників, і тому не ховалися надто старанно. Цим було доречно скористатися.

... Відповіді не було доволі довго, і Талір вже починав втрачати самоконтроль. Він ходив із кутка в куток і раз за разом кидав погляди на екран. Здавшись, він все-ж таки сів в крісло, щоб його напруженість не було настільки сильно помітно - але повернув в пів оберта від приборной панелі, щоб було зрозуміло, що він її не торкається.
Нарешті прийшов лист-відповідь. Талір уважно подивився - підпис правильний і означав: "Наказ прийнято". Він ледве помітно кивнув, для самого себе, не для навколишніх. Але атаки поки що не було... вони ж зовсім недалеко. Вирішили перестрахуватися... насправді, їх можна зрозуміти.
Лист був написан дуже сухо, і прочитати його було не дуже легко через велику кількість канцеляриту. Він складав враження холодного, без найменшої симпатії, але водночас стриманого, що не перетинав межу. Охорона давала згоду на те, щоб сплатити викуп, повідомляла приблизний час, що знадобиться на те, щоб оформити переказ грошей, а також цікавилася місцем зустрічі, де заручник буде переданий на планету.
Талір стиснув підлокітник. Здається, все йшло, як спланово, але він не міг бути певним.

[Амір Деліон]

На тому боці ніхто не був радий ситуації, що склалася. Власне, в цьому не було нічого дивного. Ніхто не любить ані позбуватися грошей, ані коли його обставляють... Чомусь Аміру здавалося, що друге в цьому випадку навіть суттєвіше. Насправді, це було не те щоб добре, однак пірат сподівався на те, на що й завжди: поки заручник на кораблі, атакувати корабель - погана ідея, а далі, зазвичай, з цього вже ніхто не бачить зиску, а як і ні, піратів більше нічого не затримує на планеті, і можна чкурнути з неї подалі. Так, після цього вони опиняться у розшуку, однак це вже не так важливо.
Місце зустрічі... Найзручніше було б зустрітися десь на нейтральній території: на супутнику сусідньої планети абощо. Пускати представників барона до себе не хотілося ще більше, аніж сідати на поверхню планети. Заради такої справи, Амір навіть був ладен подарувати "Джкомо" скафандр. Звісно, та сторона могла заявити, що вважає такий варіант занадто небезпечним... Але як так то так, а спробувати все-ж було варто.
Власне, про це йшлося у відповіді - у тій самій стриманій увічливій манері.

[Талір де Корлеоніс]

Відповідь планеті прийшла швидко - звичайно ж, піратам хотілося впоратися зі справою якнайшвидше й полетіти вже звідси геть. Талір все так само був на зв’язку, витративши свій другий одноразовий підпис, на сей раз без додаткової інформації. Зважаючи на це, можна було зрозуміти, що доброго методу передати координати, на жаль, в нього не було.
- Попалися, пташки! - Доля посміхнулася команді безпеки доволі швидко. Пірати, що не знали розташування головних локаторів, попали до поля зору одного з них.
Вигляд "Чорного фенікса", чесно кажучи, здивував охорону. Це був один-однісінький корабель, так, непогано обладнаний для свого класу, але очевидно не розрахований на щось, окрім грабунку вантажівок. Це було підозріло до неймовірності: хто йде на таку справу з таким обладнанням?
Але в охорони було іще два факти: повідомлення "В атаку!", і той факт, що про Таліра не знали, як про Таліра. Пазл склався. Очевидно, цим піратам просто дуже повезло спіймати такого кота. Мабуть, це був найбільший куш в їхньому житті, і найбільш смішним було те, що вони про це й не підозрювали.
Переказ грошів був майже підготовлений. Легко це не було, оскільки треба було достатньо тихо все провести повз бюрократичної машини, причому без повноважень того рангу, який був лише в самого Лорда. Це було зрозуміло й піратам теж - і дуже зручно для команди охорони, що встигла підготуватися ще й до бою.

На сей раз відповідь вже не була такою довгою, хоча й зберігала значну паузу. Супутник як варіант для місця зустрічі охороні зовсім не сподобався - польоти туди були рідкісні, тому склад команди, що приїде за заручником, можна буде помітити. Цього, звичайно, у листі ніхто не пояснював. Але піратів повідомляли, що ближчі до полюсів території не заселені розумним життям й фактично не належать до територій Лордства й тому можуть бути використані як нейтральне місце зустрічі.
Лист одразу ж запропонував координати, що виглядали доволі невинно - на значній відстані від будь-яких населених пунктів, у сумного вигляду арктичній пустелі. Тон, яким був написан лист, навряд чи був за неї значно теплішим.

[Амір Деліон]

Від зустрічі на супутнику протилежна сторона прогнозовано відмовилася. Однак і наполягати на посадці на головному космодромі планети не стала, вдовільнившись ділянкою крижаної пустелі біля одного з полюсів планети. Це, звісно, було гірше... Проте, навряд-чи так вже критично. Стартувати звідти не настільки важче. Звісно, була ймовірність, що посадка корабля просто пошкодить вічну мерзлоту, однак це стане не більш ніж неприємністю, втопити космічний корабель іще треба спромогтися. До того ж, "барону" доведеться подарувати не скафандр, а зимовий комбінезон - воно й дешевше, й самому "Джакомо" скоріше знадобиться.
Тож на зустріч біля полюсу Амір погодився. Хоча й не подобалося йому все це. Але тим більше хотілося скоріше вже усе вирішити.
Зимовий комбінезон для "Джакомо" знайшли майже одразу: дивнуватого фасону, але за розміром.

[Талір де Корлеоніс]

Гроші прийшли без проблем. Піратам залишалося лише передати заручника та розслабитися. Принаймі охорона була певна, що саме так и мислили їх суперники. Навряд чи це було довше, ніж на пару годин, але грошей у держави стало трошки менше.
Коли пірати з’явились на місце зустрічі, там вже стояв корабель. Він не мав національних візерунків на боках, але якщо б пірати розбиралися в місцевій техніці, вони б впізнали, що це все одно та характерна модель, яку можна було зустріти лише в державному флоті. Видима зброя була, хоча і недостатня, чтоб піти на захоплення, але достатньо, щоб дати знати, що намагатися захопити цей корабель теж не буде гарною ідеєю. Щодо прихованої складно було зробити висновки: хоча нічого такого не було помітно, кому не вміти вводити суперника в оману, як не кораблям багатія-"барона".
...
Талір перевдягнувся без питань. Нічого випитувати й не було потрібно: висновки прекрасно можна було зробити завдяки тому самому факту, що він отримав такого комбінезона. Він тихо фиркнув, мало не по-котячому: звідки вони дістали такий дивний фасон? Хоча щось в цьому стилі було, і він, мабуть, був бу не проти появи такої моди на планеті.
Що ж, навряд чи ці люди (та коти) очікують, що він поверне цю люб’язно передану одежу.
Він із задоволенням чекав на момент, коли він зможе вдихнути свіже повітря, а не перегнане через велику кількість очисних циклів корабельне. Звичайно, тут повітря було занадто холодним, і комбінезон буде його підігрівати, але то вже були деталі.
У моменти, коли ніхто на нього не звертав уваги, "Джакомо" трохи нервово поглядав на небо - туди, де на орбіті повина була бути група захоплення.

[Амір Деліон]

Полюс планети зустрів піратів і поки-що-заручника... Тим самим, чим може зустріти полюс планети із типовим кліматом: холод під мінус п'ятдесят і кілометри сліпучо-білого льоду, на який було важко дивитися навіть через затемнені захисні окуляри.
Дехто з піратів мав бойову зброю - про всяк випадок, усе-ж, залишатися зовсім без зброї не хотілося. З голкомету зараз не було б жодного зиску: пробити настільки цупкий одяг ампулою було так само нереально, як і поцілити у щілину між окулярами та маскою. Це якщо можливі супротивники одягнені приблизно так само, як і пірати - а вони могли бути і у скафандрах.
...До стрелянини справа не дійшла, і взагалі усе пройшло напрочуд швидко: вже за кілька хвилин "Джакомо" був уже зі своїми. Наступним пунктом плану було чкурнути куди подалі і не вертатися найближчим часом. І тепер, коли усе вже було практично завершено, всі були упевнені, що за цим вже справа не стане...

[Талір де Корлеоніс]

...Але справа стала.

Хто міг очікувати якогось видатного флота від якогось там барону з однієї з багатьох планеток Незалежного? Тим паче, що досі не було ані наймешного натяку. Ні, планетка була відносно технічно розвинена, наскільки це можна було оцінити по електроним записам, але видовище, яке відкрилося піратам невдозі після того, як вони злетіли, навряд чи було тим, чого капітан міг очікувати.
Вірогідно, це був один із неминучих ризиків, на який йде кожний пірат.

А видовище було настільки ж прекрасне, настільки ж моторошне - декілька кораблів одразу, набагато більш обзроєних, аніж той, який вони бачили при передачі полоненого. Хоча все одно можна було зрозуміти, що це місцеві кораблі - хоча на бортах й не було прапорів, головні елементи конструкції були схожими. Вони з’явилися на радарах піратського кораблика лише тоді, коли було надто пізно. Стало зрозуміло - їх оточили дуже швидко і професійно. Навіть від одного такого було б важко піти, а зараз сили були очевидно нерівні.

...Талір де Корлеоніс трохи перевів дух, а також полегшено відпустив на волю котячий хвіст. Йому ніколи не подобалося залишатися в одній своїй формі надовго, і він полюбляв балансувати між двома крайнощами. Більшість на кораблі все-ж таки були неприсвяченими, але якщо він сказав нікому не заходити в його кабінет - не зайдуть. Це давало йому хоч яку можливість заспокоїтися та запевнитися, що він знову серед "своїх", бо насправді часу на це не було зовсім.
Його голос залишався спокійним та чітким. Хай бачуть, що він може володіти собою в будь-якій ситуації.
- Оточили? Резерв хай тримається на наступному поверсі орбіти. - Навряд чи вони такі відчайдушні, щоб кидати виклик, але в кутку б’ється навіть пацюк. Тому їм треба було дати знати, що це не куток.
- 5-1, 5-3, організуйте проміжні вузли. - Корабель, на якому був Талір, високо не підіймався, і він не хотів йти на зайвий ризик, видаючи своє місцезнахождення - особливо коли вони були занадто близько без можливості відійти на безпечну відстань, щоб не загубити швидкість передачі сигналу для відеозв’язку. Передавати сигнал через інший корабель або декілька - проста й надійна схема. Зараз вистачило б одного, але це була остання комбінація, й так було швидше.
А ось у задоволенні показати себе, просто щоб побачити також обличчя капітана, коли він все зрозуміє, Талір собі відказати не міг. Звісно, це було не єдиною причиною, чому він віришив налагодити контакт безпосередньо. Вони йому сподобалися й вони майже точно були для нього корисними, а це були рідкісне співпадіння, яке він вже навчився цінувати.
Вуха він з внутрішнім невдоволенням сховав. Не раніше, ніж його побачить та котодівчина. Він хотів побачити її реакцію.
- Служба безпеки Лордства, викликає де Корлеоніс. Є ділова розмова, - запит на з’єднання був лаконічним.

[Аліса]

Алісі не доводилося працювати з криптографією. Передача заручника йшла без ускладнень, і Аліса нічого підозрілого не помітила. Вона більше не розмовляла з бароном, але стежила за кожним його рухом. Зараз вона була піратом з команди Аміра, і у неї була чітка задача, яку необхідно було виконати.
«Барон» ніби знав, чого від нього хочуть. Аліса подумала про те, що так підкреслено правильно поводяться люди, які щось задумали, і не хочуть передчасно викликати підозр, але вона промовчала. Амір і без неї міг оцінити ситуацію, а в її завдання входила тільки охорона заручника. Про що б «барон» не думав, жодною дією він не дав Алісі приводу застосувати силу, і Аліса була цьому рада.

Перед спуском на планету Том передав Алісі бойовий пістолет.
- Може, тебе замінити? - запитав він. Напевно, зауважив, як Аліса напружилася.
- Ні, - твердо відповіла Аліса. - Я впораюсь.
Вона взяла пістолет і подивилася на «Джакомо», не знаючи, що йому сказати. Бранець не повинен відчувати невпевненість охоронця. Алісу рятувало те, що поруч були інші пірати. Останні хвилини перед виходом на поверхню планети далися Алісі нелегко. Вона хотіла сказати «Джакомо» щось хороше на прощання, але не знайшла потрібних слів. А потім стало не до розмов. І дуже холодно, не дивлячись на зимовий комбінезон. Аліса вважала за краще б надіти скафандр.

Все вирішилося дуже швидко. «Джакомо» пішов до своїх, пірати повернулися на корабель. Аліса піднялася на капітанський місток разом з Аміром. Її трохи трясло від нервового напруження. Поки корабель готувався до зльоту, вона згадувала свій перший політ на «Чорному фенікса». Тоді вона і подумати не могла, що сама стане частиною цієї команди. І вже точно не могла собі уявити, як сама братиме участь в отриманні викупу за заручників. Поруч з Аміром їй було спокійніше. Інших наказів не надходило, тому Аліса опинилася на містку в момент, коли на радарах здалися ворожі кораблі та прийшов запит на з'єднання.
Алісі стало страшно. Вона дивилася на монітори повними жаху очима. Легко міркувати про піратський ризик теоретично. Страшно приймати наслідки наяву.

[Амір Деліон]

Вшитися не вдалося. Це стало очевидним майже одразу. В барона виявилося набагато більше сил, аніж можна було очікувати... Амір враховував імовірність того, що барон захоче отримати свої гроші назад, але й подумати не міг, що той зможе поставити проти нього таку флотилію... Звідки в нього взагалі усе це?! Здається, барон - це доволі дрібний титул, то якого біса?! Однак зараз було не до того. Не мало сенсу не лише битися, а й тікати: їм просто не дадуть достатньо простору для маневру. Що ж, залишалося сподіватися, що вдасться домовитися. Тікати з в'язниці Аміру ще не доводилося, і починати не хотілося.
...Їх супротивник був не бароном. Зовсім навіть не бароном. Вони спромоглися зловити голову немаленької держави. І це було поганецько, враховуючи, що зараз вони знаходилися якраз у космічному просторі тої самої держави.
- Вибачте за це... Непорозуміння. Ми негайно повернемо усю суму, - Зрозуміло було, що цим справа не обійдеться, але... Треба ж було щось відповісти.

[Талір де Корлеоніс]

Таліру було весело, однако він був і трохи розчарований. Він очікував переляку з боку капітана, на то і був частково розрахован ефект (окрім банальної підстраховки сил). Однак зараз Амір йому нагадував великого рудого пса, який приголомшено піджав хвіст, бо очікував лайки з боку хазяїна. Після того, як він потратив стільки моральних сил на те, щоб зберігати гідність та благородству у полоні, він мав смутну надію на те, що йому відповідатимуть тим самим.
Талір посміхнувся так, що ще трохи - й стали б видні його котячі ікла.
- Непоганий початок, а то мені було б незручно перед підданими за несподівану дірку в скарбниці. Але недостатньо. Невже, коли ви летіли сюди, ви не поцікавилися місцевими законами хоч трохи? Особливо в області покарань за піратство, викрадення та замаху на життя й здоров’я дворянина.
Він міг продовжити тим, що для злочинів проти голови держави діяв особливий статус, який дозволяв скороченне розслідування та суд для таких справ, але не хотів передавити.
Талір знову став серйозним.
- Давайте одразу перейдемо до справи. Я не мстивий, але є дещо, що хотілося б вам запропонувати. Згода допоможе вам... уникнути проблем з судом. Але це розмова не для радіо. На кораблях також є вуха.
Він перемкнув канал.
- 5-4, коли я дам сигнал, перешліть цілі запит на стикування. - Після цього Талір повернувся до каналу з Аміром.
- Пропоную зустріч тет-а-тет. Візьміть з собою лише пару гідних довіри людей. В мене обговоримо все у подробицях.

[Аліса]

Алісі завжди подобалося, як Амір веде переговори. Справжній піратський капітан. Навіть зараз, коли Алісі було до чортів страшно, Амір виглядав спокійним і розважливим.
Пірати вміли визнавати силу. Коли становище безнадійне, немає сенсу кидатися в безглуздий бій. Амір зробив це, не втративши гідності. Аліса вже почала вірити в те, що вони відбулися дрібничкою. Не тут то було!
Від згадки місцевих законів захотілося провалитися на місці. Колишньому бранцю недостатньо виявилося повернути свої гроші.
«Можна подумати, у нас є час вивчати закони кожної планети, на кораблі якої ми нападаємо», - подумки відповіла Аліса.
Вголос вона нічого не сказала, тому що говорив зараз капітан. Але наблизилася на кілька кроків до Аміра. Неначе стоячи поруч з Аміром, могла захистити його від гніву колишнього бранця.
«Амір всій команді довіряти може однаково, - подумки відповіла Аліса. - А вам, якщо ви боїтеся шпигунів на власному кораблі, я можу поспівчувати.
Співчувати, втім, слід було піратам. В умовах переговорів було щось не так. Аліса ніяк не хотіла відпускати Аміра на ворожий корабель. Або хоча б хотіла піти з ним. Але капітан, ймовірно, візьме з собою кого-небудь більш сильного і досвідченого, ніж Аліса.
«Щасти тобі», побажала Аліса так само подумки, хоча Амір ще не дав згоди.
Насилу вона стримувала емоції. Суміш страху перед ворожим флотом, занепокоєння за Аміра і почуття провини відбилася на її обличчі.
«Не ходи туди, це пастка!» - хотіла крикнути Аліса, але стрималася.

[Амір Деліон]

"Я знаю, що це пастка, Алісо; але хіба ж в мене є вибір?" - так само, поглядом відповів Амір. Вголос відповів уже Таліру:
- Ми згодні. - Варто було б наполягати на тому, щоб перелетіти на чомусь - не важливо вже, на винищувачі чи щоб супротивна сторона забрала їх на катері, аби тільки не стикуватися. Однак це могло б піти лише на гірше. Зараз варто було спробувати домовитися, а як ні - хоча б тягнути час. Хоч для того, аби вигадати щось більш дієве.
Перемовлятися вголос із Айком він не став, але тут теж вистачило пари полгядів: "Якщо справа піде кепсько..." - "Зроблю усе, що зможу".
- Аліса... Підеш? - Не те, щоб дівчина була поганим бійцем, однак на перемовинах з неї могло б вийти більше користі, аніж під час можливої оборони.

[Аліса]

- Так, - коротко відповіла Аліса.
Вона не приховувала радості від того, що Амір покликав її з собою. Як і раніше було страшно, але тепер вона могла бути поруч з капітаном і захистити його. Про те, що більше ймовірності потрапити в пастку разом з ним, вона намагалася не думати.
Підготовка до стикування проходила повільно. Або Алісі так здалося від страху. Йти на ворожий корабель було страшно. Але ще страшніше було відпустити Аміра. Відкривати шлюзи теж було страшно. Але зараз час домовлятися, а не ставити свої умови, тому піратам довелося піти на ризик.
Їх було троє. Амір, Аліса і Дамір. Третім Амір покликав свого наставника. Дамір був в команді ще при матері Аміра. Він знав Аміра з дитячих років і допомагав йому після смерті матері стати справжнім піратським капітаном.
Амір йшов попереду. Аліса намагалася не відставати, але коліна тремтіли. Дамір виглядав впевненіше всіх. Всі троє були озброєні. Умови не брати з собою зброї не було.
Піратів зустріла озброєна охорона колишнього бранця. Їх провели по коридору, оформленому дорого і зі смаком. Чи не з простим бароном вони мали справу. Аліса згадала слова: "мені було б незручно перед підданими за несподівану дірку в скарбниці". Значить, пірати викрали не просто аристократа, а самого правителя.
Кімната для переговорів була скромною. На стіні висів великий монітор, пульт від якого лежав на столі, за яким в м'якому кріслі сидів колишній бранець. Інших стільців в кімнаті не було. І нічого іншого, що можна використовувати як зброю.

[Талір де Корлеоніс]

Таліру сподобалося те, що він побачив у відеоспостереженні, поки пірати, яких Талір вже охрестив бранцями, йшли до нього. Хоча капітан намагався не подавати вид, а чоловік що йшов разом із ним здавався зовсім не наляканим, котолюдинка видавала їх страх. Те як тряслися її коліна, її гримаса... Це дуже подобалося Таліру. Перед тим як бранці дійшли до кабінету, Талір промовив у термінал зв'язку, до своєї служби безпеки:
- Будьте люб'язні, знайдіть і запросіть Кайфаса. Нехай зустріне нас на висадковому майданчику
Коли пірати нарешті увійшли у кабінет, Таліру довелось сильно стримувати себе, щоб не показати ікла у широкій, жорстокій посмішці.
- Знаєте — промовив володар планети, поки бранці ще були на порозі — Тих, хто дуже сильно провинився у нас здавна кидали у біореактор. Що цікаво, з самого початку цієї практики в нас було більш над десяток таких і вони дуже часто працювали, по три-чотири рази на добу. Проте вже через місяць злочинців стало настільки мало, що спрацьовував лише один, раз на три-чотири доби. Як вважаєте, чому?
Він навмисно забув сказати, що суд над ними вестися не буде.
Витримавши паузу, Талір зробив жест рукою невербально кажучи:"Чого ж ви стоїте, підходьте ближче"
- Говорячи ближче до теми, я думаю що ви можете уникнути долі самостійної перевірки ефективності нашої каральної системи. У мене є робота, на яку, так вже вийшло, я не можу відправити свої сили, проте мені здається що вам буде досить сил, щоб впоратися з цим. Що скажете?
Останнє питання було задано тільки з поваги й не мало ніякого сенсу, враховуючи обставини. Дивлячись на тих, хто зовсім нещодавно тримав його у полоні, Таліра переповняла радість. "Можливо те приниження коштувало такого задоволення"-подумав темний володар величаво розкинувшись в кріслі.

[Амір Деліон]

Справа була кепська. Амір розумів це із самого початку, і не сказати, щоб розповідь Таліра про особливості місцевого законодавства щось додала до цього. "Це так не працює. Жорстокі покарання не знімають соціальних проблем" - хоча, мабуть, це була лише частина історії, або й просто пряма погроза. Звісно, перспектива бути втопленим у помийній ямі подобалася іще менше, аніж бути страченим якось у рамках галактичних конвенцій (Амір не мав звички носити з собою отруту чи залишати останній патрон, вважаючи, що поки він живий, варто шукати рішення проблеми, а не думати про смерть, і досі ця стратегія здавалася вдалою), але... Це мало що змінювало: вмирати, та ще й так по-дурному, не хотілося взагалі. Але ж... Не для того ж їхній супротивник запросив їх до себе, щоб позалякувати? Це було б якось нерозумно. Та й від штурму рештою піратів це його не вбереже - врешті-решт, в такому випадку їхні шанси точно вищі, - і Талір навряд чи цього не розуміє.
Виявилося, що дійсно не для того. Таліру було щось від них потрібно - і їх, по великому рахунку, навіть не питали, чи зможуть вони це зробити. Якби Амір знав, чим подібний випадок обернеться для них з Алісою кілька років потому, він напевне накоїв би дурниць. Однак, на щастя, пірат цього не знав, тож просто визнав, що вибору в них, власне, теж нема: в бою їм не вистояти, хіба що загинути красиво.
- Скажу, що був би не проти дізнатися, про що йде мова. Хоча вибору в нас, я так розумію, все рівно немає.

[Талір де Корлеоніс]

Взагалі то це завдання міг виконати будь-хто інший. Маючи велику жагу можливо було навіть кораблі з фамільним гербом Корлеонісів надіслати, проте Таліра не цікавив такий вихід. Ці пірати були незвичайними. Вони мало того що непогано із ним ставилися, коли він був у неприємному становищі, вони ще й в такий нервовий момент тримають себе більш менш достойно. Звісно володар з самого початку не очікував кидати бранців у біореактор, ця практика була застарілою ще до початку його панування, проте ця погроза була приємною для Таліра.
Він увімкнув екран. Звісно увімкнулося саме те завдання, Талір встиг зібрати усе найнеобхідніше, тим паче планувалося воно вже декілька місяців. Назва системи, планети. Вона розташована на середній відстані, десь неділя польоту.
- Ще пів року тому розвідка доповіла, що на цій планеті можуть проводитися випробування нових технологій. Пів року тому там було нормальне життя, проте кілька місяців тому розвідка доповіла про різкі зміни. Сучасний стан ви бачите на екрані. - Ртутні дощі, відсутність придатної для дихання атмосфери, температура вдень за 60 градусів, а вночі до -100. Абсолютно непридатна для життя планета. - Мені необхідно якомога більше інформації про те, що там було. Це буде непросте завдання, проте обладнання надам максимально ефективне. До речі, з собою ви зможете узяти лише найнеобхідніший екіпаж, усі інші, для кого це можливо, будуть у тимчасовому кріосні на нашій планеті. З вами я відправлю свого сина, він буде допомагати вам. - Хоча насправді він у першу чергу мав слідкувати за виконанням завдання. Скоріш за все усі це розуміли, проте немає сенсу про це говорити. Відповівши на декілька питань Талір запропонував.
- У будь-якому разі нам зараз треба спуститися на планету, там ми зможемо детальніше поговорити про те, чи будете ви використовувати власний корабель, а також вам видадуть усе найнеобхідніше. Тож будьте люб'язні, дайте команду дозволити відбуксувати ваш корабель на планетарну посадкову смугу.
Для Таліра не мало ніякого значення на якому кораблі вони полетять, головне - щоб долетіли та повернулися, хоча навіть це не так й важливо. Це завдання може виконати й невелика група людей володаря, проте саме тут його цікавило не тільки вигода від завдання.

[Амір Деліон]

На диво, завдання виглядало не так вже й лячно. Більше схоже на брудну роботу для науковців абощо. Не на щось, що можна примусити зробити бранця, щоб потім його-ж звинуватити у цьому. До того-ж... Планета, що стала непридатною для життя з невідомих причин... Звісно, на результат діяльності "Реніуму" планета, що раптом виявилася залитою ртуттю, була зовсім не схожа (не сказати, щоб вона бодай на щось була схожа), однак це вартувало б того, щоб спробувати із цим розібратися, навіть якби в піратів був вибір. Мабуть, Талір міг роздивитися в очах Аміра цікавість і трохи смутку. А що вже він про це подумав - то була вже його особиста справа.
- Нам вже доводилося досліджувати пекло. Гадаю, ми впораємося іще з одним.
У відповідь на повідомлення про сина, якого буде включено для групи, Амір лише кивнул. Він цілком розумів, що той слідкуватиме за піратами. Так само, як Талір мав розуміти, що пірати можуть загрожувати його сину. Не стануть, звісно, але можуть. Хоча, можливо, "син" - ніякий не син, або приховує свої таємниці... Або не надто потрібен самому Таліру.
Розмова, там часом, повернулася до сучасних проблем. Домовитися в їхньому випадку очевидно буде розумніше, аніж кидатися у бій з мінімальним шансом на успіх. А це означало, що доведеться капітулювати.
Про це він і розповів команді. Що в них не лишилося вибору крім як домовлятися, і що вони можуть домовитися, не роблячи нічого такого, що було б проти їхніх переконань або за межами можливого. Тримався доволі впевнено, хоча можна було помітити, що Аміру усе це дуже не подобається. Хоча кому таке сподобається?

[Кайфас де Корлеоніс]

Двоє юнаків фехтували посеред саду. Один з них, той що старше, зробив декілька сильних колючих ударів у правий верхній кут щита, після чого завів криве лезо за цей самий щит і сильно потягнувши на себе вибив із рук іншого юнака, який у цей момент майже не відповідав.
- "Малкух", - сказав старший голосно, проте лише настільки щоб було чутно через шолом - "у будь-якому фехтуванні не уходь у глухий захист"
Його голос був серйозним, але ні каплі не агресивним. Він розумів, що його брат ще малий, та й техніка фехтування з щитом і сикою досить незвична. Проте у цей момент Кайфас, навіть бувши у шоломі, відчув чийсь рух за своєю спиною. Обернувшись він побачив свою нянечку. Вже пристаріла леді підійшла ближче і, коли юнак зняв шолом, неголосно промовила:
- "Кайфасе, синку, твій батько повертається і він хотів би тебе бачити біля посадкового майданчика, будь ласка, поспіши, як я зрозуміла, він має до тебе щось серйозне"
Почувши про батька Кайфас нічого не відповів, лише сховав лезо у піхви та в пів оберта вигукнув.
- "Онто!" - Підійшовши до брата, що також зняв шолом продовжив - "На сьогодні тренування закінчене, мене чекатиме батько"
Малкух, що був нижчим на голову від старшого брата, хотів щось йому сказати, проте той зробив жест і сказав:
- "Знаю, ти хочеш побачити батька, проте зараз він викликає саме мене, я впевнений в тебе ще буде можливість з ним зустрітися", - після цих слів він повернувся і пішов за нянечкою, порівнявшись він побачив її посмішку. Слуги допомогли перевдягнутися і Кайфас, разом з нянечкою вийшов з палацу. Їх зустріла особиста гвардія Таліра. Юнак подумав: "цікаво, що такого у цій леді? Вона нянечка усіх моїх братів і сестер, і мене також. Тож чому батько обрав саме її для цього? Мало того, вона отримала від нього у подарунок кошеня, це неабияка честь. І навіть особиста гвардія батька ладна чекати, щоб вона сама вивела сина, якого вони шукають"

Гвардійський космічний корабель підлетів до аеродрому і пішов на посадку. Коли він сів і заглушив двигуни, збоку вийшов Талір у супроводі декількох гвардійців. Кайфас і декілька робітників аеропорту почали зближатися з кораблем, з якого ще виходили люди. Серед останніх Кайфас помітив деяку кількість, одягнених у різний одяг незнайомців. Вони не були схожі ні на гвардійців, ні на робітників, ні на когось іншого, кому було б доречно літати разом з володарем. Нарешті наблизившись достатньо близько Кайфас виконав дворянський уклін перед батьком і привітав його словами:
- "Батьку, радий, що з вами усе гаразд. Ви хотіли мене особисто бачити, саме задля чого мене забрала ваша охорона?" - Юнак трохи відхилив голову у сторону незнайомців, які у цей момент зайшли збоку.
- "Мені також приємно тебе бачити, Кайфас", - Талір був по діловому холодний, проте це означало, що йому й справді було приємно бачитись зі своїм, як вважав Кайфас, улюбленим сином, проте зараз не найкращий час для теплої сімейної розмови. Талір звернувся більш голосно, для усіх:
- "Думаю зараз ми відправимося до цитаделі, там вам", - він дивився у сторону незнайомців - "видадуть необхідне приладдя й інше, що знадобиться під час завдання", - після слова "завдання" в очах хлопця з'явилася не абияка цікавість. Мабуть, помітивши це Талір продовжив вже до нього:
- "Кайфасе, ти також візьмеш участь у цьому"
Поки їхали до цитаделі, а їхали, на подив Кайфаса, разом з незнайомцями, Талір майже не розмовляв ні з ким, як і незнайомці майже не говорили між собою. На щастя це було досить недовго.

Увійшовши в цитадель, що являла собою величезну і дуже величну споруду, вони розділилися з батьком. Кайфас з незнайомцями та гвардією пішли до арсеналу. Там з, як зрозумів Кайфас, його майбутньою командою почали працювати різні придворні слуги, розбираючись з тим, що необхідно видати. Сам юнак досить швидко впорався. Йому довелося знову переодягнутися, на цей раз у більш просту, у порівнянні з дворянською одежею, проте зручну польову форму, йому також видали біокодованну зброю. Після цього він відправився до кабінету Таліра, як той його й попросив. Підійшовши до дверей Кайфас зробив декілька не дуже сильних, але гучних, ударів. Двері відчинилася. Зайшовши Кайфас побачив батька, що посміхаючись і випустивши вуха сидів за столом. Хлопець зачинив двері та, також випустивши вуха, сів у крісло навпроти батька.
- "Ти знову ігноруєш дзвінок дверей мого кабінету", - Талір говорив вже більш тепло ніж на аеродромі.
- "Вибачте, тату, постійно забуваю", - Відповів Кайфас все ще дуже шанобливо, проте з легкою посмішкою. Батько також залишився усміхненим. Пожартувавши ще декілька разів і поговоривши про те, що відбулося, поки його не було, Талір промовив:
- "Тож, про завдання", - тим самим підвівши розмову до потрібної теми - "Пам'ятаєш планету з ртуттю? Туди ви й відправитеся, ти вже знаєш навіщо. Ти будеш це виконувати разом із командою з тих людей, що весь час з аеродрому були з тобою"
Талір зробив невелику паузу, щоб син міг поставити запитання.
- "До речі про них", - Кайфас досить багато розмовляв з батьком, щоб знати коли треба говорити, а коли ні - "хто вони?"
Талір знав що буде це питання, він вже знав як відповість.
- "Саме вони мене й узяли у полон, проте, як бачиш, зрештою вони втрапили у велику халепу. До речі про це, щоб вони не коїли дурниць їм закріплять спеціальні браслети", - Талір узяв зі стола якусь не дуже велику річ і протягнув її сину - "ось, тримай", - Кайфас взяв предмет у руку. Річ виявилася невеликим ПДА.
- "Він біозакодованний на тебе, можеш перевірити", - Кайфас підніс палець до необхідного місця, екран увімкнувся, з'явилася невелика кількість віконець, - "він має деякі функції, окрім звичайних для подібних речей. У команди будуть такі ж костюми, як і в тебе, вони можуть зчитувати базові життєві показники, ти зможеш тут їх побачити. Також в команди буде зброя, проте деактивована, ти можеш тут її активувати, але роби це лише якщо буде необхідно. Також про ті браслети, відстань та напрям відстані від них буде показан на пристрої, команда вважає що вони потрібні лише для цього, проте разом із ними їм будуть імплантовані непомітні капсули зі снодійним, які можна активувати тут. Як пам'ятаєш, на планеті досить неприємні умови й, скоріш за все, тобі доведеться постійно бути у захисному костюмі. Інформацію зможеш вивести на інтерфейс шолому, а активувати за допомогою голосових команд", - Талір знову зробив паузу.
- "Добре, якщо я правильно пам'ятаю", - Кайфас витягнув з майже непомітного поглиблення в формі на лівій руці декілька проводів і увімкнув їх у ПДА.
- "Добре пам'ятаєш"
Кайфас почув звук дзвінка. Талір подивився на монітор, сховав вуха. Хлопець зробив так само. Перекинувшись ще декількома репліками вони підвелися і вийшли з кабінету, де їх вже чекав Амір у супроводі охоронців, усі інші вже відправилися зі спорядженням на аеродром. На руці капітана Кайфас помітив такий самий за виглядом ПДА. Досить коротко познайомившись він і Амір відправилися за останніми. Зустрілися із ними вже на аеродромі. Через сорок сім хвилин вони полетять на далеку й неприємну планету, проте Кайфас вирішив витратити час, не прощаючись з рідною планетою, а познайомившись із тими, хто буде супроводжувати його під час виконання наказу його батька.

[Аліса]

Коли Амір розмовляв з Таліром, Аліса мовчала. Вона з усіх сил намагалася не показувати страху, але виходило погано. Дамір, як їй здавалося, не боявся зовсім. Вона дивилася на пірата і намагалася рівнятися на нього.
Коли Амір віддав наказ до капітуляції, Аліса опустила очі. Їй стало страшно, і вона не хотіла, щоб Талір побачив в очах цей страх. Трохи впоравшись з почуттями, вона обережно подивилася на нього.
- Я обіцяла вам перепрошувати справою. Не очікувала, що це трапиться так скоро.
Він посміхнувся посмішкою переможця. Не було сумнівів, він пам'ятав її обіцянку.
- Там, куди вам належить проникнути, залишилася система захисту. Якщо ти така гарна у своїй справі, як говорила, ти зможеш її зламати.
- Я зроблю все що зможу. Але мені хотілося б отримати уявлення про те, з чим доведеться зіткнутися. Це підвищить ймовірність успіху.
- У тебе буде така можливість.
Більше він уваги на Алісу не звертав.
Поки Талір обговорював з Аміром склад команди, Аліса не втручалася, але уважно слухала. Коли Талір був на кораблі, він встиг з багатьма познайомитися і мав гарне уявлення про склад команди Аміра. Може бути, було неправильно надавати бранця так багато свободи, але на кораблі Аміра були свої правила, які в багатьох випадках здавалися дивними, але працювали на користь піратів. Може бути, досить мирні переговори з Таліром стали результатом відносини піратів до нього.
Тих, хто був обраний до складу мінімальної команди, зібрали разом. Решта, як пояснив Талір, будуть завантажені в кріосон до їх повернення.
Їх охороняли, як бранців, але видали їм зброю та екіпіровку. Це було дивно. Але не більше дивно, ніж порядки на «Чорному фенікса». Аліса і раніше не знала, хто такий Талір насправді, але за зверненням до нього його людей можна було зробити висновок, що правитель. Треба буде потім пошукати про нього інформацію в мережі.

[Амір Деліон]

Обговорення меж мінімального екіпажу було неприємним, але Амір зумів залишитися у рамках ділової розмови. Тому, хто ладен переповідати історію своїх крадіжок та грабунків, ніби виробничий план, варто бути готовим так само спокійно обговорювати, кого зі своїх товаришів взяти до недобровільної та небезпечної місії, а кого заморозити. Принаймні, стверджувалося, що ті, хто залишаться на базі, знаходитимуться у стані кріосну. Логічно, свого роду: це безболісно і не надто шкідливо, хіба якщо тебе не покусав перевертень - добре, що Аміра свого часу вмовили вирішувати проблему інакше, - і водночас людина у стані кріосну не може грати у свою гру.
Чисто організаційно вирішити було не так вже й складно: пірати достатньо знали одне про одного, щоб розуміти: з кого буде користь у дослідницькій місії, з кого ні, хто готовий до подібної подорожі, хто ні. Талір теж міг до певної межі це усвідомити.

Амір, насправді, здогадувався, що в браслетів є якісь приховані функції. Врешті-решт, це досить типово для таких штук. Звісно, було б краще хоч приблизно розуміти, що воно таке - не стільки навіть щоб знати, що робити, якщо одна зі сторін не захоче виконувати домовленість, скільки аби розуміти, що може піти не так, - однак питати про деталі не було особливого сенсу, якщо не хочуть, усе одно не стануть розповідати. З іншого боку, піратам надали зброю. Теж логічно з одного боку: біс його знає, що там відбувається і чи можна відбитися від нього кулаками. А з іншого, не в'язалося з тією недовірою, що до них виявляли. Хоча... Можливо, то була не недовіра, а просто демонстрація сили? Це багато чого пояснювало.

[Кайфас де Корлеоніс]

На смузі кипіла робота. Кайфас сподівався познайомитись зі своїми, так би мовити, співробітниками, але майже всі були зайняті вантаженням спорядження, чи іншим видом підготовки до перельоту. Він міг би допомогти, хоча б заради того, щоб втертися в довір'я, але цього робити він хотів не дуже сильно. Також їм вже допомагали деякі з батькових людей, тож хлопець уважно оглянув смугу, сподіваючись знайти щось цікаве. Недалеко від корабля він помітив дівчину, яка, схоже, була не занадто сильно заклопотаною підготовкою. Переміщуватися по смузі було не легко, бо майже усюди хтось щось ніс. На щастя Кайфас був з тих, хто у вигляді киці, на людному базарі зможе не тільки не загубитися, а й зберегти хвоста. До речі, наближаючись до дівчини, він побачив її очі... Вертикальні зіниці. Він згадав, що вже бачив її, але тоді він не звернув на це увагу. Він навіть намагався згадати її ім'я, але не був впевненим і вирішив звернутися якось по іншому:
- Вітаю! - Мабуть, це був найдоречніший зі способів почати діалог. - Якщо ти зараз не дуже завантажена справами, я хотів би краще... познайомитись з кораблем, на якому ми проведемо подорож.
Він намагався бути дружнім. Насправді це було зовсім не важко, у його словах було й трохи справжньої теплоти. "Зрештою, ми маємо дещо спільне, - подумав Кайфас - хоча вона про це, скоріш за все, не знає".

[Аліса]

Аліса бачила, як цього хлопця представили капітану. Тому вона здогадалася, ким він був.
- Привіт, - відповіла вона холодним тоном.
Алісі було страшно за друзів, які залишилися на планеті. Їй було страшно летіти на небезпечну планету. Тому вона не хотіла розмовляти, але намагалася бути ввічливою. Хлопець ні в чому не винен.
- Йди за мною. Я покажу тобі твою каюту.
Корабель був великим, але Аліса не збиралася проводити детальну екскурсію. Вона мовчки привела пасажира в житловий відсік.
- Тут твоя каюта.
Всередині було чисто. Постільна білизна була складена на ліжку акуратною стопкою. Обстава скромна, як на недорогих пасажирських космічних кораблях.
- Переміщення в житловому відсіку вільне. Далі - після дозволу капітана. Їдальня там, - Аліса вказала напрямок по коридору, по якому мчав кіт.
Смугастий, як маленький тигр, кіт тримав в зубах котлету. Він швидко вбіг в прочинені каюту і влаштувався на стосі постільної білизни, щоб поїсти.
- Його звуть Мі Кун, - Аліса посміхнулася. Вона не знала, як гість сприйме таку поведінку. - Сподіваюся, ти любиш кішок?

[Кайфас де Корлеоніс]

Він не хотів відразу псувати відносини, але й не очікував на теплу зустріч. Таке ставлення його задовольняло. Ця дівчина досить ввічливою, враховуючи стан її самої та її команди. Коли вони йшли по коридору, Кайфас відчув чийсь беззвучний рух ззаду. Він рефлекторно обернувся і зробив це так швидко, що кіт з котлетою з'явився у коридорі лише через секунду. Аліса, якщо він вірно запам'ятав її ім'я, у цей момент дивилася в іншу сторону і повернулася, щоб сказати де їдальня. Кайфас ще прослідкував за котиком, поки той не умостився на білизні та не почав поглинати захоплену здобич.
- О, так, звісно люблю, - відповів хлопець на поставлене запитання, додавши на лице легку і красиву посмішку. "Схоже вона не побачила нічого дивного, - подумав він - це, звісно, на краще, але надалі треба бути уважнішим". Кайфас поглянув на Мі Куна, той цілком був сконцентрований на котлеті та не помітив, як Кайфас трохи почухав його за вухом. "У них тут цілий котячий корабель?", - Він ще раз посміхнувся.
- Добре, мабуть, мені слід зачекати на капітана. Не зоставиш компанію?

[Аліса]

Аліса теж посміхнулася. Інша людина у відповідь на таку поведінку кота міг би сказати багато нехороших слів. Їх пасажир, ймовірно, дуже любив кішок. Це було непогано.
Розмовляти з ним довго Аліса не хотіла. Замкнути хлопця в каюті до відльоту було б неправильно. Амір доручив Алісі стежити за пасажиром, але робити це треба було непомітно. Кайфас сам запропонував їй побути з ним, поки він чекає капітана. Аліса задумалась, бо не хотіла показати, що пропозиція її влаштовує.
- Добре, - відповіла Аліса з сумнівом в голосі.
Вона подивилася на кота. Ми Кун абсолютно не турбувався.
- Ти сподобався коту, - Аліса посміхнулася трохи тепліше. - Розкажи про те, що нас чекає.
Аліса не додала "на планеті", тому Кайфас міг сприйняти питання по-своєму.

[Кайфас де Корлеоніс]

Питання поставило хлопця на коліна як мінімум у душі. Розмова йшла гарно і питання поставлено з досить теплою інтонацією, але слова сильно схвилювали. Зі сторони стороннього глядача це виглядало, ніби юнака сильно вдарило струмом. Зовсім не відразу він подумав про планету. "Загалом то гарне питання, що з цією командою після місії зробить батько? Дуже маловірогідно, що він відправив їх за необхідністю, його ресурсів достатньо щоб надіслати групу зі своїх людей, які вже перевірені та мають досвід у таких задачах. Випробовування? Так, звучить непогано. Складне завдання, небезпека... Велике значення... Принаймні команда може так вважати..."
Кайфас зловив себе на думці, що це може бути й випробовуванням для нього. "Батько мені не довіряє?" - тепер він виглядав трохи засмучено. Він схопив це в очах Аліси, у її погляді. Нарешті дійшло що малося на увазі...
- А хіба у вас не було брифінгу? Планета з великою кількістю ртуті в атмосфері. Техногенна катастрофа, чи щось таке. В південь небо затягнено ртутними хмарами, ближче до вечора падає туман, а вночі утворюються озера з рідкої ртуті. І під цим усім мають бути катакомби, або як це правильно назвати...
Він намагався виглядати звично і дуже сподівався, що це виходить гарно. Кіт потерся об ногу, хлопець протягнув руку й обережно провів її уздовж котячого хребта від голови та до хвоста.