[Минуле] "Безбілетник", Амір Деліон, Танаке Рівер

[Амір Деліон]

Час та місце дії. 20003 або 20004 цикл 13 періоду. Планети та космічний простір Незалежного сектору.

Опис. Незалежний сектор - безумна місцина. Ну де ще космічний пірат може врятувати космічного-ж "зайця" з морозильної камери, а потім разом із тим самим "зайцем" втрапити в халепу?

Учасники.
Амір Деліон
Танаке Рівер

Обговорення і питання гравців
Тема для обговорень Аліси і Nabra

[Амір Деліон]

Це зіткнення важко було навіть назвати боєм. Перевізники дуже цінують свою техніку, і точно не готові ризикувати життям екіпажу. А вантаж... Що вони могли вдіяти, на них напали пірати! Тим більш, скоріш за все, це страховий випадок, тож нема про що турбуватися.
- Нічого цікавого. Сталевий дріт, комп'ютерні запчастини... Морожене м'ясо. Нам не стане місця в холодильних камерах, до того ж, воно навіть не пройшло перевірок, мені б не хотілося це їсти. Може, залишимо його їм, хай самі розбираються?
- Там мінус двадцять градусів, навряд чи якась пошесть могла вижити. Але поки будемо тягати, все одно відтане, потім попсується. Та й якість в нього явно бажає кращого. Залишаємо. Огляньте камери про всяк випадок, може, там іще щось є.
Морозильники оглядали без особливого бажання. У приміщеннях було до біса холодно, а ніхто якось навіть не потурбувався про теплі речі. Та й чого там шукати: замерзлі туші тварин, впізнаваних і не дуже. Однак в одній з камер виявилося щось, що не дуже вписувалося в оточення... Спочатку пірати взагалі вирішили, що це труп. Молодий юнак, легко вдягнений, на диво, обличчя не посиніле і не зовсім бліде, без видимих ушкоджень. Однак коли до нього підійшли ближче, виявилося, що юнак дихає.
- Хей, ти як? - Один з піратів спробував встановити з хлопцем контакт.
- Немає часу! Треба витягти його звідси і відігріти, потім розберемося.

[Танаке Рівер]

Танабай Рівер вже тричі встиг пошкодувати, що послухався того шкета і заліз зайцем у вантажний корабель. У морозилку він лізти не збирався. Сховатися довелося, коли у відсік увійшли люди. Думав вийти, як тільки всі розійдуться і корабель злетить. Але виявилося, морозильна камера відкривається тільки зовні. А зсередини - ніяк. Так і залишився Тан в морозилці.
Коли відчинилися двері, Танака вже встиг розпрощатися з життям. Хотів відповісти, що він в порядку і дуже радий, попросити вибачення за безквитковий проїзд, але не зміг, занадто холодно було. На те, що одяг людей, що знайшли його, відрізняється від форми екіпажу вантажівки, Тан уваги не звернув.
- Живий, здається, - запізніло відповів він, коли двоє хлопців витягли його з холодильника і кудись поволокли. Тан занадто замерз, щоб йти самостійно. - Дякую.
- Ти як тут опинився? - запитав один з рятівників.
- Випадково, - відповів Тан тремтячим від ознобу голосом. - Я не знав, що двері зсередини не відкриваються. Думав, сховаюся на старті, а потім вилізу. Пробачте мене. Чи не здавайте службі безпеки.

[Амір Деліон]

Юнак виявився не лише живим, а й при свідомості. Отже, переохолодження не критичне. Це добре. А от що відбувається, не розумів. Мабуть, воно і на краще зараз. Заєць? Це було смішно, проте, водночас, якось зрозуміло і навіть близько. Люди стають піратами з різних причин, але часто в цьому є якась домішка простого пошуку пригод. Тож піратам було не так вже й важко зрозуміти, як можна залізти в морозилку, подорожуючи зайцем.
- Думати треба, куди лізеш! - Сказано це було без злості і майже без знущання, хоч і трохи з насмішкою. - Не бійся, ніхто нікуди тебе не здасть. Тобі до медблоку потрібно, від такого переохолодження що завгодно може бути.
На диво, все виявилося зовсім не страшно: ступінь переохолодження легший за середній, навіть не обморозився серйозно, лише трохи ушкоджена шкіра на парі місць. Ковдра з обігрівачем, теплий чай, а також вдихання нагрітої дихальної суміші і кілька ін'єкцій мали швидко зробити свою справу: остаточно привести юнака до тями і значно покращити самопочуття. Хоча, звісно, зовсім минутися так швидко не могло.
- Народився в сорочці. Якби його не знайшли, він замерз би на смерть, або принаймні втратив би руку.
- Їм завжди щастить. Я не знаю, чому.
- ...Або ж про тих, кому не пощастило, ніхто нічого не знає.
- Можливо...

[Танаке Рівер]

Розмову про себе Танака слухав, не беручи в ній участі. По дорозі зазначив, що тягли його через шлюз, але йому було дуже погано, щоб робити якісь висновки. Не дали замерзнути - ось це щастя. З рештою потім розберемося.
Повністю Тан отямився тільки в медблоці. Обморожені вуха і ніс горіли, одна рука оніміла, в іншому самопочуття було цілком стерпним.
- Дякую, - повторив він, коли остаточно зігрівся. - Ви не з цього корабля? Я бачив шлюз. Хто ви?
На службу безпеки не схожі. І обіцянка не видавати звучала цілком щиро. Пірати? Навряд чи б стали когось рятувати, якби напали на вантажний корабель. Тан, звичайно, не бачив в житті жодного пірата, але від батьків про них чув. Мати і батько вели з піратами якісь справи по роботі, але додому партнерів по бізнесу не запрошували. Піратів Тан побоювався, як всі нормальні люди. Але з розмов батьків знав, що з ними цілком можна мати справу, якщо бути обережним.

[Амір Деліон]

Ліки і, головне, тепло швидко подіяли. До юнака повернулося чітке усвідомлення того, що відбувається - і, природньо, виникли питання щодо цього.
- Так, ми не з... Вашого корабля, - звісно, вантажний корабель, у який хлопець заліз, жодним чином не був його. Однак навряд-чи він знав назву вантажівки, а як сказати інакше, пірат не придумав. - Ви знаходитеся на борту корабля "Чорний Фенікс". Коли вам стане краще, ми залишимо вас на найближчій планеті.
Каміл, що трохи знався на медицині і наразі не був задіяний ні в якій іншій роботі, брав участь у наданні допомоги знайденому в морозилці юнаку. І від початку йому здавалося, що він десь вже його бачив. Тепер, коли той отямився, Каміл переконався в цьому.
- Я... Здається, колись тебе вже бачив. Ми разом попутку ловили, пам'ятаєш? Роки три тому, десь.

[Танаке Рівер]

- «Чорний Фенікс»? - Перепитав Тан. Він ніби чув вже про цей корабель. Точно не від батьків. Можливо, в новинах? - Красива назва.
«Для піратського корабля», - додав він подумки. Вголос говорити не став. Побоявся образити чесних людей, порівнявши їх з піратами. Але хто, крім піратів, може пристикуватися до чужого корабля і не видати команді зайця? Тан ніколи не замислювався над тим, як проходить піратський напад, і не знав, наскільки ці люди схожі на піратів.
Хлопець з котячими очима якось особливо уважно на нього дивився. Ніби у нього самого очі були як у кішки. Якби він сам не нагадав про зустріч, Танаке не впізнав би його.
- Можливо пам'ятаю, - розгублено сказав Тан. - Я тоді зеленим новачком був. Тільки що втік з дому. А тебе Каміл звуть, так?
Ім'я він згадав. А більше нічого про хлопця не знав.
- Ти з команди «Чорного фенікса», так? - Танаке трохи осмілів, зустрівши знайоме обличчя. - А чим ваша команда займається? І чому не склали мене капітану вантажівки? Я ж заєць.

[Амір Деліон]

Співрозмовник хлопця всміхнувся. Назву багато хто вважав граною, в тому числі і самі пірати, однак звідки вона взагалі взялася, ніхто до ладу не знав.
- Так, Каміл. А ти... Тан, здається?
Це було дуже дивно - зустріти настільки давнього знайомого. Хоча... Космос тісний, як би це не дивно звучало, і нерідко можна зустріти того, на зустріч з ким ніколи й не сподівався.
- Так, я звідси. Два роки вже. А не заклали... Ну... Через те ж, чим займаємося... - Каміл зітхнув, роздумуючи, чи варто розповідати Тану про те, де він опинився. Вирішив, що краще буде розповісти: справжнього автостопника налякати важко, тим більш, якщо він не гребує польотами зайцем. Вони ж не якісь терористи чи прибульці з іншої галактика... Хоча самі вони були зовсім не проти співпрацювати з прибульцями з іншої галактики, але то таке... Просто пірати.
- Ми пірати. Той корабель... Ми напали на нього. Хоча, такий собі напад, це ж перевізники, та ще й такі, що не дуже дбають про свою репутацію... На тебе це ніяк не вплине. В нас цілком пристойні стосунки з багатьма планетами, залишимо тебе на одній з них, ця історія нікуди не потрапить: ані про зайцювання, ані про політ на піратьському кораблі.

[Танаке Рівер]

- Так, - Танаке посміхнувся.
Це було дивно - зустріти старого знайомого. Випадкового знайомого, який залишив в його пам'яті занадто яскравий слід. Здається, саме тоді Тан зрозумів, що таке справжнє життя. А тепер хлопець з котячими очима, який розповів за ту недовгу подорож стільки всього цікавого, знову стояв перед ним.
- Пірати? - Перепитав Тан, отримавши підтвердження своїх здогадів.
Тан навіть не знав, радіти йому чи лякатися. Піратів було прийнято боятися, але зараз вони врятували його життя. І хоча Тан не знав нічого про цого хлопця, він все одно йому вірив. Тому що автостопник автостопникові завжди друг і брат, тому що одного разу вони вже літали разом, тому що, чорт забирай, це було надзвичайно цікаво!
- От чудово! - Після деякої заминки відповів Тан. - Я з дитинства мріяв політати на справжньому піратському кораблі!
Це була чистісінька правда. Але яке хлоп'я не мріє стати піратом?
- Я не хвилююся, - майже не збрехав Тан. - Я не боюся проблем, навіть якщо хтось дізнається. У службу безпеки потрапити соромно. Замерзнути в морозильнику нерозумно. А про політ на піратському кораблі нехай знають. Це ж круто! - Хлопець широко посміхнувся. - А куди ви зараз летите? А можна мені подивитися, як ви працюєте? А взяти участь в чому-небудь? - Він засипав Каміла питаннями.

[Амір Деліон]

Може, Камілу лише здалося, але він побачив у очах Тана зовсім не переляк. Жага двох юнаків до пригод була дуже подібною, хоч в Каміла вона й трохи заспокоїлася за два роки у піратьській команді. Мабуть, цього він і шукав - справжньої дружби та, як це не дивно для автостопника, що подався вештатися світами, розділеної з кимось відповідальності. Ну, і пригод, звісно, куди ж без них. Чи такий шлях потрібен його давньому приятелю? Тільки сам Тан може вирішити.
Слова юнака підтвердили - він був скоріше у захваті, аніж наляканий. Звісно, нормальна людина покрутила б пальцем біля скроні у відповідь на таке бажання, однак Каміл не був ані нормальною, ані людиною, тож чудово зрозумів бажання Тана. Однак все-ж не зважився видавати йому забагато інформації: хто його зна, що могло статися в житті колишнього знайомця за два роки (і чи справді він той самий колишній знайомець), та й просто - це було б неправильно.
- Давай тобі краще капітан відповість, добре? Ти як сам взагалі? Вже краще?

[Танаке Рівер]

- Я в порядку, - посміхнувся Тан. - Обличчя горить. І руки, - він подивився на почервонілі долоні. - Але це минеться. Я сильний, я витримаю. Головне, що не змерз. І не позорюсь в службі безпеки.
Він не знав, що ще сказати. Легко розмовляти з Камілом. Але капітан піратського корабля міг виявитися не настільки доброзичливим. Каміл мав рацію, на питання Тана міг відповісти тільки капітан. Але розмови з капітаном Тан злякався, а тому ентузіазм його трохи охолов.
- А який він, ваш капітан? - Запитав він пошепки. - Страшний? Піратський капітан, напевно, повинен бути страшним. Може, підкажеш, як краще поводитися з ним?
Хлопець нерозумно посміхнувся, розуміючи, як по-дурному себе поводить. Каміл зрозуміє, з Камілом можна. А ось як поставиться до нього капітан?
- Тебе самого як занесло на піратський корабель? - Запитав Тан Каміла, щоб відтягнути зустріч з капітаном.
Хоча проти він не був. Треба, значить, треба. Каміл ж якось з ним розмовляв. І його прийняли в команду. Про те, щоб серйозно податися в пірати, Так не думав. Але просто політати з ними дуже хотілося.
- Гаразд, давай сюди свого капітана, - погодився Танаке. - Буду розмовляти з ним.

[Амір Деліон]

- Треба протизапальною маззю помазати... Хоча облізе, мабуть, все рівно, але від цього ще ніхто не помирав. Сам впораєшся? - Каміл посміхнувся, у тій самій своїй манері, що, мабуть, була притаманна лише йому і яку Тан міг запам'ятати з тієї короткої зустрічі, і простягнув хлопцеві тюбик.
- Та не те щоб... Нормальний хлопець... Ну, як, "хлопець", старший за мене, звісно, як він казав, то йому тридцять. Ну, зрозуміло, що не такий роздовбай, як ми з тобою, - Каміл говорив про це цілком спокійно, вочевидь, вважаючи свій спосіб життя цілком прийнятним, - все-ж таки, капітан. Але щоб прямо-таки страшний - не сказав би. Говори, як вийде. Це реально дратує, коли хтось із тобою "якось" говорить, з власного досвіду.
Як він став піратом? Хлопець задерикувато всміхнувся. Історії піратьського життя для більшості були або сумними, або мутними - така вже його сутність. А сутність котів космосу і їхніх створінь - шукати пригоди на свій пухнастий хвіст (і наявність хвоста для цього зовсім не обов'язкова).
- Мене на одній сумнівній планетці обікрали. Грошей на попутку нема, а літають такі корита, що з технічних відсіків можна прямо в космос вилетіти. Довелося найматися працювати за їжу і за те, щоб вивезли. А вони там через термінову посадку опинилися. Тяжкий бій, багато постраждалих, рук не вистачає... Все таке, - Каміл сумно зітхнув, згадуючи, як йому потім самому довелося побачити це.
- Я взагалі як поварчук наймався. Потім з мене вийшов медбрат, я колись досить серйозні курси проходив. А там і бойові навички підтяглися, і так в команді і залишився...
Всміхнувшись у відповідь на переконану заяву Тана, Каміл відправився доповідати Аміру про бажання врятованого з ним поговорити.

...Амір навіть не здивувався. Чогось подібного можна було очікувати від спортивного зайця, а якщо вони були ще й знайомі з Камілом... Наслідки були очевидні.

[Танаке Рівер]

- Дурниця, нехай хоч двічі облізе, - відмахнувся Тан. - Головне, я живий.
Хвилювання поступово відступало, поступаючись місцем радості. Тан нарешті повністю усвідомив, наскільки близький був до смерті. Та ще й до такої безглуздої!
Мазь все-таки взяв.
- Багато її треба? - Ліниво запитав він.
Торкатися до обличчя було неприємно. Але Тан терпів. Зараз, коли він вже зігрівся і прийшов до тями, стало ніяково від того, що з ним тут возяться, як з малим дитям. Та ще й перед Камілом хотілося показати, що він ні чим не гірше досвідченого автостопника. Про те, що досвідчений не поліз би в морозилку, Тан вирішив не думати.
Якщо вже Тан опинився на кораблі, йому в будь-якому випадку треба було зустрітися з капітаном. І не важливо, що корабель піратський. Будь-капітан повинен був вирішити, що робити з несподіваним пасажиром. Тому Тан, користуючись радою Каміла, постарався не думати про капітана як про пірата. Але як тільки Каміл пішов, думки в голову полізли найтривожніші.

Капітан виявився зовсім не схожий на той грізний образ, який встиг скластися в голові Тана, поки він чекав на зустріч. Побачив би він його на вулиці, ніколи не подумав би, що він пірат. Як і сказав Каміл, нормальний хлопець. Напевно, так і повинно бути. Справжні пірати не повинні бути схожі на кіношних.
Поки чекав, Тан встиг придумати, що скаже капітану, у кількох варіантах. Але коли дійшло до справи, всі вони разом вилетіли з голови.
- Добридень, - почав він, страшенно хвилюючись.
Продовжувати вже не хотілося. Нехай висаджують на найближчій планеті. Далі він як-небудь сам. Але тоді Каміл вважатиме його боягузом або хвальком. Допустити такого Тан не міг.
- А чи не могли б ви... висадити мене не на найближчій планеті? - Несміливо попросив він. - Я ніколи не бував на піратському кораблі. Але багато чув про піратів. Мої батьки... - Тан на деякий час задумався, чи варто розповідати про особливості сімейного бізнесу, - у них своя справа, і вони співпрацюють з піратами. А сам я жодного разу... ось... було б цікаво з вами політати. Можна, можливо?
Раптом він згадав, що забув подякувати пірату за порятунок.
- І ще... спасибі... за те, що витягли мене з того корабля і не сдали службі безпеки.
Тан нерозумно і нервово посміхнувся, чекаючи відповіді.
- Вибачте, що нав'язувати, - для чогось додав він.

[Амір Деліон]

- Ми не займаємося перевезеннями... - Трохи здивовано уточнив Амір. Звісно, брати пасажирів піратам доводилося - хоча то була безумна історія - однак про екскурсію їх ще не просили. Однак... Хлопець же все рівно захоче отримати такий досвід - і може втрапити в халепу. До того-ж, гроші зайвими не бувають... Звісно, невідомо ще, чи є в хлопця гроші, однак, скоріш за все, є, якщо його батьки мають тіньовий бізнес. Та й зазвичай ті, кому вистачає часу подорожувати зайцем заради задоволення (не було схоже, що Тан заліз до вантажника, аби врятуватися, чи що він не мав можливості заплатити за подорож) зазвичай мають, на що жити.
- Але ми можемо влаштувати для вас невелику подорож. Однак, не безкоштовно. До того-ж, я не можу гарантувати вам повну безпеку: самі розумієте, ми пірати, завжди може щось статися.

[Танаке Рівер]

Тан не вірив своїм вухам. Невже вийшло?
- В мене є гроші! - радісно сказав він. - Чи готовий негайно поповнити ваш рахунок! Тобто коли мережа з'явиться, так відразу.
Тан просто світився від радості.
- Ризик приймаю. Претензій, якщо що-небудь трапиться, мати не буду.

Наступною зупинкою була пустельна планета, на якій розташовувалася база контрабандистів. Піратський корабель опустився в пустелі біля невеликого оазису, навколо якого вирувало життя. Спека, ящірки, які так і шастали під ногами, і бар, в якому холодне пиво лилося рікою - ось і всі місцеві визначні пам'ятки. Тут можна було поповнити запаси і спробувати що-небудь продати. А ще тут справно працювала мережа, але бездротового доступу не було.
- Кам'яний вік якийсь, - бурчав Тан, пораючись з громіздким терміналом, який більше нагадував гральний автомат в дешевому казино.
Рахунок піратського капітана поповнився кругленькою сумою - платою за "екскурсію".
- Пропоную відзначити нашу дивовижну зустріч і мій порятунок, - Тан подивився на вивіску бару, на якій красувався чорний восьминіг з чотирма пляшками в щупальцях. За восьминогу було видно, що він п'яний і щасливий.
Тан ніколи не пив багато, міцних напоїв намагався зовсім уникати. Але сьогодні він бажав справжнього піратського рому, стільки, скільки здатний випити справжній пірат.
- Я оплачую випивку для всіх! - оголосив він, коли відчинив двері бару. Цю фразу він не раз чув у фільмах і порахував її придатною.

[Амір Деліон]

- В мене поганецьке передчуття... - Пробурмотів Амір, коли Танаке вирішив погратися в душу п'яної компанії. З тим, що своїми ногами їхній гість назад не повернеться, пірат змирився вже на шляху до бару: пити хлопець очевидно не вміє, а ненав'язливо встежити, щоб той не впився до нестями, Амір навіть і не сподівався спромогтися. Але втрапити в халепу не хотілося. Відвідувачі, щоправда, зреагували на Танаке досить спокійно: напої цікавили їх значно більше, аніж якийсь незрозумілий нетутешній.
...Подальше згадувалося уривками. "Йорш" із ромом (гидота!), спроби дати майстер-клас танцівниці (для Аміра це завершилося неадекватним танком на більярдному столі, а Каміл, здається, ще й зібрав якусь суму з відвідувачок: кіт - він і є кіт, що вже тут скажеш), бійка... Біс його знає, що іще...
Голова боліла... Не так сильно, як могла б, і скоріше від якогось удару, аніж від наслідків гулянки. Біс його зна, чому, але так - то й добре. А от все інше... Добре не було.
- Де ми, в біса, опинилися?.. - Компанія очевидно знаходилася десь інде, але де?

[Танаке Рівер]

Невелика хатинка посеред пустельної рівнини. Поруч - криниця і пара хирлявих кущів. Не пустеля, а скоріше пустир. Потріскана, як на дні пересохлого струмка, земля.
Тан виповз на ганок і озирнувся. Це був не той бар, в якому пірати вчора пили. Це було схоже на занедбаний житло казкової відьми.
Зі знайомих облич - тільки Амір і Каміл. Незнайомих, на щастя, чи на жаль, не було зовсім. Дорога від ганки вела кудись у далечінь, перетинаючи пересохлу рівнину, повз рідкісних кущів і каменів. На горизонті виднілися порослі лісом гори. І ніяких ознак цивілізації.
Тан сів на ганку, розмірковуючи про те, скільки він вчора випив і наскільки ймовірним є те, що все це йому тільки здається.
- Хто-небудь пам'ятає, як ми сюди прийшли? - запитав він, дивлячись в каламутну стоїть в повітрі пилу далечінь.

[Амір Деліон]

- Якого біса?! - Майже синхронно відреагували пірати на картину, що відкрилася перед ними з ганку. Прокинутися не там, де пив - трапляється, як би сумно не було це визнавати. Але ж не в іншому місті! А в тому портовому містечку такої місцини точно не було!
- Ну, ми принаймні не вирішили прогулятися пустелею... Або ж віришили і вмудрилися вийти до цивілізації.
- Я б не сказав, що це цивілізація... І мені точно тут не подобається. Треба з'ясувати, де ми, і вшиватися звідси.
- Ти пробував запустити навігатор? Звісно, якщо ми бозна-де у пустелі, не спіймає, але спробувати варто.
Однак прилад не просто видав відповідь "десь інде". Прилад заявив, що не ідентифікує планету...
- Добре ж ми погуляли...
У Каміла ще й жахливо чухалося під лівою лопаткою.
- Бджола вкусила, чи що... Поглянеш?
- Здається, в тебе там татуювання...
- Наскільки невдалою може бути гулянка...

[Танаке Рівер]

- Могло бути гірше, - Тан спробував підбадьорити друга. - Малюнок дуже навіть непоганий.
Про те, що татуювання може мати якесь особливе значення, про яке пірати не знали, Тан вирішив не попереджати. Він сам сподівався, що це простий малюнок, який не принесе нових неприємностей.
- Що будемо робити? Підемо кудись? Або будемо сидіти тут?
Йти в пустелю було поганою ідеєю. Але сидіти на місці - ще гірше. Пірати спочатку спробували почекати, обстежити будинок, пошукати підказки, які допоможуть зрозуміти, що трапилося.
- Може, тут замішана магія? - припустив Тан, який не знайшов раціонального пояснення. - Згадуйте, хто з ким пив і про що сперечався.
Виявилося, сперечався сам Тан. З якимось старим в стрьомно балахоні. Раз у монах, чи то бродяга, сидів скромно за дальнім столиком, а чому причепився, не зрозумів ніхто. Тан нічого цього навіть не пам'ятав, але друзі розповіли.
- Ну хоч не з дияволом договір уклав, - зітхнув Тан.
Хоча хто точно скаже, що старий - не диявол? Тан в бісовщину майже не вірив, але іноді виникали сумніви. Як згадали друзі, сперечався він про те, що чарівництва не буває. Значить, товариш по чарці вирішив довести зворотне.
- Ніколи більше не буду пити з незнайомцями! - пообіцяв Тан. - І сперечатися сп'яну теж не буду ні з ким!

[Space Wind]

Після трьох діб пошуку виходу, горе-пияки усе-ж віднайшли портал, якого очевидно не було там напочатку пошуків. Схоже, ким би не була магічна істота, з якою компанія посварилася на п'яну голову, вона хотіла просто провчити хлопців. Після цієї пригоди, усіляке бажання продовжувати екскурсію втратили принаймні самі пірати: Амір повідомив Танаке, що ладен повернути автостопникові горщі, але далі як до планети, звідки можна безпечно вилітити, нікуди його більше не повезе.
Решті команди деталі вирішили не повідомляти.
Пірати розійшлися з Танаке не сказати, щоб прямо таки друзями, але у відносно непоганих стосунках.
Каміл пізніше вирішив позбутися свого татуювання - біс його зна, мо й дійсно там якась магічна сила? - але це сталося вже значно пізніше.

//Епізод завершено